Місто ангелів і пряників


Малу батьківщину Коперника, Торунь, вважають найкраще архітектурно збереженим містом Північної Європи

Місто ангелів і пряників

Чи не найгарніше польське місто, яке доводилося бачити — Торунь, що в центральній Польщі. Якихось три години поїздом від Варшави, і ви в одному з небагатьох міст Польщі, не зруйнованих бомбардуваннями світових воєн (вважається найкраще архітектурно збереженим містом Північної Європи). Більшу частину старої частини міста (”старувкі”) обрамлюють середньовічні мури, шпилі величних готичних соборів стріляють у вічне небо, й іноді виникає враження, що поруч пробіг маленький Миколай Коперник, який тут народився... А ще у місті ангелів, як називають Торунь,
пахне пряниками.

У злагоді між лютеранами і католиками

Торунь - майже ровесник Львова. Його літочислення ведуть від 1233-го. У XIII ст. місцеві жителі, відбиваючись від набігів прусів, покликали на підмогу хрестоносців із Тевтонського ордену. Лицарі допомогли, але їм місцина так сподобалася, що вони залишилися, звівши замок на березі Вісли. Довкола замку виросло місто. Через два століття міщани збунтувалися і прогнали тевтонців, а руїни замку збереглися до наших днів.

Поєднання готики і бароко — архітектурна родзинка ”старувкі”. Давні купецькі кам’яниці, прикрашені візерунками ангелів, химер і масок, дихають історією. У колишніх торгових складах нині розмістилися затишні кафе і готелі.

Більшу частину своєї історії Торунь був заселений переважно німцями. Під час Реформації, в 1557-му, більшість торунян прийняли протестантизм. Тоді як більша частина Польщі залишалася католиками. 1674-го іспанський дипломат, який відвідав Торунь, радісно описав місто: «Там вільно дотримуватися двох релігій — католицької і лютеранської. Лютеранам належить більшість церков, натомість католики мають дві церкви, домініканську і єзуїтську… Та всі живуть у великій гармонії, без суперечок і дискусій щодо віри. Це найкращий спосіб зберегти мир». Таке мирне співіснування — рідкість для тодішньої Європи.

У 1793-му, після другого поділу Польщі, місто віддали Прусcькому королівству. 1807-го воно стало частиною герцогства Варшавського, яке створив Наполеон. 1870-го французькі військовополонені, захоплені під час франко-прусської війни, побудували ряд фортів навколо міста. В одному з фортів діє хостел «Твердиня Торуня — форт IV». Крім прогулянки цим аналогом львівської Цитаделі, там можна зупинитися на ніч. Ціна від 30 злотих (135 грн.) з особи. Наступного, 1871 року, місто стало частиною нової Німецької імперії.

У 1919 році, після Першої світової війни, за підсумками Версальського миру Торунь став частиною Польщі.

Він «зрушив Землю, зупинив Сонце і Небо»

1473-го в Торуні народився Миколай Коперник - четверта дитина в купецькій сім’ї. На теперішній вулиці Коперника, в будинку N17, зараз діє музей, де зібрані численні предмети, пов’язані з великим астрономом. А на ринку, поруч з ратушею, стоїть пам’ятник з написом латиною: «Миколай Коперник, торунянин, який зрушив Землю, зупинив Сонце і Небо». Коперник подарував світу нові знання про Землю і Сонце, створивши геліоцентричну модель Сонячної системи. Хоча все життя ученого пройшло далеко від малої батьківщини (німці з поляками досі сперечаються, чий він), у Торуні Коперника завжди вважали своїм.

”Старувка” Торуня досі збереглася приблизно такою, якою її бачив Коперник. У могутньому готичному костьолі Святого Яна досі звучить дзвін «Труба Господня» - другий в країні за розмірами після краківського Сигізмунда. Його відлили у 1500 році. Дзвін має в діаметрі 217 см і важить понад 7 тонн.

Має Торунь і свою Пізанську вежу. 15-метрова Крива - одна з веж мурів, збудована ще в XIV ст. З тих пір її вершина відхилилася від вертикалі майже на півтора метра. Вежа, звісно, нахилилася від присідання ґрунту, але народна фантазія породила щемливу історію. Мовляв, закохався хрестоносець, який дав обітницю безшлюбності, у чарівну торунянку. І не встояв перед її чарами. За це покарали його — змусили будувати вежу. Але вежа ця нахилилася, не витримавши ваги «кривих» думок і вчинків лицаря...

Ратуша Торуня - справжній календар. Вона має 12 парадних залів і 52 кімнати — за кількістю місяців і тижнів у році. А чотири її крила відповідають порам року. А в одній з кам’яниць «старувкі» досі працює трактир «Під Розумним Фартухом», який діє тут з... 1700 року.

Коти і пряники

З особливою любов’ю торуняни ставляться до Чорного кота, який врятував місто від шведів у XVII ст. Кіт собі ліниво сидів на даху кам’янці, як тут його засліпили з далини блискучі обладунки воїнів, — кіт заверещав з переляку, й мешканці помітили ворожі війська. Кіт так і залишився сидіти на місці подвигу — на тому даху, вилитий на віки у металі.

Свою вдячність торуняни мають і до хлопчака, засудженого до смертної кари. Він вийшов на ешафот і, окинувши сумним прощальним поглядом околиці міста, закричав: «Шведи, шведи!». Торуняни кинулися закривати брами, яких у місті було аж вісім, а хлопчина у метушні втік. Міська рада ще довго шукала уже помилуваного хлопця, аби виплатити йому компенсацію за порятунок міста.

Але найвірніші захисники міста — ангели. Вони тут усюди: на гербі й печатках, вітражах і кованих решітках. Тому Торунь ще називають містом ангелів.

Ангелів можна знайти на ще одній ”родзинці” міста — пряниках. Кажуть, місцеві пряники готують за секретною середньовічною рецептурою, а тісто для них витримують понад два тижні. Пряники у Торуні продають на кожному кроці. Вони лоскочуть ніс — ці смаколики з імбиром, цинамоном, гвоздикою, мускатним горіхом... У Торуні можна не лише купити, а й самому спекти пряники — у єдиній в Європі діючій Пекарні-музеї XVI ст. Свого часу польський композитор Фредерік Шопен казав, що ніщо його у Торуні так не вразило, як дивовижно смачнючі пряники.

http://www.wz.lviv.ua/world/129623


Відкрити | Коментарів: 3

Посол Канади: «Успішні внутрішні реформи – найкраща гарантія майбутньої безпеки України»


9 грудня 2014 року 12:00
Ігор Тимоць

Канада чи не найбільше з країн Заходу допомагає Україні у скрутний для нас час. Регулярно висилає тонни допомоги для української армії. Оттава однією з перших запровадила санкції щодо Москви.

«Успішні внутрішні реформи – найкраща гарантія майбутньої безпеки України»

До Львова днями завітав посол Канади в Україні Роман Ващук – перший етнічний українець на цій посаді. «ВЗ» почав розмову з паном Ващуком саме з цього.

- Моє походження типове для багатьох канадців – із Галичини, – розповів пан Роман. – Мій дідо був повітовим комендантом у Яворові під час вибуху повстання 1 листопада 1918-го, утворення ЗУНР.

Тож мені було дуже приємно побувати в Яворові 1 листопада цього року. Інший дід – з Франківщини. Він теж був січовим стрільцем. Обидва – учасники хвилі еміграції після Другої світової війни. Обидва були в таборах інтернованих осіб в Австрії та Німеччині, звідки емігрували в Канаду. Де я, власне, і народився – у Торонто 1962-го.

- Яку роль відіграє українська діаспора в Канаді?

- У Канаді 1,2 млн. осіб українського походження – на 35 мільйонів населення. Перші хвилі еміграції селилися компактно в лісостеповій смузі канадських прерій. Ця еміграція залишила конкретний матеріальний слід – церкви, народні доми... Вони визначають краєвиди канадського заходу. Ця діаспора повністю вросла в наш ґрунт і сприймає­ться як частина нашої історії та суспільного життя.

- Канада активно допомагає Україні. Крім сильної діаспори, які ще причини цієї підтримки?

- Наш прем’єр Стівен Гарпер та глава МЗС Джон Берд – прихильники чіткості та ясності. Зокрема, в закордонній політиці. Вони одразу вирішили сказати, хто агресор, а хто жертва в Україні. На саміті G20 у Брісбені Гарпер провів досить коротку розмову з Путіним. Він сказав йому одну фразу: «Забирайтеся геть з України!».

- Канада має спеціальну програму військової допомоги Україні…

- У ній передбачено 30 тисяч комплектів зимових курток і штанів для українських військових із наших стратегічних запасів. 70 тисяч пар спеціальних вологонепроникних чобіт. А ще – рукавиці, прилади нічного бачення, польовий шпиталь, засоби зв’язку, техніка для знаходження і знешкодження вибухових пристроїв тощо.

- Український уряд запросив для проведення реформ на міністерські посади іноземців. Чи не було схожого звернення до Оттави? І на скільки з новою владою діалог інтенсивніший, ніж з поперед­німи?

- Діалог – дуже інтенсивний. Здається, канадці розглядалися і в минулому як радники у реформуванні України. Маємо широку програму підтримки – дієвих радників, які вже включені у життя тих чи інших міністерств чи владних структур у Києві. Перші прохання в економічній сфері від новопризначеного міністра не забарилися – прийшли до нас 4 грудня. Якнайшвидше їх виконаємо.

- Чи бачите у нової влади бажання проводити реформи, а не лише говорити про них, як це часто було протягом минулих років?

- Наскільки можу судити, перебуваючи лише два місяці на посаді посла, то так. У цьому уряді якісно інший склад, ніж у попередніх. Там багато тих, хто має великий міжнародний досвід. Вони можуть проводити переговори з іноземними партнерами, вільно говорити і українською, і англійською мовами.

- Ви в Україні не вперше. Вже працювали у посольстві в Києві в 1994 – 1998 роках. Які зміни в країні зауважили?

- Це наче певний час не бачити чужої дитини, а потім зауважити, як вона виросла. Самі батьки зазвичай не бачать змін. Мені часто доводилося чути, що в Україні нічого не змінилося. Не згідний. Може, не все змінилося так, як багатьом хотілося б. Може, дещо навіть пішло на гірше: розшарування на багатих і бідних, труднощі для середнього класу. Але виросло нове покоління, яке вважає, що має право на гідне життя, яким само керує. Воно було одним із ключових рушіїв Майдану. Також вбачаю великий вплив українського ІТ-середовища. Ці люди вже живуть у західному глобальному світі. 20 років тому їх було мало, якщо взагалі були. Нині ж у Львові та Києві живуть десятки тисяч молодих осіб, інтегрованих у світову спільноту західного типу.

- Ви були послом у Сербії з 2011-го. Бачили трансформацію цієї країни через 10 років після розпаду Югославії. Чи проводили паралелі між розпадом Югославії та СРСР, небажанням Мілошевича відпускати сусідів із запізнілим небажанням Путіна приймати розпад Радянського Союзу?

- Справді, у Москві, з певним механізмом сповільненої дії, бачу пропаганду на межі шовінізму, яка була в Сербії. Відбувається таке ж «обробляння» населення та підбурювання до конфлікту. Це дуже подібно на те, що було в колишній Югославії. Але в Сербії тепер, попри жевріючі сентименти до «слов’янського світу» і Москви, знають, що їхнє майбутнє з Європою, 65% інвестицій – з ЄС. Серби воліють їздити на «Мерседесах», а не на «Ладах». Тож сучасний Белград тепер активно працює на покращення зв’язків із країнами колишньої Югославії.

Надіюся, конфлікт «в» та «навколо» України вдасться невдовзі мирно вирішити. Бачу для цього великі старання Києва і Заходу. А тоді вже можна буде всю увагу скерувати на внутрішні економічні та структурні зміни, яких найбільше потребує Україна. Новий український уряд вже за них взявся. Успішні внутрішні реформи – найкраща гарантія майбутньої безпеки України.
- Попри шкоду санкцій економіці РФ, останні заяви Путіна не демонструють його бажання відступати від агресивної політики щодо України. Чи існують на Заході запасні варіанти, як поводитися з Путіним і Росією?

- Такі структури безпеки, як НАТО, отримали друге дихання. Останні десятиліття Альянс розумів свою роль як експорта безпеки поза Європою. Зараз НАТО повернулося до початкової місії. Канада, наприклад, розмістила ескадрилью військових літаків в країнах Балтії – для патрулювання повітряного простору. Інші держави НАТО теж підсилюють обороноздатність. Нарощується присутність у Східній Європі. Альянс має бути готовим до можливих провокацій РФ. НАТО буде старатися підтримати обороноздатність України.

- У Канади теж є певні територіальні суперечки з Росією – щодо Арктики?

- Вони поки що картографічного характеру. Сподіваємося, що такими і залишаться. Наразі конфлікту між нами немає.

- Окрім чудової української, англійської і французької, володієте польською, російською і сербською. Маєте секрет щодо вивчення мов і ще якісь хобі?

- Головний секрет – бажання вчитися. Дехто вміє рахувати, дехто куховарити, а мені даються мови. Можете попросити, аби я щось переклав, але, будь ласка, не просіть мене що-небудь рахувати... Крім цього, люблю історію. Богу дякувати, її не бракує в країнах, де працюю. А в Україні вона не тільки читається, а й твориться.

http://www.wz.lviv.ua/ukraine/129572


Відкрити

ЄС Молдова сказала Yes


3 грудня 2014 року 20:51
Ігор Тимоць

На парламентських виборах перемогла проєвропейська коаліція

фото Reuters

фото Reuters

Молдавани несміливо обрали ЄС, а не Росію. На парламентських виборах у Молдові три правлячі партії, які виступають за зближення з Євросоюзом, отримали 55 зі 101 мандата. Проросійські сили отримали 46 мандатів. У Кишиневі вже почалися переговори щодо нової-старої коаліції. Явка на виборах становила 56%.

Без голосів з Росії

У Молдові живе 3,5 млн. осіб. Ще до 2 млн. молдаван живуть за кордоном. У день виборів молдовські ЗМІ рясніли сюжетами про голосування в Росії. В цій країні працює 700 тисяч молдаван, для яких відкрили лише п’ять виборчих дільниць. В Італії, де працює 150 тисяч молдаван, відкрили 25 дільниць. Перед дільницями в Москві та Петербурзі зібралися тисячі молдаван. Багато з них, простоявши день у черзі, не змогли проголосувати. Молдавани, які живуть у Румунії, віддали проросійським партіям лише 1% голосів. Підсумок по діаспорі для проросійських партій скромний – 9,6%. А 80% голосів там отримали правлячі проєвропейські партії.

Уряд заборонив голосувати за паспортами радянського зразка. Таку постанову Кишинів прийняв кілька місяців тому. Багато хто зі 100 тисяч власників радянських паспортів не встиг отримати нові документи. Більшість таких людей тяжіють до лівих і проросійських ідей... У день голосування не провели жодного екзит-полу. За даними ЦВК, заявку на проведення опитувань подала лише одна компанія. Але за кілька днів до виборів вона з власної ініціативи її відкликала.

І ліберально-демократичні,

і ліберальні, і демократичні...

Молдовська проєвропейська коаліція складається з трьох партій – Ліберально-демократичної, Демократичної і Ліберальної. «Програми у наших партій різні, але мета одна – інтеграція в ЄС», – заявив лідер Ліберальної партії Міхай Гімпу. Коаліційні партії, окрім демократів, виступають за вступ Молдови у НАТО.

У майбутньому парламенті Молдови, крім учасників коаліції, 25 мандатів матимуть соціалісти і 21 – комуністи. Ці сили виступають за тіснішу співпрацю з Росією. Ліва опозиція в Молдові розраховує скористатися невдоволенням населення станом економіки. Молдова залишається однією з найбідніших країн Європи. ВВП за паритетом купівельної спроможності Молдови у понад два рази гірший, ніж в Україні. Стан економіки погіршився після того, як Росія заборонила імпорт молдовської аграрної продукції (вина, м’яса, фруктів, овочів) – через підписання Угоди про асоціацію з ЄС.

Москва розкритикувала рішення ЦВК Молдови усунути від участі у виборах проросійську політичну партію «Батьківщина» бізнесмена Ренато Усатого. За порушення правил фінансування кампанії цю партію виключили з перегонів за два дні до виборів. Усатий втік у Москву, бо, за його словами, боявся арешту в Молдові.

Лідер комуністів Володимир Воронін виключив можливість коаліції з соціалістами Ігоря Додона. Додон 2012-го пішов від комуністів і отримав від колишніх однопартійців тавро зрадника.

В очікуванні реформ

Приблизно рівне співвідношення прозахідників і прихильників зближення з РФ помітне в молдовській політиці з весни 2009-го. Тоді жодна зі сторін не могла набрати 61 мандат, потрібний для обрання президента. Це спричинило дворічну політичну кризу і низку дострокових парламентських виборів.

Мандат чинного президента Ніколає Тімофті завершується через два роки. Якщо до того часу проєвропейська коаліція не поповниться кількома прихильниками з лівого флангу, то на Молдову знову чекає лихоманка політичної невизначеності. Утім, молдовські політики, як і українські, схильні до «політичного туризму», тож шанси обрати нового президента, який продовжить прозахідну політику свого попередника, досить високі. Так можна змінити баланс сил у парламенті, але не настрої в суспільстві. Останньому потрібні ефективні реформи, боротьба з корупцією, звільнення судової системи від політичного тиску. Тут провладним партіям похвалитися нічим. Про незадовільну роботу молдовського уряду говорять і його партнери у ЄС. За даними соцдосліджень, діяльність влади не схвалюють 86% молдаван.

http://www.wz.lviv.ua/world/129514


Відкрити

Еліав Білоцерківський: «В Ізраїлі – 600 тисяч вихідців з України»


Еліав Білоцерківський: «В Ізраїлі – 600 тисяч вихідців з України»

11 листопада 2014 року 12:00
Ігор Тимоць

До Львова завітав посол Ізраїлю в Україні Еліав Білоцерківський.

Еліав Білоцерківський: «В Ізраїлі – 600 тисяч вихідців з України»

Він взяв участь в церемонії нагородження ”Праведників народів світу” - неєвреїв, які в період Другої світової війни рятували євреїв. На Львівщині це звання отримали близько сотні осіб. Пан посол розповів, зокрема, про те, що у Львові завершується процес відкриття Почесного консульства Ізраїлю у західному регіоні України.

- Два місяці тому, коли вас призначили послом, ви вперше приїхали в Україну. А у Львові ви вперше?

- Так, досі ніколи не був в Україні, хоча народився і прожив перші дев’ять років життя поруч, у Молдові. Мене вразило у Львові, що, попри важку ситуа­цію, в якій живе зараз Україна, люди, як правило, доброзичливі, відкриті, люб’язні та ввічливі. Мене приємно здивувало також, наскільки великий у Львові інтерес до Ізраїлю, єврейської культури, як тісно зв’язані наші два народи. Україна для Ізраїлю — унікальна країна. Наша спільна спадщина — прекрасне підґрунтя для співпраці в майбутньому.

- Чи змінилася співпраця між Києвом і Тель-Авівом з часу зміни влади в Україні внаслідок революції?

- У нас хороші відносини з Україною від часу здобуття Україною незалежності в 1991-му. Їхня база — 600 тисяч жителів Ізраїлю, вихідців з України. Крім того, ще сотні тисяч ізраїльтян мають корені в Україні. Протягом останніх місяців Україна проходить складний етап. Спостерігаємо за цим і стараємося вкладати якомога більше нашого досвіду, аби допомогти Україні.

У тих сотень тисяч ізраїльтян, які приїхали в Ізраїль з України, залишилися тут друзі, рідні, зв’язки. Між країнами діє взаємний безвізовий режим. Щодня літають три-чотири авіарейси між Києвом і Тель-Авівом. Ведемо переговори про нові польоти в інші міста. Один із найперспективніших напрямів розвитку наших відносин — бізнес. Намагаємося залучити побільше наших компаній до можливостей, які бачимо в Україні. Через бойові дії Україна, як і Ізраїль, потерпають від проблем із міжнародним іміджем. Попри це, багато людей в Ізраїлі добре знають про ситуацію в Украї­ні, війну і тероризм. Вони також знають, як тут працювати, тому багато наших компаній не бояться приходити на український ринок.

Товарообіг між Україною та Ізраїлем — мільярди доларів на рік. Із них дві третини — експорт української продукції в Ізраїль, третина — імпорт в Україну. Потенціал збільшити цей показник чималий. Обговорюємо з Києвом можливість створення зони вільної торгівлі між нашими країнами. Це суттєво збільшило б товарообіг між країнами. Крім взаємного продажу товарів, маємо перспективи щодо створення спільних економічних проектів.

Багато українців їздить до нас лікуватися. Тож, крім звичайного туризму, маємо ще один, — лікувальний. Намагає­мося створити такі структури, які би максимально спростили для людей такі поїздки. Намагає­мося будувати ізраїльські клініки в Україні. Такі проекти вже діють у Києві та Вінниці — з ізраїльським медичним обладнанням і спеціалістами з обох країн.

- Ізраїль воює ледь не з другого дня свого заснування в 1948-му, а силові структури вашої країни вважаються одними з найкращих у світі. Чи звертався Київ з проханням про допомогу у цій сфері?

- На жаль, про це говорити не можу... Ми готові передати уроки та досвід, які отримали протягом недавньої історії.

Існують також немілітарні проекти допомоги. Один із останніх — тренінги для психологів. В Ізраїлі було багато терактів і війн протягом останніх десятиліть. У цих подіях завжди багато жертв. Але, крім жертв, є постраждалі, травмовані. Ізраїльські психологи мають досвід праці з такими. Це один із напрямів нашої співпраці з Украї­ною. Зокрема, будемо давати такі семінари у Львові.

- Україна хоче будувати на кордоні з Росією стіну. Ізраїль свого часу звів стіну безпеки навколо палестинських територій. Наскільки ця стіна виправдала свої цілі та зав­дання?

- Щодо будівництва стіни, то ми не в тій позиції, аби давати Україні поради. Ми впевнені, що Київ сам знає, що для нього краще. Наша стіна — вимушений крок, аби зупинити спроби терористів потрапити в Ізраїль. До певної міри стіна виявилася успішною. Але в Ізраїлі своя специфіка, яка не завжди підходить іншим країнам.

- Ви представляли у Львові нових ”Праведників світу”. Серед них немає митрополита Андрея Шептицького. Дискусії щодо надання йому такого звання точаться багато років (Шептицький врятував сотні євреїв. В Ізраїлі Інститут ”Яд Вашем” робив безуспішні спроби присвоєння митрополиту звання ”Праведника”. Серед причин відмови твердження, начебто митрополит міг врятувати значно більше євреїв. Єврейська громада України в 2008-му визнала Шептицького ”Праведником”. - Авт.)...

- Із великою повагою ставимося до постаті Шептицького. Звання ”Праведника” дає Інститут ”Яд Вашем”, який досі дослід­жує постать митрополита. Там триває робота.

http://www.wz.lviv.ua/interview/129231


Відкрити

Ювілейний ShockolaD із кримськими родзинками


Ювілейний ShockolaD із кримськими родзинками

3 листопада 2014 року 10:07
Владислава Польчин

Львівський гурт і кримська співачка Мавіле Сахтара дивовижно поєднали етно-джазовими мелодіями українські та кримськотатарські пісні

Ювілейний ShockolaD із кримськими родзинками

Мистецтво не знає горизонтів. Джазовий вечір у Першому українському театрі для дітей та юнацтва дав змогу ще раз у цьому переконатися. Львівський гурт ShockolaD і кримська співачка Мавіле Сахтара виступили на спільному концерті «Музичні колаборації». Проект має на меті єднати український та кримськотатарський народи всупереч окупації.

Джаз – музика для вільних людей. А з погляду на аудиторію, яка зібралася біля театру, – інтелігентних. Якщо би музику можна було понюхати і скуштувати, то джаз пахнув би старим театром, а його смак нагадував би шоколад. Саме так солодко і тепло святкував своє 10-ліття гурт ShockolaD, що працює у стилі world music. Джаз сам по собі є поєднанням непоєднуваного: синтез африканської та європейської культур. А організатор «Музичних колаборацій» Халіл Халілов вирішив зробити ще сміливіший експеримент – «сплести» українські та кримськотатарські народні мотиви. Так виникла ідея поєднати колоритний голос Сахтари та етноджаз музики ScokolaD.

«Музика – це свобода, - сказала зі сцени неймовірна Мавіле. – Останнім часом нас дуже хочуть позбавити цієї свободи. Але, доки ми єднаємось мистецтвом, цього ніхто не зробить». На цьому наголошував і Халілов, говорячи, що культурний зв’язок - важливий крок проти окупації.

Уже після першої композиції стало зрозуміло: навіть найсміливіший експеримент вдасться, якщо докласти щедру порцію любові. «Музичні колаборації» - це переплетіння душ, стилів, ритмів, мов, тональностей і врешті культур. Звична нам народна «Вербова дощечка» разом із незрозумілими нам словами кримської народної пісні заворожила зал. Голоси львів’янки Іванки Червінської та кримчанки Сахтари сплелися у цільну і магічну суміш. Перші кілька хвилин у залі, здавалось, ніхто не дихав, а серця билися у єдиному ритмі.

«Вийди Іванку», «Віночок», «Купалочка», «Чия то долина», «Криниченька», «Співаночка»... Завдяки поєднанню ритмів складалося враження, що усі пісні – суцільна композиція.

«Аби з’єднати пісні різних народів, нам треба було «розібрати» кожну композицію до основ, - пояснює Халіл. – І початковий код у кримських та українських піснях - однаковий. Це означає, що в історії було багато моментів тісного переплетення наших народів». Мавіле розповіла, що українська народна «Ти ж мене підманула» існує теж у кримських татар.

Те, що відбувалося далі, треба було бачити на власні очі. Музикант Міша Балог майстерно грав спершу на саксофоні, потім на трубі, а поміж тим регулював музичний «пульт». Справжньою зіркою концерту був барабанщик Ігор Гнидин.

Не дарма його називають серцем гурту ShockolaD - під час гри на своєму інструменті він «відключався» від світу. Ейфорія, що охопила музикантів, захоплювала також аудиторію і з ще більшою силою поверталася на сцену. Енергетика буквально циркулювала залом. Багато людей танцювали просто сидячи, інші мимовільно похитували головою. Апогеєм масового зачарування були проспівані аудиторією слова «Ой на Купала Купалочка не виспалася Наталочка». Головною ознакою завоювання любові публіки було те, що протягом цілого концерту нікому не сиділось спокійно.

«Це не останній українсько-кримськотатарський проект, - обіцяє Халіл. – Мистецтво, що покликане об’єднувати, має продовжувати розвиватися».

http://wz.lviv.ua/life/129188


Відкрити

Обама втратив Конгрес


Обама втратив Конгрес

5 листопада 2014 року 20:20
Ігор Тимоць

Парламент США став повністю республіканським. Тепер Америка нам допоможе?

Обама втратив Конгрес

У США відбулися проміжні вибори до Конгресу (парламенту). Республіканці прогнозовано і переконливо перемогли. Вони отримали мінімум 242 із 435 місць в Палаті представників та мінімум 52 зі 100 місць у Сенаті. За підсумками цих виборів президент-демократ Барак Обама вперше з 2006-го втратив підтримку обох палат. Як жартують американські ЗМІ, Обама став «подвійною кульгавою качкою». Україні перемога республіканців на руку, бо вони виступають за активнішу підтримку нашої країни у протистоянні з агресивною Росією і за надання Україні зброї. Хоча рішення щодо зовнішньої політики і безпеки у США закріплені за президентом, проте тиск Конгресу в цьому питанні теж важливий.

Більшість республіканців ставиться до Обами не просто як до президента з конкуруючої партії, а як до ворога. Обама під час свого першого терміну на посту президента порушив традиції двопартійності США, — якщо одна партія має повний контроль­ над Конгресом, то прийняті закони мають відповідати інтересам і побажанням хоча би частини конгресменів від іншої партії. Обама, який контролював з 2010-го обидві палати, провів реформу системи охорони здоров’я Obamacare лише за допомогою голосів демократів.

Деякі республіканці називають Обаму соціалістом чи навіть... комуністом, - за те, що той начебто намагається знищити головну американську цінність - особисту відповідальність за своє життя. Реформою Obamacare, на думку республіканців, президент змусив «успішних людей» платити за лікування «нероб і ледарів». Тож, мабуть, Конгрес стане тепер не просто опозиційним, а ворожим до Обами.

Почати лізингові (тривала оренда) поставки зброї в Україну обіцяв сенатор-республіканець Джеймс Інгоф, який минулого тижня відвідав Київ. Інгоф - член комітету з озброєнь Сенату. Він запевнив, що США приймуть рішення про надання Україні зброї до середини листопада. І додав, що отримав від міністра оборони США перелік оборонного озброєння, яке планується надати Україні. Інгоф запевнив, що після перемоги в Сенаті республіканці активніше візьмуться за допомогу Україні.

«Обама боїться давати

Україні зброю, –

аби не спровокувати Москву...»

«Керівництво Кремля має бути дуже обережним, бо воно дійшло до тієї межі, коли Росія стає вразливою одразу у трьох напрямах - економічні санкції, ціна на нафту та можливе надання американської зброї для України. Члени Конгресу можуть вимагати від Білого дому, аби Україні надали зброю і продали частину нафти зі стратегічного резерву США, який зараз переповнений. Різке збільшення обсягів поставок нафти з інших потужних джерел, насамперед із Саудівської Аравії та Ірану, може скинути ціну нафти до 60 дол. за барель. За таких умов російську економіку чекає повний крах протягом півроку. Якщо Путін не зупиниться, то наступним кроком може стати відключення російських банків від міжнародної системи SWIFT (міжбанківська система передачі даних і здійснення платежів). У правлячих колах республіканців про це йдуть розмови. Коли росіяни в один момент не зможуть користуватися банківськими картками, це створить серйозні проблеми для ослабленої економічної ситуації в Росії», - каже виконавчий директор Центру українсько-американських відносин Володимир Зарицький.

«За опитуваннями, лише 42% американців підтримали би воєнні дії, якщо РФ нападе на країни Балтії - члени НАТО. 30% підтримують військову допомогу Україні. Це обмежує тиск республіканців на Обаму. Більшість американців мало знають про Україну, мало людей емоційно пов’язані з нею. На відміну від Ізраїлю, скажімо. У дослідженні в квітні лише 16% американців могли знайти Україну на мапі світу. А ті громадяни США, які знають, де Україна, розуміють, що Росія військово сильніша, ніж Україна. Яка, до того ж, в сильній економічній кризі, загрузла в корупції і має слабке управління. У світі велика кількість серйозних для США загроз: Ірак, Сирія, Іран, «Ісламська держава», Китай, криза єврозони, вірус Ебола. Тому на Україну залишається не так багато часу і уваги... Обама буде обережним, аби не перейти межу, яка може спровокувати РФ до ще більшого військового тиску на Україну. Досягнення республіканців на виборах призведуть до збільшення політичного тиску на Обаму з метою поставок Україні протитанкової та зенітної зброї. Багато хто у Вашингтоні, зокрема демократи, підтримують це. З іншого боку, Обама буде опиратися цьому, доки вважатиме, що Україна може власними силами протидіяти нападу Росії», - вважає професор політології та виконавчий директор Департаменту Євразійських і східноєвропейських досліджень Каліфорнійського університету Едвард Вокер.

http://www.wz.lviv.ua/world/129179


Відкрити | Коментарів: 4

«Меркель пояснила, що російського Чингісхана слід зупинити»


«Меркель пояснила, що російського Чингісхана слід зупинити»

3 листопада 2014 року 19:50
Ігор Тимоць

Німецький публіцист Вольфганг Темплін – про погляд Берліна на українські проблеми

«Меркель пояснила, що російського Чингісхана слід зупинити»

Під час міжнародної конференції «Галицькі стратегії» до Львова завітав як гість німецький публіцист Вольфганг Темплін. «ВЗ» розмовляв з паном Темпліном про те, як, на погляд Берліна, виглядають російсько-українська війна, перемир’я та готовність нової влади у Києві до реформ.



- Як сприймають у бізнесових і політичних колах  Берліна війну та перемир’я на сході України?

- Бізнесові кола Берліна тиснуть на уряд. Вони проти антиросійських санкцій, бо мають важливих торговельних партнерів у РФ, втрачають гроші через санкції. Вони хочуть якомога швидшого налагодження відносин із Москвою і заявляють, що війна в Україні - це прикро, але криза у відносинах між Заходом і Росією надто їм шкодить. Вони забувають, що кожен громадянин Німеччини відповідальний за те, що діється в Європі. А Україна є частиною Європи. Вони забувають, що ЄС підштовхував українців до зближення, а це викликало лють Росії. Тому ми теж відповідальні за те, що діється у вас. Берлін пояснив своєму бізнесу, що завершить політику санкцій, коли російський Чингісхан змінить агресивну політику щодо сусідів на цивілізовану. Росія відкидає Європу в хаос позаминулого століття, тож її слід зупинити. Хоча би санкціями. Берлінський політикум це розуміє.

Проте уряд Анґели Меркель мусить звертати увагу на голоси бізнесу і вести з ними діалог. Сама пані канцлер походить зі Східної Німеччини, тому розуміє небезпеку, яку несе за собою конфлікт в Україні. Меркель швидко вчиться. Це її сильний бік. Вона діє щодо Путіна дуже рішуче. Може, Меркель не показує цього публічно, але безпосередньо діє вона саме так. Інші політики в Німеччині не такі тверді. Найскандальніший приклад цього  екс-канцлер Герхард Шредер – працівник «Газпрому».

- Берлін довго йшов до розуміння того, що діється в Україні...

- Політична реакція Берліна протягом останніх місяців змінювалася щодо Росії. Постійно триває тенденція  до більш рішучих і ефективних дій щодо Москви. На позиції ЄС в питанні української війни вплинули добрі відносини між Німеччиною та Польщею і вплив Варшави на Берлін. Реакція польських політиків Туска (екс-прем’єр), Сікорського (екс-глава МЗС) і президента Броніслава Коморовського на українську кризу визначили тон ЄС щодо війни в Україні. Ці політики сильно вплинули на німецьку реакцію в українському питанні. Такий польсько-німецький союз має вагу на рівні ЄС. В інших великих гравців ЄС, як-от Франції, байдуже, якщо не гірше, ставлення до українського питання.

- Інколи виглядає, що на Путіна економічні аргументи мають менший вплив, ніж розраховували на Заході. Чи існують в ЄС інші варіанти протидії російській агресії?

- Цей конфлікт в Україні вимагає комплексних реакцій. Окрім санкцій з боку ЄС, це політичні кроки і нарощування військової потуги на сході Євросоюзу. НАТО не може безпосередньо взяти участі у війні в Україні, але може допомогти логістично та технічно. Військова допомога Заходу Україні в майбутньому теж не виключена. Дискусії щодо цього ведуться дуже інтенсивно між західними партнерами. Щораз більше західних лідерів схиляються до думки, що Україні слід допомогти військовим чином.

- Чи бачите ви готовність Києва проводити необхідні економічні реформи в Україні на тлі відкритої рани, якою став Донбас?

- Так, в новій українській владі є люди, готові діяти, а не лише декларувати наміри. Особливо особи, пов’язані з громадянським суспільством, що пройшли Майдан. Мені цікаво, що буде в новій Україні з олігархами. Сам президент Порошенко з їхнього кола. Слід відсунути олігархів від управління країною. Влада має залучити олігархів до відповідальності за зміни в країні, обмежити їхній вплив на політику, залишивши їм статки. Досі факт, що впливів олігархів на політику не обмежували, був великою проблемою України.  У Порошенка начебто існує програма реформування країни. Це великі виклики. Побачимо, наскільки Порошенко готовий діяти. ЄС буде допомагати Україні, а також Грузії та Молдові у проведенні реформ. Для цього може бути залучена оновлена програма «Східного партнерства» ЄС. Але до неї слід залучати більше ресурсів та зважати на нову ситуацію - загрози з боку Росії.

- Чи в ЄС бачать у перспективі приєднання України, Грузії та Молдови до Євросоюзу?

- Думаю, в далекій перспективі така візія існує. ЄС дає чіткі сигнали, аби ці країни виконали умови для зближення, – реформувалися. Порошенко місяць тому представив таку програму реформ. Її тепер слід втілити у життя. ЄС допоможе Україні провести ці реформи, дасть необхідні ресурси, якщо на це буде воля нової української влади.

http://www.wz.lviv.ua/ukraine/129156


Відкрити | Коментарів: 5

Будапешт на захисті Москви


Будапешт на захисті Москви

29 жовтня 2014 року 19:28
Ігор Тимоць

Угорщина виступає проти антиросійських санкцій ЄС. Прем’єр Орбан погодився на пропозицію Путіна розділити Україну?

Будапешт на захисті Москви

Поки Росія веде підлу неоголошену війну проти України, ми розраховуємо, що Захід єдиним фронтом із нами дасть бодай економічну відсіч агресії Кремля. Тож українці не чекали, що сусід із Центральної Європи, в якого чверть століття тому стояли радянські війська, ”встромить ніж у спину Українi”, як про це написала польська Gazeta Wyborcza.

Угорщина раптово призупинила реверс газу в Україну і готова будувати через півроку газовий «Південний потік» в обхід України. А ще Будапешт хоче автономії угорців у Закарпатті... ЄС критикує дії Будапешта, а США дали останнє «китайське» попередження — заборонили в’їзд шести високим угорським чиновникам. Член правлячої партії ФІДЕС, спікер угорського парламенту Ласло Ковер спересердя заявив, що його країна може... вийти із ЄС.

«Віктатор»

Уряд правоцентристів на чолі з Віктором Орбаном (на фото) із 2010-го нищить в Угорщині демократичні свободи і мріє збудувати, за словами прем’єра, вертикаль влади, ”як у Росії чи Туреччині”. Остання урядова ініціатива, брати 0,6 долара податку за 1 гігабайт інформації з інтернет-трафіку, вивела на вулиці Будапешта 10 тисяч осіб, які побачили в цьому нове «обмеження свободи слова». Влада пояснила, що хоче таким чином закрити дірки у бюджеті. Протест завершився розбитими шибками в будапештському офісі ФІДЕС.

Віктор Орбан (має прізвиська «Віктатор» і «міні-Путін») є прем’єром Угорщини втретє. Зовнішня політика Орбана не цурається відвертого лобіювання російських інтересів у Євросоюзі. Внутрішня - спрямована на обмеження ліберальних цінностей і свобод та часто йде врозріз з нормами і рекомендаціями Євросоюзу.

Гроші не пахнуть?

Співпраця з Росією, на зло курсу ЄС, обіцяє Угорщині економічні зиски. Угорці можуть через півроку почати будівництво своєї частини «Південного потоку» і завершити її до 2017-го, заявив днями глава угорської енергетичної групи MVM Чаба Байї. Крім «труби», угорці підтримують інші російські проекти, зокрема здачу в оренду газових сховищ, будівництво росіянами реакторів на АЕС.

Рішення Вашингтона заборонити в’їзд у США кільком угорським чиновникам та бізнесменам для Орбана - ляпас. Як і форма, в якій про це сказали, - тимчасовий повірений у справах США в Угорщині Андре Гудфренд оголосив про це в інтерв’ю угорському державному телебаченню.

Він не назвав причин рішення та імен урядовців, проте ЗМІ пишуть, що йдеться про осіб з оточення Орбана та високих чиновників із податкової служби. На думку деяких експертів, санкції США проти оточення Орбана пов’язані з тим, що угорські чиновники вимагали хабарів від американських фірм, які працюють в їх країні. Інші експерти кажуть, що санкції напряму пов’язані зі зближенням Будапешта з Москвою.

«Уперше в історії США внесли в чорний список високих чиновників з країни, що входить в ЄС і НАТО... Після повернення до влади Орбана в 2010-му Угорщина користується огидною репутацією в західних ЗМІ, як «націоналістична диктатура». Критика ця небезпідставна...

Орбан критикує санкції проти Росії, не хоче відмовлятися від будівництва «Південного потоку», виторгував знижки у «Газпрому» і за це погодився припинити транзит газу в Україну. Якщо Орбан у міжнародних відносинах поважає силу, то корисно нагадати йому, що деякі сили залишилися ще на Заході», - пояснює санкції США проти Угорщини російське видання Slon.ru. 

Пропозиція, від якої «міні-Путін» не зміг відмовитися?

ФІДЕС грає на одному електоральному полі з крайньою правою партією «Йоббік». Остання виступає за створення так званої Великої Угорщини на етнічних землях Словаччини, Румунії і України. Ці землі забрали в Угорщини на підставі Тріанонського (1920 рік) і Паризького (1947 рік) мирних договорів. Угорці мріють про повернення «етнічних земель». Першим кроком до цієї мети може бути формування автономій. ФІДЕС, засуджуючи шовіністичні заяви «Йоббіка», водночас пропагує ідею Притисянського адміністративного району Закарпаття, – аби сформувати там територіальну одиницю, в межах якої жили б більшість угорців регіону.

Наприкінці березня, після російської анексії Криму, скандальний російський політик Володимир Жириновський написав листи главам Польщі, Румунії та Угорщини з пропозицією розділити Україну. Недавно екс-глава МЗС Польщі Радослав Сікорський зізнався, що Путін пропонував екс-прем’єру Польщі Дональду Туску розділити Україну... Може, Орбан погодився на таку пропозицію Путіна, аби увійти в історію як «великий збирач угорських земель»?

«Ніж у спину Україні»

Перед початком газових переговорів Києва з Москвою угорці несподівано призупинили реверсні поставки газу в Україну. Про своє рішення угорці повідомили за кілька годин до того, як закрутити крани. Будапешт обґрунтував рішення похолоданням. Мовляв, самим треба більше газу. Це попри те, що в Угорщині температура повітря не опустилася нижче 15 градусів тепла... Дії Будапешта — наслідок закулісних домовленостей Орбана з главою «Газпрому» Олексієм Міллером. Призупинення реверсу відбулося відразу після їхньої зустрічі.

«Угорці вдарили ножем у спину Україні, - пише польська Gazeta Wyborcza. - Припинення реверсу відбулося в критичний для Києва час — перед зустріччю України, Росії і Єврокомісії щодо поновлення поставок російського газу в Україну. Київ готувався пережити зиму без російського газу, але це можливо лише за умов реверсу газу з Заходу. Угорці в цьому плані відіграють важливу роль. Вони можуть закачувати в Україну 6,1 млрд. кубів газу на рік. Більше можуть лише словаки — 10 млрд. Польща - лише 2 млрд.».

http://www.wz.lviv.ua/world/129079


Відкрити | Коментарів: 5

Украдені з бюджету гроші російським олігархам компенсують. З бюджету...


Украдені з бюджету гроші російським олігархам компенсують. З бюджету...

15 жовтня 2014 року 20:32

Навіть Держдума РФ не прийняла скандального «закону Ротенберга» з першого разу

Украдені з бюджету гроші російським олігархам компенсують. З бюджету...

Російська влада у відповідь на західні санкції, покликані зупинити агресію РФ проти України, карає... росіян. Російська Дума прийняла в першому читанні закон, що має компенсувати втрати російських багатіїв і друзів Путіна. Якщо закон приймуть у цілому, то з бюджету РФ олігархам будуть компенсовувати вартість арештованого на Заході майна – або арештовувати іноземне майно, якщо західна країна зробила це щодо російського багатія. ЗМІ охрестили законопроект «законом Ротенберга» – на честь наближеного до Путіна олігарха Аркадія Ротенберга, майно якого на 40 мільйонів доларів арештували в Італії (через санкції ЄС).

Законопроект несподівано не отримав одностайного «одобрямсу» в Думі. За документ проголосували 233 депутати, проти – 202. Небачена демократія для сучасної Росії... Міністр економіки РФ Олексій Улюкаєв назвав цей законопроект непродуктивним. «Закон посилить відтік капіталу з Росії. Цей показник і без того б’є рекорди”, – заявив Улюкаєв. Обсяг чистого вивезення капіталу приватними банками і фірмами з Росії за підсумками січня-вересня 2014-го склав 85,2 мільярда доларів. Центробанк РФ на початку вересня повідомив, що відтік капіталу за підсумками 2014-го може зрости до 100 мільярдів.

«Такі люди, як Ротенберг, – близькі друзі Путіна. Західні санкції скеровані проти них. Санкції мають змусити їх вплинути на Путіна, аби той змінив свою політику. Нерухомість Ротенберга була конфіскована – чотиризірковий готель Berg Luxury в Римі, три вілли, апартаменти на Сардинії, будинок в Лаціо. Ротенберг – не поодинокий випадок. Багато впливових росіян тепер мають боятися за своє майно. Якби втрати багатіїв змусили сумніватися в курсі Путіна, то санкції мали би ефект. Але Кремль хоче компенсувати їхні втрати. Незабаром їм дадуть можливість відшкодувати збитки з російського бюджету – за рішенням російських судів. Росія ж отримує право вимагати компенсації від відповідної держави і конфіскувати її майно в Росії», – пише німецька Die Welt.

«Ми отримали класичну сцену в дусі марксистсько-ленінських агітматеріалів – капіталісти у циліндрах відбирають шматок хліба у голодних дітей. Багаті – багатіють, бідні – бідніють. У нас цинізм дійшов до символічної межі. Навіть російський парламент завив від такого нахабства. Наш принтер, що друкує з 2011-го закони, які дозволяють владі все, а громадянам нав’язують смиренність, відчайдушно закліпав лампочкою і почав жувати папір. 24 голосів у Думі забракло, аби зняти законопроект з розгляду. У фракціях, які голосували проти, кажуть, що законопроект все одно буде прийнятий, попри гру в демократію. Тож тримайте кишеню ширше, росіяни! Наші багатії розраховують на вас», – написала російська «Новая газета».

«Мене дивує, з якою швидкістю прогресує наше божевілля. Коли ми приймали «закон негідників» у грудні 2012-го (забороняє громадянам США усиновлювати російських сиріт), то ніхто не міг додуматися, що вкрадені з бюджету гроші російський бюджет буде незабаром компенсовувати олігархам. Якщо ці гроші помітять десь на Заході», – написала російський публіцист Юлія Латиніна.

«Механізм стягнення компенсацій за допомогою майна, що перебуває у власності інших держав, дуже небезпечний для Росії. Аналогічні заходи будуть поширюватися на нашу власність, а у РФ за кордоном значно більше майна, ніж у інших держав на території РФ. Звичайні люди та інтереси країни приносяться в жертву інтересам олігархів», – пояснює директор російського Інституту проблем глобалізації Михайло Делягін.

http://www.wz.lviv.ua/world/128929


Відкрити

Про невдалу революцію в Гонконгу. І чому там був не Майдан.


Парасольки склали, бо до праці поспішали

8 жовтня 2014 року 20:58
Ігор Тимоць

Акції протесту в Гонконзі пішли на спад. Гроші люблять спокій

Парасольки склали, бо до праці поспішали

Схоже, «революція парасольок» у Гонконгу за два тижні видихлась. Учасники протестів розблокували фінансові та владні офіси китайської автономії та пішли на переговори з владою. На центральних вулицях залишилося кількасот протестувальників і деякі барикади. Бунт студентів Гонконгу проти рішення Пекіна обмежити виборче право в автономії після 2017 року не досяг мети, бо протести завдавали торговельно-фінансовому центру Азії великих збитків. Гонконзці не підтримали вимог більшої політичної свободи, якщо за неї слід заплатити доларами.


Революція парасольок

Гонконг – особливий адміністративний регіон КНР. Він був під владою Великої Британії з 1842 по 1997 рік. Британія віддала його Китаю за принципом «одна країна - дві системи». Такий принцип має діяти в регіоні до 2047-го. Тобто в Гонконзі має бути демократична система, заснована на британському праві.

У Гонконзі виходить вільна преса, суди зберегли британські традиції, легально ведуть політичні дискусії. Та з роками віра жителів Гонконгу у дотримання принципу  ”одна країна -  дві системи” кудись  зникла. У липні 2007-го у цьому були впевнені 74,9% населення, у липні 2014-го , лише 37,6%. Поштовхом для протестів стало рішення Пекіна про те, що демократичні вибори в Гонконзі, які мають відбутися в 2017-му, заздалегідь мають схвалити у Пекіні. Тобто мешканці району мають вибирати, однак лише з-поміж трьох кандидатів, яких затвердить Пекін. Зазіхання на права автономії обурили молодь, і вона вийшла протестувати – заблокували діловий і владний центр міста, відбулися сутички з поліцією.

Від спеки і сльозогінного газу учасники акцій укривалися парасольками,   які  стали символом протесту. Водночас на вулиці вийшли противники протестів. Вони сказали, що акції завдають збитків найбільшому фінансовому центру Азії. Противники протестів побили демонстрантів, коли тих залишилося близько сотні...  

«Ароматна гавань»

«Гонконг» буквально означає «ароматна гавань». На острові колись торгували виробами з ароматичної деревини і прянощами.

У 1839-му китайський імператор Цинь заборонив імпорт опіуму з Британії. У відповідь Лондон почав проти Пекіна Першу опіумну війну. Лондон переміг, і в 1842-му Гонконг перейшов під британську корону і почав розвиватися як англійська транспортна база. У 1898-му Лондон додатково взяв у Китаю на 99 років в оренду ще одну частину Гонконгу – материкові Нові території. Після громадянської війни у Китаї в 1949-му утворилася КНР. У Гонконг ринув потік китайських мігрантів, що втікали від червоного терору. Китайські транснаціональні компанії вивезли офіси в Гонконг.

Наприкінці 1970-х років китайський реформатор Ден Сяопін сформував нову економічну політику і повернув у Китаї приватну власність. З 1978-го Гонконг став основним іноземним інвестором у новий Китай. У 1984-му Лондон сів за стіл переговорів з Пекіном, аби обговорити суверенітет Гонконгу. Термін оренди Нових територій добігав кінця. І сторони підписали декларацію, за якою 1997-го Лондон  передав суверенітет над Гонконгом Пекіну. За угодою, Гонконг до 2047-го має статус спеціального адміністративного району у складі КНР. Аби схрестити капіталізм із комунізмом, довелося піти на компроміс. Пекін узяв на себе оборону і зовнішню політику автономії. Гонконг залишив за собою контроль над законодавством, поліцією, фіскальною та імміграційною політикою.

Вільний ринок, низькі податки, невтручання держави

в економіку

Керує Гонконгом 1200 осіб, що представляють фінансові, економічні, політичні інтереси регіону. Вони за погодженням з Пекіном обирають главу Гонконгу.  Гонконг - центр міжнародних фінансів і торгівлі. Рівень концентрації штаб-квартир тут найвищий в Азійсько-Тихоокеанському регіоні. ВВП Гонконгу за паритетом купівельної спроможності - 55 тис. дол. на рік на душу населення. У КНР цей показник 10 тис. За цим показником Гонконг багатий за такі країни, як Велика Британія чи Японія.

З моменту появи індекса економічної свободи  Гонконг щорічно займав у ньому перше місце - впродовж 15 років.   У Гонконгу діють консульства понад 110 країн, більше, ніж у будь-якому іншому місті світу. Значна частина експорту Гонконгу - реекспорт, тобто продукція, вироблена переважно у материковому Китаї. Ще до передачі суверенітету Китаю Гонконг встановив міцні торгові та інвестиційні зв’язки з Китаєм. Автономний статус дозволяє йому виконувати роль воріт для інвестицій і ресурсів, що прямують в Китай, та порту, з якого китайські товари продають по світу.

Гонконг – третій фінансовий центр у світі і перший в Азії. Влада Гонконгу стверджує, що їх секрет процвітання базується на таких китах: англійській мові, британському праві, низьких податках, простоті умов ведення бізнесу та високооплачуваних кваліфікованих чиновниках. На кожен 1 млн. громадян у цій автономії припадає три мільярдери - найвищий показник у світі. У 2010-му, коли світ скаржився на іпотечну кризу і журився щодо заморожених будівельних проектів, інвестори вклали в нерухомість Гонконгу 15,2 млрд. дол. Це третина того, що зуміли залучити всі галузі України за понад 20 років незалежності. У 2011-му британська компанія Financial News склала рейтинг найдорожчих вулиць світу - Северн-роуд Гонконгу була першою. Вартість квадратного метра тут 57 тис. євро, що на 2 тис. дорожче, ніж у центрі Лондона.

Оскільки в Гонконзі легше зареєструвати бізнес, ніж у Китаї, то багато компаній завойовують КНР звідси. У Гонконзі штаб-квартири понад 70 зі 100 найбільших банків світу. Сюди їх тягне можливість заощадити на сплаті податків, які їм довелося б заплатити в інших країнах. Через бурхливий економічний ріст Гонконг входить до четвірки «азійських тигрів» - разом з Сингапуром, Південною Кореєю і Тайванем.

Бунт ситих студентів?

«Фінансова та економічна еліта Гонконгу домовляється з Пекіном, а Пекін з нею, бо Пекіну вигідна курка, що несе золоті яйця. Акції протесту спалахнули проти реформи Пекіна, що гонконзці будуть обирати вільно з трьох кандидатів, які наперед узгодять з Пекіном. Кожен з цих трьох має ще отримати приблизно половину голосів тієї самої ради 1200. Громадська думка Гонконгу розділилася, 50% схвалює це, 50% - проти. Тож у Гонконгу буде надалі обмежене виборче право... У Гонконгу більшість демонстрантів  - студенти. Це  схоже не на Майдан, а на Париж 1968-го. Тоді у Франції повстала меншість – молоде, сите покоління. Ці хлопці бунтували не за демократію, бо у них демократія була. Їм просто хотілося бунтувати. Один із лідерів протестів у Гонконзі - 17-річний студент Джошуа Вонг. В 17 років можна бути геніальним математиком і музикантом, але політичним лідером - дуже рідко. Гонконг - одне з найкраще влаштованих місць у світі. Існує англійська приказка - «Не зламано, не ремонтуй». В 17 цей хлопчик не може зрозуміти, що ця річ просто добре влаштована, якщо домоглася таких успіхів. 1200 осіб, які обирають главу Гонконгу, менше загрожують благополуччю району, ніж коли почнуть обирати Вонгів. У Гонконзі бунтували студенти із заможних за світовими мірками сімей. Це хлопці, не обтяжені сім’ями і обов’язками.  Просто бунтують проти батьків. Іншим гонконзцям, які звикли заробляти гроші, це набридло, і протест здувся», - пише російська публіцистка Юлія Латиніна.



http://www.wz.lviv.ua/world/128846


Відкрити | Коментарів: 1

New York Times: «Озбрйте Україну або падайте ниць перед Путіним»


New York Times, США: «Озброюйте Україну або падайте ниць перед Путіним»

 

Росія і Україна - воюють. Щонайменше 2200 осіб уже загинули у цій війні. Ще тисячі можуть померти. Захід (США, ЄС і НАТО) не мають хороших варіантів вирішення цього конфлікту, але вони не можуть сидіти склавши руки. Путін залишив нам один із двох поганих виборів: або ми будемо озброювати Україну, або змусимо Київ здатися і нехай Путін на свій смак відрізає будь-який шматок цієї країни, і створює там зону «замороженого конфлікту».

 

Це важкий вибір, але Путін не раціональний правитель. Раціональний лідер давно б похитнувся перед ціною західних санкцій. Російська економіка важко потерпає від того, що її відрізали від західних кредитів, від відтоку капіталу, зростання інфляції і початку рецесії. Це скоро боляче вдарить по популярності Путіна у Росії. Але наразі ніщо не стримало його від підступних задумів.

 

Україна не може перемогти в цій війні. Путін дав зрозуміти, що російська армія знищить українські збройні сили, якщо вони спробують звільнити Донецьк і Луганськ. Слабка армія України не може розгромити сильні війська та добірні частини російського нафтового гіганта.

 

Захід має бути чесним з Україною. Ми кажемо, що ця країна — один із нас, що одного прекрасного дня вона стане членом ЄС і НАТО. Київ хоче цього, але водночас Захід не дає Україні засобів для боротьби у цій війні.

 

Україну руйнують. Її економіка падає каменем додолу. Її армія не витримує російського наступу. Українці шукають притулок в романтичному націоналізмі та готуються до партизанської війни. Втрати ростуть - продовження війни буде коштувати тисячами життів. А ліберальні мрії революції потонуть тоді в люті та істерії війни.

 

Ще кілька місяців без суттєвої допомоги Заходу, і Україна втратить бойове ядро своєї армії, а замість захоплення Заходом, буде відчувати себе зрадженою. Тоді проєвропейські лібералні сили в Україні стануть непопулярними. Крайні праві екстремісти-маргінали пройдуть в парламент на трунах солдатів, яких будуть привозити з фронту. Україна стане зоною, розореною війною, - європейською Сирією чи жахливо збільшеною Боснією.

 

Не маємо права цього допустити. Якщо ми вважаємо, що Україна одного дня стане членом ЄС і НАТО, то маємо бути готові озброїти її. Тоді маємо визнати, що згода на необмежене збільшення ЄС та розширення НАТО означала в перспективі війну проти Росії. І зараз означає реальну війну. Після досвіду найгарячіших моментів Холодної війни, маємо навчитися давати собі справу з наслідками підтримки демократії в Східній Європі.

 

Ця логіка вимагає, аби ми послали західних військових радників до Києва, дали українцям повну підтримку даними розвідки та супутників. Маємо вантажити їм гармати, танки, безпілотні літаки і медичні аптечки тоннами. Маємо навіть бути готові розгорнути війська НАТО в Україні, якщо російські танки виїдуть з Криму. Багато-хто боїться, що вони будуть пробувати будувати сухопутний коридор з Криму до Росії.

 

Звісно, цей шлях передбачає величезні ризики. Росія кине всю свою міць в Україну. Американські та британські спецназівці мають захищати аеропорти Києва та Одеси. Російські війська навіть можуть оточити їх - відлуння війни в Косово в 1999 році.

 

Якщо ми не готові прийняти ці ризики, то маємо змусити українців відмовитися від їхньої смертельної ілюзії. Це було би чесно з нашого боку, аби росіяни даремно не вбивали українських призовників.

 

Єдиний спосіб домогтися цього для Заходу, - змусити Україну здатися. Україна повністю залежить від МВФ, який дає їй гроші. Маємо сказати Києву, аби визнав, що Росія перетворила Східну Україну в ще одну Південну Осетію, або в іншому випадку не дамо українцям більше грошей. Можемо їх втішати, що бути другою Грузією, - не найгірший в світі варіант.

 

Таким чином зможемо врятувати тисячі життів, але це буде нищівною поразкою для Заходу. Росія тоді відновить імперію — новий старий СРСР під егідою Кремля. Захід, таким чином, визнає, що Росія має право напасти чи анексувати будь-яку територію колишнього СРСР, якщо їй цього заманеться. І в цих землях, влада умиротворителів процвітатиме, а демократія занепадатиме.

 

Росія тоді переможе в протистоянні світопорядку, нав'язаного Заходом після краху СРСР, хоч вона і програла Холодну війну. Це буде означати руйнування американського геополітичного стримування. Вороги США, від Китаю до Ірану, тоді будуть розглядати це як запрошення створювати власні сфери впливу серед уламків колишніх імперій.

 

Росія не зупиниться на досягнутому. Путін хоче підірвати НАТО. А запах слабкості спокусить його йти далі. Це стане питанням часу, коли Москва за допомогою росіян в країнах Балтії та Польщі, створить нові конфлікти і діятиме так, наче НАТО не існує. Вона піде шляхом створення власного оборонного військового союзу з країнами Балтії за наявності там «заморожених конфліктів». Вона, можливо, навіть створить буферну зону в Західній Україні.

 

У цій ситуації не існує простих рішень. Але ми не маємо права дозволяти, аби гинули тисячі українців, поки ми вагаємося. Ми маємо бути чесними з ними і сказати їм, якщо ми не готові битися в новій Холодній війні проти Росії за їхню незалежність. Але, якщо ми змусимо Україну здатися, аби врятувати життя її громадян, бо не даємо українцям жодної підмоги, то тоді маємо визнати, що це також капітуляція для НАТО, Європи, ліберальної демократії та американського глобального лідерства. Вибір за нами.

 

Автор тексту Бен Юда, автор книги «Тендітна імперія: як Росія закохалася та розлюбила Володимира Путіна»

http://www.nytimes.com/2014/09/01/opinion/arm-ukraine-or-surrender.html?smid=tw-share&_r=2


Відкрити | Коментарів: 2

Познань і досі трохи «німецька»


Познань і досі трохи «німецька»

27 серпня 2014 року 10:00
Ігор Тимоць

Місто на півдорозі між Варшавою і Берліном – батьківщина перших польських королів

Познань і досі трохи «німецька»

”Познає!” Тобто - упізнаю. Саме це вигукнули, за легендою, брати-праотці трьох слов’янських народів - Лех, Чех і Рус (поляк, чех і українець) після тривалої розлуки... Зараз Познань - столиця Вєлькопольського воєводства, одне з найстаріших і заможних міст Західної Польщі, із сумішшю польської та прусської архітектури, розвиненою торгівлею та сучасною інфраструктурою.

Як король Август

із даху падав

Археологічні розкопки вказують, що вже в X ст. на території Познані були два поселення. Одне - єпископство на острові Тумський, інше - старе місто, оточене мурами. Після їх об’єднання в єдине місто в XIII ст. Познань почала займати значне місце в європейській торгівлі - через важливі транспортні шляхи, що проходили через місто. З кінця XVIII ст. Познань потрапила до складу Пруссії, а згодом - Німецької імперії. Із 1919-го, внаслідок повстання, місто знову стало частиною Польщі.

Стара частина Познані, як і в решті схожих міст Європи, розбігається дрібними вуличками від ринкової площі з ратушею в центрі. Ринок Познані поступається за розмірами лише ринкам Вроцлава і Кракова. Познанську ратушу в стилі ренесансу звели за проектом італійського архітектора Яна Квадро у 1550-1560 роках. Із 1725 року на вежі ратуші оберігають спокій познанців... козлики, які щодня опівдні виходять через дверцята в башточці та буцаються рогами. За легендою, колись козлики збудили мешканців і врятували місто від пожежі. У ратуші діє Музей історії міста, з якого, проте, не можна вийти на вежу, аби помилуватися старим містом. Біля ратуші, у центрі площі, незграбно-чужорідними виглядають будівлі, зведені за соціалістичної Польщі. Їх нібито мають незабаром знести і збудувати натомість будиночки, які б пасували до середньовічних сусідів.

На познанському ринку досі зберігається ганебний стовп, до якого колись приковували ланцюгами злочинців. Там їх били або страчували. А збудували стовп з коштів від штрафів, отриманих від познанських... модників, які не дотрималися суворих норм етикету одягу Середньовіччя.

Один із будинків на ринку примітний тим, що з його вікна випав... король Август II. Король нібито зупинився в місті проїздом. На його честь влаштували гучний прийом. Монарх випив трішки і пішов подихати свіжим повітрям. Аж дивиться, йде познанка, гарна до неможливості. Вихилився король, дивлячись за дівчиною, так, що випав із вікна... Врятував монарше життя дашок над входом до кам’янці, через що будинок і назвали - «Під дашком».

Кам’яниці на ринку переважно триповерхові (плюс партер, який в нас слугує за перший поверх). Їх звели на ринку в період розквіту торгівлі в Познані - в ХІІІ–XVII ст. Верхні поверхи призначалися для житла, а нижні були крамницями.

Познань повставала

і проти німців,

і проти  комуністів

На ринку, в одній з будівель, є військовий музей. Там можна побачити не лише цікаву колекцію зброї, а й ознайомитися з історією познанських повстань. Саме завдяки одному з них, повстанню 1918-1919 років, Познань відійшла від Німеччини і знову стала частиною Польщі. А антикомуністичні протести в червні 1956 року (загинули 76 мешканців, сотні були поранені, тисячі репресовані) послужили іскрою, з якої зайнялося полум’я угорських повстань.

Недалеко від ринку, на острові Тумському, стоїть ще одна пам’ятка Познані - Архікатедральна базиліка Петра і Павла. Базиліку відновили по Другій світовій війні у вигляді, що максимально відповідає готичному стилю XV ст. У західній Польщі, як і у сусідній Німеччині, в історичному середмісті часто зводили і зводять заново будівлі, які там стояли у давні часи. Так, наприклад, заново зведене зруйноване нацистами під час ІІ Світової середмістя Варшави.

На території базиліки є Золота каплиця - мавзолей перших польських князів і королів, Мешка I і його сина Болеслава Хороброго, зроблені в середині XIX ст. Де сам прах засновників Польщі - суперечки про це не вщухають досі...

У броварні – картини, а на Мальті – вузькоколійка...

Серед сучасних споруд у Познані цікавий Центр торгівлі, бізнесу та мистецтва «Старий бровар». Цю прусську броварню середини ХІХ ст. купив на початку 2000 років найбагатший поляк Ян Кульчик. Він свого часу вчився в Познані. Реставрація будівлі обійшлася йому в 66 млн. дол. Пан Ян віддав Центр під опіку тодішній дружині-митцю Гражині, яка поєднала в «Броварі» мистецтво з торгівлею і розвагами. Чудовий приклад для інвестицій для наших багатіїв! Замків і палаців в Україні на кожного вистачить, аби реставрувати. За вдалу реставрацію і нове життя для «Старого броваря» Центр чотири роки поспіль посідав перше місце в конкурсі Міжнародної спілки торгових центрів.

Неподалік від центру Познані розкинулося озеро Мальта – його назва походить від ордену мальтійських лицарів, давніх держателів тих околиць. По березі озера курсує чудова вузькоколійна залізниця. А щороку в червні-липні на берегах Мальти відбувається театральний фестиваль.

Познанська опера - перший оперний театр Польщі. Її звели в 1910 році. Вінчає будівлю невелика статуя крилатого Пегаса. У корпусах прусської Королівської академії нині діє університет Адама Міцкевича. Королівський замок звели в Познані 1910 року як резиденцію для німецького цісаря Вільгельма II. Познань увійшла до складу Пруссії в 1793 році, і за межами середньовічного центру архітектурно виглядає як німецьке місто. Біля ринку був польський королівський замок. У 1945 році він перетворився на руїни... Але поляки не з тих, хто забуває історію, тому його відбудували заново. Зараз там - музей. У познанських музеях не соромляться спадщини німців. Тож саркофаги польських королів у місті не заважають портретам цісаря Вільгельма ІІ.

Вигідно і дорого

Міська інфраструктура Познані розвинена чудово. Крім автобусів і трамваїв, місто пронизує мережа велодоріжок. Одноразовий проїзд у звичайному транспорті обійдеться в 3,5 злотих. Це десь 14 гривень (1 злотий – приблизно 4 гривні). Через інфляцію ціни в Польщі теж повзуть догори, а падіння гривні робить все імпортне ще дорожчим. Плюс західна Польща разом з Вєлькопольським воєводством – один із найбільш заможних регіонів Польщі, тож відповідно життя дорожче.

Добратися до міста від кордону з Україною можна поїздом за 13 годин за 80 злотих - з Перемишля. Також можна купити в мережі квитки на сервіс популярних польських автобусних перевезень – PolskiBus. Крім міст Польщі, ці буси курсують до сусідніх Праги, Відня і Берліна. Але слід бути уважним, бо автостанції на PolskiBus часто не в тому самому місці, що на звичайні автобуси PKS.   Чистий комфортний хостел у Познані, за 20 хв. від центру, можна забронювати на Booking.com за 20 злотих.

Середній обід у Познані винесе 20-40 злотих. Можна самому приготувати. Буханець хліба коштуватиме 3-5 злотих, кілограм курки – 6-9 злотих, ковбаси – 15-22 злотих. 250-грамова пачка сосисок - 4-6 злотих, нарізана полядвиця – 15-20 злотих за 450 грамів. Кілограм картоплі - 1-2 злотих, помідорів – 4-7 злотих, печериць – 7-9 злотих. Кілограм апельсинів чи бананів обійдеться вам у 4-8 злотих, яблук – 2-4 злотих. Пачка соку – 3-5 злотих. Проте у магазинах діє багато знижок і акцій, які можуть суттєво, інколи в рази, здешевлювати ціни. Не лише на їжу, а й на усі речі.   
фото автора

http://wz.lviv.ua/world/128215


Відкрити | Коментарів: 3

Інтерв"ю з командиром "Азова"


«Найбільше заважає воювати те, що досі не оголосили воєнний стан»

15 серпня 2014 року 10:00
Ігор Тимоць

Однією з найбільш ефективних бойових частин, що воює в зоні АТО, став добровольчий батальйон «Азов».

фото автора

фото автора

На фестиваль «Бандерштат» у Луцьку в рамках ротації приїхали кілька бійців та один із командирів «Азова». «ВЗ» вдалося поспілкуватися з одним із командирів «Азова» Олегом Однороженком

- Звідки переважно походять бійці, які воюють в ”Азові”?

- Там географічно представлена майже вся Україна. Але більшість — хлопці зі східних і центральних областей України. Багато бійців з Донбасу, Харкова, Дніпропетровська, з Києва. Навіть з Криму хлопці воюють. З Західної України в ”Азові”, як і в інших батальйонах, пропорційно менше людей. Найбільше в нашому батальйоні західняків з Волині.

Усі ці розмови, начебто західняків посилають воювати на схід, вкидаються, аби налаштувати українські регіони один проти одного. Українцям на заході країни також вкидається хибна думка, нібито це чужа війна, тож чому, мовляв, наші хлопці мають вмирати за Донбас. Хіба комусь не зрозуміло, якщо нині втратимо Донбас, то завтра війна буде по лінії Дніпра, а післязавтра на Правобережжі. Донбас — наша спільна справа. На Донбасі багато російськомовних українських патріотів.

Також у батальйоні воює група волонтерів із європейських країн. Вони не найманці, самі оплачують приїзд, зброю. Серед них громадяни Швеції, Франції, Італії... Але найбільше іноземців — білорусів і росіян. Останніх кількадесят. Більшість із них уже подали документи на зміну громадянства на українське чи просять політичного притулку в Україні.

- Що найбільше заважає воювати на Донбасі?

- Те, що досі в зоні АТО не оголосили воєнний стан! Там безліч правових нюансів. Під час АТО військові підрозділи, на відміну від воєнного стану, навіть не мають права входити у міста. Під час АТО має право входити лише міліція. А міліція на Донбасі - це переважно ті самі бандити, які співпрацюють з сепаратистами.

Зараз ”Азов”, а це близько 400 бійців, утримує південь Донецької області з сумарним населенням понад мільйон осіб. Чи можуть 400 бійців нормально контролювати територію з мільйонним населенням? І це за умови спротиву та саботажу місцевих чиновників і міліції. Якщо зараз ловимо сепаратистів і кримінальних злочинців, то проти нас місцева міліція сидить і тихенько пише у папки справи... Можливо, вона хоче після завершення війни хлопців із ”Азова” по судах ”тягати”, як ”карателів, які боролися проти мирного населення”? За військового стану у військових розв’язані руки.

Наведу приклад - затримання мера Стаханова, який разом з терористами ледь не з автоматом у руках воював. Таких мерів і голів селищних рад центрального Донбасу, які були за терористів, - ледь не поголовно. Але вони продовжують працювати... Нам важко достукатися до вищого керівництва країни і розповісти про ці речі, аби вони щось змінювали... У Києві сидять політики, які прекрасно почуваються в Брюсселі та Вашингтоні на переговорах, знаються на підкилимних політичних іграх, а в умовах війни діють неефективно.

Якщо Росія веде проти нас війну, то це треба називати війною, а не антитерористичною операцією. Якщо з РФ по нас стріляють ”Градом” і засилають диверсійні групи, то слід подумати як перенести війну на територію Росії... А не називати це АТО і боятися спровокувати Путіна на якісь іще дії. Які ще дії, коли Путін вже ввів війська в Україну. Можливо, слід подумати про іншу військову стратегію.

- Яка атмосфера та ставлення до вас у містах Донбасу, які ви звільняєте?

- Атмосфера нормальна, але є такі, хто висловлює невдоволення. Як правило, коли нам трапляється такий контингент, то в 90% достатньо просто розмови, аби переконати їх, що ми несемо благо, а не зло. Ці люди є заручниками величезних стереотипів про нас і Україну. Вони виросли на радянських і російських міфах. На території, яку ми контролюємо, стараємося перекривати російське телебачення...

Недавно звільняли Дебальцево. Перед штурмом дали місцевим мешканцям коридор, аби вийшли. Моя мати їхала в електричці з Харкова з біженцями з Дебальцева, які займали проукраїнську позицію. Вони розповідали їй, що сепаратисти - розбійники, вбивці та ґвалтівники. Але «не слід було українській армії після звільнення Слов’янська розстрілювати жінок і розпинати дітей сепаратистів». Ось таке казали! Моя мати не могла втямити, як у таке можна повірити. Це наслідки російської пропаганди.

Дехто розуміє, що по телебаченню брешуть, але кажуть, що, мабуть, не можуть же їм так нахабно брехати. Спрацьовує метод Геббельса, що у дивовижну брехню люди охочіше повірять. А якщо людина до цього багато років жила з російсько-радянськими настроями, то її ще легше в цьому переконати.

Крім того, що утримуємо територію азовського прибережжя, намагаємося ще там навести елементарний лад. Пробуємо боротися проти хабарів і рекету. На Донбасі бандити і міліція - одне й те ж. Вони працювали і працюють разом. Не маємо права арештовувати міліціонерів, лише можемо передавати дані про тих, хто себе скомпрометував, іншим службам, які мають їх арештовувати. Пробуємо співпрацювати з СБУ, іншими силовими структурами.

Населення півдня Донбасу досить проукраїнське. Там було десь 15% тих, хто мав прорадянські та пропутінські настрої. Але місяць діяльності так званої ДНР в Маріуполі з його грабунками і насильством зменшили кількість таких прихильників сепаратистів.

Сепаратисти намагалися використовувати азовське узбережжя не лише як канал постачання зброї, а й як базу відпочинку, затесавшись між туристів. Це у співпраці з місцевими нам вдається викривати і зупиняти. Формуємо свою мережу агентів, і люди допомагають нам виявляти сепаратистів, виказують підозрілих осіб. Більшість гучних затримань вдалися завдяки даним від місцевих.

- Наскільки добра координація в зоні бойових дій?

- Доволі кепська, але потрохи пробуємо її налагодити. Чудово співпрацюємо з прикордонниками, Нацгвардією, іншими батальйонами. Ця взаємодія дає свої плоди. Проблема проведення АТО без військового стану в тому, що нема єдиного командування і злагодженості дій. Всі команди і рішення надто довго йдуть через центри погодження. А нам потрібні швидкі рішення, ініціатива на місцях. Українська армія надто неповоротка і радянізована в своїй структурі.

- Що розповідають затримані вами сепаратисти?

- Сепаратисти з місцевих мешканців знають лише локальну інформацію. Виконують конкретні завдання - налагодження мережі, збір даних, диверсії. Про стратегічні цілі їм мало що відомо. Про це більше знають найманці-росіяни, яких готували як бійців і диверсантів.

Стратегічна ціль сепаратистів — контроль Росією України. Якби Україна була в такому беззахисному вигляді, що її можна було окупувати, то з цим ніхто би не зволікав. Давно би окупували. Як тільки Путін побачив, що почався спротив, то усе в його планах пішло шкереберть. Для Кремля спротив став великою несподіванкою. Вони не чекали, що на Донбасі не матимуть масової підтримки. Але, думаю, своїх планів щодо контролю над Україною Путін не змінив. Він хоче відторгнути частину наших земель і дестабілізувати країну. Свою агресію Росія буде продовжувати. Це вже від нас залежить, наскільки ми їм це дозволимо. Якби почалася боротьба за Крим тоді, то не мали би зараз Донбасу, а воювали б у Криму.

Гадаю, нашою стратегічною ціллю має бути розпад Росії. Не лише падіння путінського режиму, адже імперські амбіції висловлює вся російська еліта, а не лише Путін.

- Чого вам бракує у забезпеченні?

- Забезпечує нас повністю українське суспільство. Від держави дістається лише зброя в поганому стані. Із 10 автоматів Калашникова нормально стріляє лише один. Решту треба ремонтувати. Уся зброя, яку нам дають, десь із 1980-их, періоду допомоги Інтернаціоналу дружній Анголі... Але ми її ремонтуємо, а броню ставимо самі, як на відомі КамАЗи. Потрапити до нас в батальйони бажаючих бійців удесятеро більше, ніж нам дозволяє набрати держава. Мабуть, бояться, як закінчимо війну на сході, то візьмемося за наведення порядку в Києві...

- Чи бачите перспективу завершення АТО?

- Звісно, бачу таку перспективу. Якщо наша армія не буде робити стратегічних помилок, то це завдання нам цілком під силу. Це не справа кількох тижнів, але, думаю, в недалекому майбутньому переможемо...

http://wz.lviv.ua/ukraine/128194


Відкрити | Коментарів: 2

Із лососем хіба Лукашенко допоможе...


Із лососем хіба Лукашенко допоможе...

21 серпня 2014 року 11:00
Ігор Тимоць

Білорусь може купувати норвезьку рибу і продавати її до Росії – попередньо переклеївши етикетку

Із лососем хіба Лукашенко допоможе...

У відповідь на західні санкції, які карають російські компанії і чиновників, що причетні до війни в Україні, Росія карає своїх громадян.

Москва заборонила ввезення їжі з країн Заходу, що спричинило стрибок цін на харчі та перші порожні прилавки. Росіян це наразі не бентежить – вони готові терпіти незручності, вірячи усьому, що їм каже російська пропаганда. Західні санкції призводять до відтоку капіталу, падіння рубля та неможливості російських компаній перепозичати гроші для покриття боргів.

Ананаси з... Білорусі

У великих містах РФ спорожніли полиці з продуктами із країн ЄС. Їх прагнуть заставити аналогами із Латинської Америки, але таких бракує. Відчутно ціни змінилися на Далекому Сході Росії. У Примор’ї деякі види риби подорожчали на 40%, м’ясо на 26%, а імпортовані з Китаю яблука – на третину. Рекорд побила Сахалінська область, де ріст цін на курячі стегенця сягнув 60%. Росія відповіла на санкції, які західні країни ввели щодо Москви через ситуацію в Україні, відмовою від купівлі їжі з ЄС, США, Канади, Норвегії, Австралії... Протягом року на російські ринки не будуть поставлятися західні м’ясо, риба, птиця, овочі, фрукти, молоко. Дію санкцій скоро відчують майже всі росіяни, а експерти прогнозують, що через брак продуктів голодуватимуть до третини найбідніших громадян РФ.

Ще у травні російські телеканали ладні були поховати живцем місцевих молочників і говорили про системну кризу в галузі. На дивне перетворення галузі пішло кілька... телерепортажів і менше трьох місяців. Російське ТБ уже відрапортувало, що тепер у РФ молока з надлишком. Кращими за західні аналоги в Росії тепер терміново стають овочі, фрукти, м’ясо, риба, сири, ковбаси, птиця і морепродукти...

По російських ЗМІ пройшла новина, що експорт курятини до РФ збільшить Бразилія. Був коментар глави бразильської Асоціації тваринного білка, що до 60 тисяч тонн курятини, які Бразилія поставляє до РФ, виробники готові додати ще 150 тисяч тонн. Та нехитрі розрахунки показують, що 150 тисяч тонн – це 150 млн. кг курятини, або трошки більше 1 кг м’яса курки на одного росіянина на рік. Для порівняння, в Украї­ні споживання курятини становить
28 кг на рік.

Казахстан і Білорусь (члени Митного союзу) відмовилися підтримати російські санкції, чим залишили собі можливість постачати в Росію «білоруські» ананаси і «казахстанських» лобстерів (міняючи етикетки на товарах з Заходу). Виграють від санкцій спекулянти і чиновники, які будуть контролювати поставки білоруських ананасів...

«Росія протягом кількох днів зафіксувала поставку до РФ через Білорусь партій яблук, персиків, слив, томатів без зазначення країни походження чи із зазначенням дозволених Туреччини, Сербії, Македонії та низки африканських країн, зокрема Зімбабве. Під час огляду встановили, що овочі та фрукти поставлялися з Польщі, Словенії, Нідерландів, Литви та інших країн ЄС», – заявив глава Россільгоспнагляду Сергій Данкверт.

Услід за ревізією холодильників Кремль зазирнув до гардеробів росіян. Обмежили імпорт закордонного одягу. Хочуть у Кремлі заборонити також ввезення іноземних автомобілів.
Друзі Путіна також плачуть...

До Кремля звернувся по допомогу глава нафтової компанії «Роснефть» і давній друг Путіна Ігор Сєчін. Попросив з Фонду національного добробуту 1,5 трлн. рублів (42 млрд. дол.), – аби віддати борги компанії. Це більше, ніж річні витрати на медицину, освіту і комунальне господарство РФ разом узяті. Виявилося, стільки вільних грошей у російському бюджеті немає, тож Сєчіну доведеться шукати їх деінде.

«Роснефть» винна близько 50 млрд. дол. західним банкам, а платити нічим, компанія під санкціями. У борг їй давати ніхто не хоче, навіть китайці, з якими вже підписано контракт на 300 млн. тонн нафти і виданий з їхнього боку кредит на ці цілі – 25 млрд. дол. Заради монополізації нафтової галузі Сєчін довів її до ручки. Спочатку захопили ЮКОС, потім купили ТНК-ВР за 56 млрд. дол. Гроші на купівлю ТНК позичили у західних банків, а зараз запахло дефолтом. Із такими менеджерами нафтова галузь Росії скоро стане збитковою і вимагатиме бюджетних дотацій», – прокоментував ситуацію опозиційний російський політик Борис Нємцов.

«Існує дві причини, чому гігантські трансакційні затрати і контрольні відомства ще не поховали російську економіку. Перша – іще висока ціна на нафту. Друга – 600 млрд. дол. зовнішніх боргів, що припадають на великі компанії і банки. Позичальники хочуть отримати свої гроші. Зараз зовнішні позики припинили. Російські компанії не можуть перепозичити чи виплатити ці борги. Держбанки не можуть замінити іноземне фінансування. Самі беруть кредити з-за кордону.

Єдиний результат – поступовий дефолт по зовнішніх боргах. Одна компанія буде відмовлятися платити за іншу... Валютні платежі рано чи пізно зникнуть, і російські банки перестануть платити вкладникам. Введуть офіційний курс валюти. Вкладникам скажуть: «Доларів фізично немає, тому зняти їх не можна. Можна поміняти долари на рублі за офіційним курсом».

Прірва між тими, хто наближений до влади, і тими, хто далекий, різко зросте. Наближені до влади зможуть міняти рублі на валюту за офіційним курсом. Віддалені, на чорному ринку, в 5-10 разів дорожче. Аби утримати такий лад, знадобиться потужна система промивання мізків. Єдиний спосіб пояснити брак у магазинах м’яса, мила і туалетного паперу, за наявності у верхівки палаців: «Клятий Захід і Гейропа мстять Кремлю за те, що Росія встала з колін». Масова свідомість Росії буде люмпенізована і дрейфуватиме в бік Ірану, Судану та Зімбабве», – пише російський публіцист Юлія Латиніна.

Російським банкам уже бракує доларів та євро. Вони перестають видавати великі кредити. Тим часом Америка опустила світову ціну на нафту до 98 доларів за барель. У російському бюджеті, який на 60% наповнюється від продажів нафти і газу, закладена на цей рік ціна 102 дол. Відтік капіталу за перше півріччя цього року з Росії офіційно становив 75 млрд. дол., а неофіційно – 200 млрд., тобто 10% від ВВП країни. Рубль за півроку опустився на понад 10% щодо долара...«Єдине місце, звідки РФ може взяти кредити – це Китай. У КНР ніхто за гарні очі кредити не дає. Китай буде брати в заставу нафтою, газом, міддю. Так Китай стане головним бенефіціаром цієї світової економічної війни», – пише Латиніна.

http://www.wz.lviv.ua/world/128251


Відкрити | Коментарів: 1

Михеїл Саакашвілі: “Сьогодні українці рятують Європу від варвара ХХІ століття”


Михеїл Саакашвілі: ”Сьогодні українці рятують Європу від варвара ХХІ століття”

9 серпня 2014 року 15:32
Ігор Тимоць

Шість років тому, у серпні 2008-го, Росія напала на Грузію, яка тоді втратила понад 420 своїх громадян і 20% території. Цього року вшанувати жертв тієї війни, як і українських солдатів, загиблих у зоні АТО, на запрошення мера Андрія Садового до Львова приїхав екс-президент Грузії Михеїл Саакашвілі.

Михеїл Саакашвілі: ”Сьогодні українці рятують Європу від варвара ХХІ століття”

До роковин війни нинішня грузинська влада видала ордер на заочний арешт Саакашвілі, тож повертатися на батьківщину політик не поспішає. Він зараз живе у США та активно їздить Європою, читаючи лекції та зустрічаючись із політиками найвищого рангу. ”ВЗ” записав найцікавіші уривки з львівської лекції Михеїла Саакашвілі.

«В України кращі шанси, ніж були в Грузії»

Якщо країні потрібні реорми, то вони абсолютно можливі. Наші експерти зараз в українських міністерствах консультують нову владу в Києві, як перейняти наш досвід. Коли я прийшов до влади, то Грузія була на 137 місці за легкістю ведення бізнесу. Коли йшов, то на восьмому. Думаю, в Україні кращі шанси, ніж були в Грузії. В України існує чітка правова традиція. На більшості території України було Магдебурзьке право. Ви безпосередньо межуєте з ЄС. Так  як ви зараз воюєте проти загарбників — це чудо і приклад для наслідування у світі. З такою самою настирливістю після російської поразки ви маєте взятися за реформи.

«Для Путіна Україна не держава, а територія»

Путін програє. Три чверті території, захопленої його солдатами, уже звільнені. А санкції щодня підкошують його сили... Ваша армія ввійшла в війну слабкою і кормупованою. Путін на це розраховував. Але зараз вона набирає сил. Путін думав, що українців п'ять мільйонів, а решта це росіяни — достатньо їм показати це по російському телебаченню. А виявилося, що в Україні 45 мільйонів українців!

Я близько 30 разів зустрічався з Путіним. Він завжди повторював, що Україна це не справжня країна, а лише територія. Він щиро вірив, що Україна починається десь у Львові, а несподівано для нього виявилося, що в Харкові теж Україна. Теперішня агресія Путіна проти України допоможе консолідувати українську націю.

Україна ціною життя її кращих синів рятує європейську цивілізацію від варвара ХХІ століття. Ви рятуєте світ від Третьої світової війни. Україна історично не раз рятувала Європу. Робить це знову... Путін думав, що зможе так само легко, як Крим відірвати від України схід і південь, вийшовши до Придністров'я, взяти у кліщі Київ, вчинити переворот, ізолювати Західну Україну від столиці та залишити Україну під своїм контролем. Вперше він програв на півдні — Одеса не піддалася. Також на сході - Харків і Дніпропетровськ не далися. На жаль, Донецьк і Луганськ піддалися на провокацію. Путін розраховував влаштувати в Україні громадянську війну і хаос, натомість отримав відсіч. Такої військової поразки, як зараз в Україні, Росія не терпіла вже багато десятиліть.

Зараз Путін буде продовжувати тактику, яку проводив в Абхазії в 1990-их, - тактику вічної рани, що кровоточить, підриву економіки і громадянської війни. Країна, за цією тактикою, вбита, - зате під контролем росіян. Тож війну треба швидше вигравати. Добре, що ваша армія йде в наступ.

«У Росії 500 мільярдів резервів. Але 800 мільярдів боргів»

Важливо, що український народ не злякався Путіна. Саме тому зараз українська армія наступає. Невинна пісня ”Путін ху..ло” стала світовим хітом. І вона добре ілюструє дух українців.

Останній раз я говорив з Путіним, коли він був прем'єром. Він погрожував. ”Ваші західні друзі обіцяють вам багато хорошого. Я вам нічого хорошого не обіцяю. Обіцяю навпаки — багато поганого. Але на відміну від ваших західних друзів, я виконую обіцянки”, - залякував нас Путін. Він знає, що європейців можна залякати і купити. Багатьох — можна. Але, коли у Європі нападають на фундаментальні цінності та погрожують новою світовою війною, то європейці консолідуються і дають відсіч. Цього разу — санкціями.

Путін не вірить у любов. Йому треба, аби його боялись. Частково на цьому базується його рейтинг у Росії. Він хоче, аби Захід його боявся. Екс-президент Франції Саркозі боявся, канцлер Німеччини Меркель боялась. На першу зустріч із Меркель Путін привів двох величезних собак, чудово знаючи, що Меркель боїться псів. Так само він говорить з власним народом...

І звідкись у нього під носом взялися українці! Та ще й їх виявилося більше, ніж він очікував. І вони його не бояться, і називають ”ху..ом”. Це найгірше для володаря брехні та насильства. Впевнений, путінський режим скоро впаде через Україну. Західні санкції — серйозні. Російська банківська система практично блокована. Росіяни хочуть вас захоплювати і вбивати тишком-нишком, і водночас російська еліта хотіла б їздити на шопінг у ЄС. Не вийде... Санкції працюють! Росія живе у борг. Її економіка – це велика бензоколонка. У Росії 500 мільярдів доларів золотовалютних резервів. Але 800 мільярдів корпоративних боргів! І у Росії немає союзників. Хіба що, Венесуела і Науру.

«Реформи – питання національної безпеки»

Якби українська влада змогла провести швидкі реформи у Криму, то анексії не було б. Кримчани би їх самі вигнали. В містах Грузії, які ми контролювали і в яких провели реформи, росіяни не могли нічого напаскудити. Східні регіони України залишились радянськими. Путін заявив, що він – це СРСР. А люди на Сході України ностальгували за СРСР, бо не відчули користі від української держави.

Ми знесли всі бюрократичні перепони для ведення бізнесу. Щойно були у Львові в ресторані. Там щомісяця приходить пожежний інспектор, начебто для того, аби не було пожежі. Який бізнесмен захоче, аби його ресторан згорів? Бізнесмен замість того, аби розвивати свій ресторан чи відкривати новий, мусить тратити щомісяця гроші на хабарі для нікому не потрібного інспектора...

Реформи – це питання національної безпеки. Результати реформ живуть довше, аніж політично самі реформатори. Це показує мій досвід. Попри ті події, які відбуваються зараз у Грузії, назад країна уже не поверне. Головне, чого ми досягнули: грузини побачили успішну країну, в якій можна розвиватися. І зараз вони живуть у реформованій Грузії, попри політичний відхід назад. У Грузії зараз теж відбуваються драматичні події, але вони другосортні порівняно з українськими. Доля всього пострадянського простору вирішується в Україні. Якщо ви переможете, то ми теж переможемо. Якщо ви будете в ЄС і НАТО, то ми теж будемо в ЄС і НАТО.

Головна перевага демократій — соціальна мобільність. Це те, наскільки швидко в певному суспільстві ти можеш завдяки своєму знанню і настирливості з нікого стати всім. Я приїхав у США і жив, не розкошуючи, на стипендію Конгресу. А за три роки у мене вже була непогана робота і квартира в Нью-Йорку. Головна перевага Америки — необмежені можливості росту. Коли ви знаєте, що живете в країні, де все можливо, тоді ви в демократії. Це зараз важливо для України, аби молоді талановиті люди могли швидко піднятися нагору. Це головна ознака демократії, а не формальні свободи чи голосування на виборах.

Для проведення реформ потрібні політична воля і персони, які готові до втрати свого рейтингу. Не можна реформи проводити частково. Не можна трішки про країну дбати, а більше про себе. Або ти повністю займаєшся потребами країни, або в тебе нічого не вийде. Мої міністри і урядовці матеріально за 10 років мого правління не збагатилися. Ніхто з них не будував собі ресторани, готелі чи вілли за кордоном. Зате вони збудували нову країну, чого і вам бажаю.


Відкрити | Коментарів: 1

Героїзм і трагедія Варшавського повстання


Героїзм і трагедія Варшавського повстання

6 серпня 2014 року 21:05
Ігор Тимоць

Радянські війська стояли по той бік Вісли. Але не допомогли полякам, що билися проти нацистів

Героїзм і трагедія Варшавського повстання

Цього літа Польща згадує героїчну і сумну дату. 70 років тому, в серпні-вересні 1944-го, відбулося Варшавське повстання проти німецьких нацистів. Повстання коштувало життя 20 тисяч бійців Армії Крайової (АК) і 200 тисяч цивільних мешканців. Близько півмільйона змушені були покинути місто, а саму столицю Польщі нацисти перетворили на руїни...

Радянські війська стояли по інший бік Вісли у Варшаві, але не допомогли повсталим. Через поразку повстання і велику кількість жертв у Польщі досі триває гостра дискусія щодо слушності рішення керівників повстання про необхідність його початку.

63 дні опору

Варшавське повстання — головна військова операція АК проти Третього рейху з метою звільнення Варшави і відновлення некомуністичної Польщі. Повстання збіглося з наближенням частин Червоної Армії до східних околиць міста і відступом німецьких військ. Але радянський наступ зупинився, що дозволило німцям знищити Варшаву під час придушення повстання. Повстання було найбільшою військовою операцією, здійсненою європейським рухом Опору під час Другої світової війни.

Повстання, що розпочалося 1 серпня 1944 року о 17.00 і тривало 63 дні, до 4 жовтня, було частиною операції «Буря» - плану захоплення влади перед радянським наступом. Метою повсталих було витіснення нацистів із міста і подальша боротьба проти німців. Побічним завданням було прагнення звільнити Варшаву до підходу радянських військ, - аби підкреслити незалежність польської держави, привести до влади підпільний уряд у Лондоні та не допустити насадження радянської влади.

На одного загиблого німця – 130 загиблих поляків...

У Лондоні діяв уряд Польщі у вигнанні. Як правонаступник довоєнного уряду, він визнавався США і Британією легітимним представником польського народу. Лондонському уряду підпорядковувалася АК, командуючим якої був генерал Тадеуш Коморовський на прізвисько Бур. СРСР розірвав з польським урядом у Лондоні дипломатичні відносини в квітні 1943-го, коли той зажадав розслідування розстрілів польських офіцерів у Катині.

31 липня передові сили Червоної Армії наблизились до варшавського району Прага, що на східному березі Вісли. Тоді керівництво АК віддало наказ про початок повстання. До операції приступило 23 тисячі вояків АК, з яких лише частина мала зброю. Протягом перших днів боїв повстанці захопили чимало стратегічно важливих об’єктів, і з часом їхня кількість зросла до 34-х тисяч. Однак їм не вдалося повністю витіснити нацистів із міста і оволодіти ключовими комунікаціями та мостами. 16-тисячний нацистський гарнізон був зміцнений, і 5 серпня нацисти перейшли до контратаки із танками, важкою артилерією та ударами авіацією. Допомогу німецькому гарнізону Варшави надали частини, які проходили містом транзитом, для перекидання на фронт. Атакуючі німецькі сили розділили Варшаву на «повстанські острови», між якими повстанці утримували зв’язок через переходи в підвалах і підземні комунікації.

Росіяни воювали на боці нацистів

Участь у придушенні повстання брали російські козаки-колабораціоністи. Козаки захопили близько 5 тисяч повстанців. За сумлінність нацисти нагородили багатьох з росіян орденом Залізного хреста. Повстанці змушені були покидати квартал за кварталом. У вересні в їхніх руках залишався лише центр міста.

Під час вуличних боїв було знищено 25% житлового фонду Варшави. Після капітуляції поляків німецькі війська цілеспрямовано, квартал за кварталом, зрівняли з землею ще 35% будівель міста. Усього за час від оборони 1939-го, повстання у варшавському гетто 1943-го, Варшавського повстання 1944-го аж до моменту вступу до Варшави Червоної армії, в січні 1945-го, понад 85% міста було зруйновано.

«Близько 16 тисяч повстанців загинули, 6 тисяч були поранені, 17 тисяч потрапили до нацистської неволі — більшість із них до Польщі так і не повернулися. Німці вбили близько 200 тисяч цивільних мешканців, ще 70 тисяч забрали до концтаборів. Іще 165 тисяч мешканців Варшави забрали на роботи до Третього рейху, ще 350 тисяч вимушені були втекти з Варшави, а саме місто зрівняли з землею. Німці втратили 1570 солдат загиблими і 8374 пораненими. У перерахунку на кожного загиблого німця припадає 130 поляків», - розповів 84-річний історик і ветеран Варшавського повстання Ян Чєхановський.

Варшавське повстання 1944 року не досягло військової та політичної мети, але стало для поляків символом мужності та рішучості в боротьбі за незалежність.

«1 серпня 1944-го понад 20 тисяч поляків, із яких заледве 3,5 тисячі мали якусь зброю, вдарили в добре озброєну армію, загартовану в битвах. Більшість повсталих — це були хлопчаки, яким не було й 20 років. Повстання було великою трагедією. Ставлення цивільного населення до нас змінювалося від приязного до майже ворожого. «Самі гинете, то ще й нам чоловіків забираєте», - сказала мені одна жінка, коли ми в вересні набирали охочих у повстанські лави», - згадує Чєхановський. 

Кароль Мазур, історик Музею повстання (Варшава)

Командири АК розраховували, що повстання триватиме 3-4 дні, а потім польську столицю займе Червона армія. Таким чином поляки хотіли показати, що готові боротися за свою незалежність і тиснути на союзників, - аби вони погодилися на незалежну Польщу.

Під час повстання прем’єр польського еміграційного уряду Станіслав Миколайчик був у Москві та проводив переговори зі Сталіним про форму майбутньої Польщі. Повстання мало переконати радянського диктатора щодо поступок, але цього не сталося. Уже 22 липня Сталін створив сателітний уряд – Польський комітет народного визволення, складений із польських комуністів і радянських агентів. Цей уряд осів у Любліні. Сталін дав зрозуміти, що підтримує його. Старання Миколайчика не підтримали і західні союзники — Рузвельт і Черчиль. Тож сталося так, що повстанці мали битися сам на сам із нацистами. Два тоталітаризми, радянський і німецький, прирекли повстанців на знищення.

Протягом 70 років у Польщі точиться і буде точитися гостра дискусія: що було б, якби повстання не вибухнуло? Чи можна було уникнути тоді цих сотень тисяч жертв? Чи зробили б німці з польської столиці «Варшавську фортецю», виселивши мешканців і знищуючи тих, хто чинив би опір? Чи утекли б німці перед обличчям поразки, що насувалася? Ніколи цього не взнаємо...

У нашому музеї ми перш за все хочемо розповісти: повстання ясно показує, чим були тоталітарні системи. І не лише добре знана у Європі німецька тоталітарна машина, а й радянська, яка не вагалася всупереч воєнній логіці зупинити швидкий марш на Берлін і приректи сотні тисяч людей великого європейського міста на тотальне знищення... Під час повстання на малій території функціонувала польська держава — існували демократичні інститути, діяли партії, видавалася преса, працювало радіо. Це була справжня повстанча Річ Посполита з громадянським суспільством, яке лише зароджувалося.

http://www.wz.lviv.ua/far_and_near/128108


Відкрити

Хами і дороги...


Хами і дороги

8 серпня 2014 року 11:46

У мандрівках Центрально-Східною Європою звертаєш увагу, крім архітектури і мов, на дві вічні теми — хами та дороги. Так історично склалося, що рух на захід, із України в Польщу, — це рух до вищої побутової культури, добробуту та краще розвиненої інфраструктури. А чим ближче до «русского мира», тим більше варварства...

Із моїми польськими друзями ми проїхали автомобілем 1200 км Львівською, Хмельницькою, Тернопільською і Чернівецькою областями, а згодом Польщею. Нашою метою були замки та палаци, а часто їх рештки і руїни.

Для моїх польських друзів не було секретом, що українські дороги у паскуднім стані, порівняно з польськими. Та на них чекала «нєсподжянка» (несподіванка). Про таке поняття як «це не дорога, а радше напрямок» вони ще не чули. Старенький «Рено» із низькою посадкою ніяк не хотів звикати до «напрямків», і часто це ставило палиці у колеса наших планів. Тоді ми пригадали такий термін, як «відчуття простору». Справді, 300 км у Польщі та в Україні – геть різні відстані.

У Польщі майже весь час тягнуться села та містечка. В Україні ми проїжджали по 30-40 км до місця, яке шукали, і жодного тобі поселення! І це були не безкраї степи півдня батьківщини, а Східна Галичина і Поділля... Україна — одна з не надто густо заселених країн у Європі. Якщо Польща на 24-му місці за густиною заселення, то Україна на 43-му – із 58 країн Європи. Крім того, якщо в Польщі за підтримки влади і субсидій з ЄС населення має чим займатися на селі (чи розвивати малий бізнес у містечках), то в Україні жителі сіл і містечок часто приречені на убогість, тому втікають звідти. Відтак утворюються крупніші міста, а села і містечка безлюдніють і зникають.

У подільських селах нас зустрічали характерні низькі голубі хатки, захмелілі та поношені важкою працею і алкоголем чоловіки на лавках біля магазину – та дивовижної краси природа над Дністром. Мої польські друзі розповідали, що ще 15 років тому схожі картини можна було спостерігати у польських Бещадах (Східні Карпати). Тепер там усе відремонтовано та відновлено, їздять тисячі туристів, а фермери на тракторцях збирають щедрі урожаї... Заповідники над Дністром теж аж просяться, аби їх відкривали для себе туристи, але «вбиті» дороги і відсутність відповідної інфраструктури стоять цьому на заваді. А селяни навіть і не мріють про нагоду колись стати фермерами, яким допомагає далекий Київ чи взагалі невідомий Брюссель. Вони примітивно працюють, як і їхні предки сто років тому...  

Ще одна відмінність, яка ріже вухо у мандрах між Україною та Польщею, – культура. У рідному культурному Львові за один день я побачив більше сміття на вулицях і почув більше лайки, ніж за тиждень поїздок по Польщі. Це та погана спадщина, яка залишилася у нас за майже півстоліття панування тут СРСР. «Росія — це не країна, а стан мислення», – жартують мої польські друзі. Здається, чим ближче певна територія була знайома з «совком» і «русским миром», тим менше на ній культури і більше варварства.

Брак внутрішньої культури час від часу переживають і поляки. «Недавно у нас у Перемишлі  був пивний фестиваль. Протягом дня назбиралося сміття біля наметів. Його просто ще не встигли прибрати. Тоді один австрієць, власник намету, сам пройшовся по ряду і зібрав у пакет сміття, бо не міг на це спокійно дивитися... Жодному поляку це у голову не прийшло. Вони чекали на комунальну службу», – зі смутком говорив мій польський колега.

...Так і хочеться повторити услід за Хвильовим – «Геть від Москви!».

http://www.wz.lviv.ua/blogs/tymoc/128104


Відкрити | Коментарів: 4

Перша світова економічна війна


Перша світова економічна війна

7 серпня 2014 року 9:00
Ігор Тимоць

Дошкульні західні санкції росіяни відчують через кілька місяців

Перша світова економічна війна

Збитий малайзійський «Боїнг» став останньою краплею, яка переповнила чашу терпіння Заходу щодо агресії Росії проти України. З 1 серпня ЄС слідом за США ввів секторальні, або так звані санкції третього рівня, проти Москви. До санкцій приєдналися усі країни «Великої сімки» та Швейцарія. Які висновки зробить для себе Путін: відмовиться від війни в Україні чи, як загнаний у кут звір, почне масштабну війну? Західні ЗМІ вже назвали санкції «Економічною світовою війною».

У відповідь на санкції Кремль забороняє ввезення продуктів із країн Заходу, через що втрачають у першу чергу росіяни. Через санкції уже збанкрутував єдиний російський бюджетний авіаперевізник «Доброльот», який літав до Криму. Впали акції російського «Аерофлоту».

Росії обмежили доступ до західного ринку капіталів. Це означає, що приватні російські компанії не зможуть перепозичати гроші, аби віддавати корпоративні борги. А це 600 млрд. доларів! Російська влада обіцяє допомагати цим компаніям. Але золотовалютні резерви РФ теж не безмежні – 472 млрд. дол. Економісти обіцяють інфляцію, знецінення рубля та зменшення соціальних виплат і зарплат.

Заборона на продаж нафтових та газових технологій означає, що собівартість російських енергоресурсів буде вищою. Росія добуває ці ресурси у складних районах Сибіру і з великої глибини, для чого потребує західних технологій та обладнання, яке стане недоступним. Захід ввів ембарго на постачання зброї та заборону експорту товарів подвійного призначення. Проте ці обмеження застосовуватимуть лише до нових контрактів, тож французькі вертольотоносці Mistral, схоже, потраплять до Росії, а співпрацю з «Роснефтью» та «Газпромом» наразі теж не припинили.

«Інвестувати у російську економіку буде тепер значно ризикованіше, інвестори будуть її оминати», – каже експерт Центру Карнегі у Брюсселі Ульріх Шпек. Якщо високі темпи відтоку капіталу збережуться, то Росії доведеться витрачати значну частину своїх резервів на підтримку курсу рубля, пише агентство Moody’s. За сценарієм агентства Fitch, міжнародні резерви Росії скоротяться до кінця року до 450 млрд., в 2015-му – до 400 млрд. дол. Відтік капіталу з Росії в першому півріччі уже склав 74,6 млрд. дол. За прогнозами МВФ, у 2014-му він перевищить 100 млрд. дол. У 2008-2009 роках, коли ціни на нафту впали, валютні резерви Росії скоротилися на 215 млрд. дол. за півроку. Будь-який додатковий зовнішній шок у поєднанні з санкціями завдасть нищівного удару по цих резервах.

Новий виток санкцій – не єдиний удар по економіці Росії. Гаазький суд постановив, що Москва має сплатити 50 млрд. дол. компенсації ЮКОСу. Це 2,5% російського ВВП. Якщо Росія відмовиться виконувати судову постанову, то її підприємства матимуть проблеми з банківськими рахунками. Страждатимуть від перебоїв у роботі комерційні судна, їхні вантажі можуть арештовувати по всьому світу.

«Захід має бути готовий до того, що поранений Путін стане агресивнішим. Поєднання економічних збитків від санкцій і потенційного розгрому повстанців армією України може стати загрозою для влади Путіна. Путін розпалив пропагандою запал російських націоналістів. Тепер йому буде нелегко пояснити крах повстанців. Як він зреагує? Може, загнаний у кут, перейде до безрозсудної атаки. Слід запропонувати Путіну шлях до відступу. Проте радше піде на ескалацію, ніж відступить. Україні і Заходу слід бути готовими до відкритішого російського військового вторгнення. Заходу слід підтримати українську армію і збільшити економічну підтримку для Києва. Захід не має цуратися дестабілізації путінського режиму. Колишній партнер став небезпечним розбійником, що загрожує миру в Європі», – пише The Washington Post.

«Санкції шкодять інтересам російських еліт. Це посилює розрив у позиціях еліт і президента. Першими наслідки санкцій відчує великий бізнес. Обмеження доступу до закордонних грошей вдарить по банківському сектору, а значить, позначиться на можливостях росіян використовувати кредитні кошти, до яких вони звикли. Знизяться зарплати в корпораціях. Наразі ця ситуація не заважає росіянам підтримувати Путіна. Демонстрація Путіним сили, примножена пропагандою, в уяві росіян важливіша, ніж перспектива впливу санкцій. Тим паче, вони ще не проявилися, не відчутні. Але минуть місяці, і під впливом санкцій Росії доведеться знижувати бюджетні витрати. Тоді й стануться зміни. Маніакальна стадія суспільства перейде в депресію. Багато з тих, хто кричить зараз «Крим наш!», спро­бують вилити розчарування на Путіна», – каже російський політолог Станіслав Бєлковський


Відкрити | Коментарів: 1

У варшавських ресторанах кельнери таємно записували розмови польських урядовців


Увага, вас записують!

26 червня 2014 року 20:07
Ігор Тимоць

У варшавських ресторанах кельнери таємно записували розмови польських урядовців

ресторація

ресторація

Скандал може позбавити главу МЗС Сікорського шансу зайняти крісло Ештон .

У Польщі — касетний скандал. Видання Wprost одержало записи приватних розмов польських високих чиновників у варшавських рестораціях. Записали близько 900 годин. Видання почало оприлюднювати записи, що компрометують чиновників. У одній з розмов глава польського МЗС Радослав Сікорський нібито розкритикував дружбу Варшави із Вашингтоном, в іншій глава МВС хотів таємно додрукувати гроші...

Польський прем’єр Дональд Туск попросив Сейм проголосувати за вотум довіри до уряду. Кабінет Туска встояв, тож дострокові вибори, які через скандал могли відбутися протягом найближчих тижнів, наразі можна відкласти. Чергові парламентські вибори мають відбутися в Польщі восени 2015-го. Видання Gazeta Wyborcza вважає, що до скандалу може бути причетна російська розвідка, якій не подобається підтримка Польщею України під час російської агресії проти нашої держави. Удар по міністру Сікорському відбувся в час, коли той є кандидатом у крісло головного дипломата ЄС — Кетрін Ештон. Замість Сікорського Кремлю приємніше було б бачити в цьому кріслі більш дружню особу. Наприклад, главу італійського МЗС...

Удар по Польщі та її позиціях щодо України

Прем’єр Туск заявив, що касетний скандал — удар по польській державі. «Мета підслуховування - дестабілізація та параліч роботи уряду в час перелому у Європі та складної ситуації в Україні. Намір людей чи організованої злочинної групи, які систематично підслуховували політиків і бізнесменів... удар по Польщі та її позиціях в ЄС та щодо України... Матеріали, що потрапили до журналістів, слід негайно оприлюднити, аби не було нагоди шантажувати чиновників...», - сказав Туск.

Утім, не всі у Польщі вважають, що касетний скандал спричинений виключно внутрішніми проблемами. Екс-глава польської військової інформаційної служби генерал Марек Дукачевський вважає, що за скандалом стоїть російська розвідка, яка хоче впливати на польські політичні еліти. «Пам’ятаймо, що маємо справу з розвідкою, яка професійна, володіє величезними обсягами інформації, а події в Україні, анексія Криму й застосування нових, досі не знаних методів інформаційної війни показали, що ці служби справді багато чого можуть зробити», - сказав Дукачевський.

Удар по Сікорському

Wprost опублікувало слова, які начебто належать Сікорському, що «політичний альянс Польщі та США нічого не вартий, навіть шкідливий, бо дає оманливе відчуття безпеки». В розшифровці Сікорський буцімто заявляє екс-міністру фінансів країни Яцеку Ростовському: поляки даремно вважають, що альянс зі США посилює безпеку країни. Використовуючи лайку, Сікорський нібито заявляє, що альянс США-Польща завдає великої шкоди відносинам Польщі з Німеччиною та Росією... Досі немає офіційного підтвердження, що у розмові справді брали участь згадані особи. Сам Сікорський у Twitter заявив, що ніколи не був у закладі, де нібито відбулась розмова. На це у Wprost відповіли, що розмова насправді була в іншому місці...

Сікорський цього року не раз критикував дії Кремля в Україні. Його називали можливим спадкоємцем Ештон на посту очільника дипломатії ЄС. Місяць тому Польща висунула його кандидатуру на цю посаду. Американське видання Forbes написало: «Десь там у Москві сидить Владислав Сурков (помічник президента РФ, ”батько” інформаційних війн Кремля), читає новини про Сікорського і сміється до кольок у животі». Унаслідок скандалу головним кандидатом на посаду глави МЗС ЄС може стати міністр закордонних справ Італії Фредеріка Могеріні, яка є симпатиком Росії.

Німецьке видання Frankfurter Allgemeine Zeitung захищає уряд Туска: «Політики мають право, аби їхні приватні розмови залишалися приватними. Варшава поводиться правильно, коли пояснює, що атака на уряд — це атака на польську державу. Політика в Польщі тепер буде крутитися навколо самої себе, а не навколо змістовних речей. І це у той час, коли Польща стала передовою країною в регіоні, під час однієї з найбільш небезпечних криз в Європі. Існують великі ризики, що уряд Туска впаде під ударом скандалу, а перспектива того, що буде після — не оптимістична. Опозиція, об’єднана довкола Ярослава Качинського, поводиться як зазвичай, тобто плете інтриги без відчуття державного інтересу”.

Коментар для «ВЗ»

Вітольд Гадомський, публіцист «Газети Виборчої»

Спецслужби не змогли гарантувати безпеку нашим міністрам, а останні вважали найкращим місцем для довірливих приватних бесід дорогі ресторани. Старший кельнер ресторації протягом року записував посадовців, що стало для спецслужб несподіванкою.

З бесід виявилося, що розхитані протягом останніх років державні фінанси перебувають у кризі, а коли економіка сповільнює ріст, то одразу виникають дірки в бюджеті. Натомість прокуратура влаштувала виставу, безуспішно і нефахово пробуючи забрати комп’ютери у Wprost. Генпрокурор каже, що його підопічні поводилися правильно, за приписами. Якщо приписи кажуть робити дурниці, це означає, що або приписи погані, або ті, хто їх застосовує, — тупі бюрократи, які не вміють реагувати відповідно до ситуації.

Політична криза, яка струсонула Польщу і уряд Туска, – наслідок браку реформ у тих сферах, де є проблеми. Такий стан справ - «заслуга» не лише цього уряду. Але Туск керує Польщею вже сім років. Протягом останнього часу він не зробив нічого, аби держадміністрація працювала краще. Міністрів вибирав не за компетенцією, а за результатами політичних торгів... Тепер, як наслідок, має найскладніший момент у своїй політичній кар’єрі.


Відкрити | Коментарів: 1

Про феноменального іспанського короля Хуана Карлоса, спадкоємця фашиста Франко, батька демократичної Іспанії...


І демократію запровадив, і у скандали вляпався...

5 червня 2014 року 15:00
Ігор Тимоць

76-річний король Хуан Карлос зрікся престолу на користь сина – принца Феліпе

Іспанський король Хуан Карлос (крайній зліва), його дружина королева Софія та майбутній король — принц Феліпе.

Іспанський король Хуан Карлос (крайній зліва), його дружина королева Софія та майбутній король — принц Феліпе.

Іспанський король Хуан Карлос I де Бурбон оголосив про зречення від престолу на користь старшого сина, 46-річного Феліпе. В оточенні короля майже не приховують: річ не так у здоров’ї 76-річного монарха, як це офіційно пояснено, а у скандалах, які протягом останніх років не давали спокою монаршій сім’ї. Утім, в історії Хуан Карлос залишиться людиною, яка змогла об’єднати націю після десятиліть франкістської диктатури та привести її до демократії.

Король в екзилі

Хуан Карлос народився 5 січня 1938-го у Римі, в родині спадкоємця іспанського престолу Хуана де Бурбона. У 1931-му в Іспанії розгорілася революція, і короля Альфонсо XIII, діда Хуана Карлоса, відправили у вигнання з усією монаршою сім’єю. Через кілька років в Іспанії запалала громадянська війна. Ані ліві республіканці, ані прихильники профашистського каудильйо (вождя) Франко не хотіли бачити в країні монарших осіб, наділених хоча б формальною владою.

У 1948-му 10-річний Хуан Карлос прибув до Іспанії, де на довгі роки опинився в ролі чи то маріонетки диктатора, чи то його заручника. Ще в 1947-му Франко відновив в Іспанії монархію, але оголосив престол вакантним. Юний принц, закінчивши в 1954-му школу у Мадриді, вступив до військової академії в Сарагосі.

Під крилом Франко

У 1956-му в житті Хуана Карлоса сталася одна з найбільш  трагічних історій. Він гостював у батьків у  Португалії зі своїм 14-річним братом Альфонсо. Увечері в кімнаті, де бавилися принци, пролунав постріл. Коли вбігли перелякані  батьки і слуги, Альфонсо лежав з простреленою головою. Офіційно пояснили, що Альфонсо загинув через необережне поводження зі зброєю...

Хуан Карлос продовжував жити під крилом каудильйо Франко. Він закінчив три військові академії - сухопутну, морську і повітряну, отримав дипломи економічного, політичного та юридичного факультетів Мадридського університету. У 1962-му Хуан Карлос одружився в Афінах з принцесою Софією Грецькою, дочкою короля Греції Павла I. Молодята вінчалися двічі: спочатку за католицьким, а потім за православним обрядом.

Від диктатури до демократії

У 1969-му старий Франко оприлюднив свій план - його наступником має стати Хуан Карлос. Принц присягнув на вірність Франко, отримав з його рук чин бригадного генерала повітряних і сухопутних військ та контр-адмірала військово-морського флоту.

І прихильники, і противники Франко були переконані, що Хуан Карлос — маріонетка диктатора. І ті, й інші були шоковані, коли після смерті Франко в 1975-му, зійшовши на престол, молодий король заговорив про потребу демократичних змін у країні. У 1977-му король легалізував всі політичні партії, заборонені Франко, включаючи комуністів. Через рік забезпечив прийняття нової конституції.

Режим Франко існував в Іспанії майже 40 років, і в країні було багато таких, кому зміни, ініційовані королем, не подобалися. У першу чергу колишнім керівникам правлячої партії «Іспанська фаланга», яку розпустив Хуан Карлос. 23 лютого 1981-го озброєні прихильники диктатури увірвалися в іспанський парламент і під дулами автоматів поклали депутатів на підлогу. Над Іспанією нависла тінь нової диктатури...

Бунтівники були впевнені, що їм вдасться схилити монарха на свій бік. Однак уночі 24 лютого Хуан Карлос I, у військовій формі головнокомандувача збройних сил країни, виступив у прямому ефірі, засудив переворот і зажадав від заколотників здатися. Більшість армійських частин підтримали монарха. Путчисти капітулювали.

В історію Іспанії увійшов епізод того дня: головний комуніст країни Сантьяго Каррільйо, який до цього кілька років різко критикував Хуана Карлоса, вигукнув: «Боже, храни короля!». Але зловживати популярністю король не став. Із 1982-го відійшов від політики, виконуючи лише представницькі функції.

Зрідка монарх дозволяв собі гучні слова і жести. Під час Іспано-іберійського саміту в 2007-му обірвав венесуельського лідера Уго Чавеса, який весь час перебивав іспанського прем’єра Хосе Луїса Сапатеро, словами: «Гей, чому б тобі не заткнутися?». І Чавес замовк...  Іспанці відповідали королю відданістю: у 2005-му рейтинг популярності монархії перевищив 75%.

Полювання на слонів і коханок

Однак протягом останніх років іспанці згадували не заслуги короля, а нарікали на скандали в монаршому сімействі. Кілька років тому чоловіка дочки короля, відомого гандболіста Іньякі Урдангаріна, звинуватили в корупції і несплаті податків.  Пізніше звинувачення торкнулися самого короля. У квітні 2012-го він полював на слонів у Ботсвані. Якраз тоді, коли безробіття в Іспанії досягло 24%, а серед молоді — понад 50%. Вартість полювання - близько 44 тисяч євро. Вдвічі більше середньорічної зарплати в країні... Попри запевнення королівського двору, що все оплатили приватні підприємці, короля звинуватили у марнотратстві та злочинному ставленні до природи.

У тому ж 2012-му спалахнув ще один скандал — король зустрічається з 49-річною німецькою принцесою Коріною Сайн Вітгенштейн. У пресі писали, що він не лише дозволяв собі з’являтися на публіці з Коріною, а розповів дітям, що його з принцесою пов’язують особливі стосунки. Виявилося, Коріна вже кілька років регулярно супроводжувала короля у закордонних поїздках... Коріна - двічі розлучена мати двох дітей, яка стала принцесою після того, як у 2000-му вийшла заміж за принца Казимира Сайн Вітгенштейна.  Її називають мисливицею за титулами і грошима.

На перших шпальтах видань з’явилися публікації про любовні афери короля. Виявилося, саме Коріна була організатором сафарі у Ботсвані... Довіра до короля похитнулася — дві треті іспанців хотіли, аби Хуан Карлос зрікся престолу. Вибір спадкоємця впав на сина Феліпе, найменше замішаного у скандалах монаршої сім’ї. Феліпе бажали бачити новим королем 62% іспанців. І король почув голос народу.

http://www.wz.lviv.ua/world/127256


Відкрити

Юрий Фельштинский: Самое неправильное - торговаться с агрессором, по какой цене покупать у него газ, и оплачивать таким


Юрий Фельштинский: Самое неправильное ‒ торговаться с агрессором, по какой цене покупать у него газ, и оплачивать таким образом собственную оккупацию

2014-05-30

Один из авторов книги «ФСБ взрывает Россию» ‒ о российской пропаганде, Путине и о том, как Украина может спасти мир от третьей мировой войны. 

В эти послевыборные дни на украинских телеканалах ‒ взрыв политических ток-шоу, и некоторые вы видите. В частности, в программах Савика Шустера пытаются разобраться, что делать с югом и востоком Украины, высказываются доводы и за боевые действия (зачистку террористов), и против, а некоторые сетуют, мол, на Донбассе живут люмпены, они сидят у своих копанок и ничего знать не хотят о европейских ценностях, так что какой может быть с ними разговор... Что скажете?

Я живу в Бостоне. У меня подключены все российские и украинские каналы. По российским каналам 24 часа в сутки, практически без рекламы,  если иметь в виду канал «Россия 24», и в новостных и политических блоках всех остальных каналов,  идет война, война со страной под названием Украина. Это, чтобы вам было понятно, такая территория, которая почему-то считает себя государством, хотя прав на это не имеет, так как всегда принадлежала России. В этой Украине правит хунта, захватившая власть в Киеве в результате переворота и отстранившая законного президента Януковича, который из-за угрозы жизни вынужден был бежать. Хунта эта целенаправленно при помощи «Правого сектора» и радикалов занимается геноцидом собственного народа, прежде всего в юго-восточных областях. Хунта стреляет по школам, убивает женщин и детей. Против мирного населения использует военную авиацию  самолеты и вертолеты («кстати, вот сейчас опубликуем имена и фотографии пилотов этих самолетов и их адреса, которые случайно у нас есть»). Хунта убивает солдат, отказывающихся воевать против ополченцев, пристреливает раненных, сжигает живьем людей в Одессе, как в Хатыни (не путать с Катынью). Помогают этой хунте две гадины: Европейский союз и США. Для тех, у кого плохо с русским, российский канал Russia Today (RT) примерно то же самое вещает на английском. Обратите внимание на то, что на украинском российские каналы не вещают, так как апеллируют они не к общественному мнению Украины против «хунты», а к русским  против украинцев.

Всему этому противостоит... Ну, это ведь анекдот какой-то. Не может всему этому противостоять один Савик Шустер (к которому лично я отношусь с большим уважением).

Российское вещание было полностью изменено в день оккупации Крыма. Украинское, как я понимаю, никаких изменений не претерпело. Можно ли позволить себе такую роскошь, когда против Украины начата война? Разумеется, нельзя. Но для того чтобы телевидение демократического государства, каковым является Украина, переориентировалось, нужно сначала откровенно сказать народу, что против Украины начата война, и начата она Путиным.

Основная сложность Украины ‒ неоднородность населения. Нам всегда казалось со стороны, что раскол на русских и украинцев ‒ абсурд, что в толпе людей невозможно одних отделить от других. Конечно, все русские анекдоты про украинцев и все украинские про русских я знаю. Но я знаю и все анекдоты про евреев и армян, и казалось, что за пределы анекдотов русско-украинское противостояние никогда не выйдет. Вышло.

В информационной войне самое главное ‒ создание нового украинского телевидения. Это телевидение должно вещать в том числе и на русском, потому что иначе русские в Украине будут смотреть российское телевидение. Не может быть никак иначе. Если сложно в сжатые сроки создать новый русский канал, можно хотя бы давать подстрочник к украинским. Это ведь за сутки можно организовать! Иначе информационной битвы вам против России не выиграть. А информационная победа в современном мире ‒ это 50% военной победы.

Я никогда не был в Восточной Украине, я не знаю, кто там живет и чем эти люди отличаются от западных украинцев. Известно, что военная помощь сепаратистам приходит из России. Глядя на карту, очевидно, что пробраться из России в Донецк, Луганск или Харьков пешком нельзя ‒ слишком далеко эти города от границы. Можно только на колесах, например, на грузовиках. Доехавший до города грузовик уничтожить сложно, по крайней мере без потерь среди мирного населения. А вот по дороге от границы ‒ легко. Вопрос, который возникает, почему эти грузовики без проблем доезжают от границы до города и кто в этом виноват?

По российским каналам с утра до вечера показывают митинги граждан Восточной Украины. Почти все эти митинги начинаются у памятника Ленина (если таковой есть в городе) и проходят, в основном, под красными советскими знаменами. В двух-трех захваченных сепаратистами областных зданиях заседает местное самостийное правительство ‒ ДНР, ЛНР. Время от времени руководители этих правительств дают интервью, например, на фоне стен с портретом Путина или Чавеса. Я вам точно могу сказать, что человек, стоящий под портретом Чавеса ‒ ГРУшник, по линии ГРУ служивший в Венесуэле. Мне даже в военный билет его заглядывать не надо. Я ни разу не слышал, чтобы в СМИ обратили внимание и на памятники Ленина, и на советские знамена, и даже на портреты на стенках. Все как-то очень стыдливо не замечают этого просоветского крена. Ведь мы говорим не о том, что ДНР и ЛНР хотят присоединиться к России. Они хотят присоединиться к Советскому Союзу, которого давно нет и который ради них Путин будет воссоздавать еще и в самой России! Потому что захваченные Путиным бывшие советские территории к России присоединить нельзя. Их можно присоединить только к СССР, который для этого нужно воссоздать не только на уровне гимна.

27 мая по российскому каналу «Россия 24» была великолепная дискуссия. Ведущий обсуждал с приглашенным «экспертом-историком», правомерно ли введение в ДНР сталинского закона 1941 года о расстреле дезертиров ‒ потому что несколько «дезертиров» в Донецкой республике только что расстреляли. Собеседники пришли к выводу, что поскольку ситуация военная и сравнима с 1941 годом, применение сталинского закона и расстрел «дезертиров» вполне оправдан.

Нужно ли вести против всего этого боевые действия? А как их можно не вести? Почему через два месяца после оккупации Крыма мы вообще этот вопрос обсуждаем ‒ можно ли нельзя? Если Донецкая республика ‒ это очерченный самими сепаратистами квадрат, почему по этому квадрату не нанесены воздушные удары? Мирных жителей, поверьте, внутри этого квадрата нет. Это надо понять, это надо признать, об этом нужно открыто заявить. Если у ДНР и ЛНР сформированы правительства, они ведь где-то заседают? Почему здания, где они заседают, еще существуют? Сейчас мы не на уровне обсуждений «европейских ценностей» ‒ про европейские ценности мы проговорим после войны.

Должен ли Петр Порошенко строить отношения с Россией? и как? Какие, по-вашему, планы Кремля и Путина относительно Украины и остального постсоветского пространства? Есть ли у российского руководства стратегия, которую оно осуществляет?

Должен. Но давайте я упрощу этот вопрос. Иначе нам будет очень сложно расставить точки над «i». Должен ли Черчилль строить отношения с Германией? И как? Должен. Но если в Германии правит Гитлер, бессмысленно пытаться отстраивать с ним отношения, потому что Гитлер хочет только уничтожения Великобритании и с ним договориться можно только о самоубийстве. Ни о чём больше с Гитлером договориться нельзя. Надежда ‒ последнее, что умирает, это известно. Можно строить любые надежды на то, что кризис рассосется, что Путин отступит или уступит. Что Украину оставят в покое. Я знаю, что это не так: что Путин не уступит, не отступит, что это реальная угроза миру в Европе (не только в Украине ‒ во всей Европе), и это главная проблема, с которой придется иметь дело новому президенту Украины.

Я могу пожелать ему только твердости. С Россией нужно отстраивать отношения. Но сегодня их нужно отстраивать так, как пришлось бы их отстраивать с Гитлером в 1938 году. Никаких иллюзий на эту тему быть не должно, особенно у президента. Есть и техническая проблема. Словам Путина верить нельзя. Он лично обещал, что не будет аннексировать Крым, и обманул. Подписи российского правительства верить тоже нельзя. Российское правительство подписало Будапештский меморандум 1994 года. Сегодня Медведев говорит, что эта подпись была неправильно понята и что Россия не готова признать целостность Украинского государства.

Да, Украина должна отстраивать отношения с Россией. Только там не с кем их отстраивать. Потому что с правительством Путина отстраивать их бессмысленно, а никаких других сил, с которыми в России можно вести переговоры, сейчас нет. Так что ответ на ваш вопрос сам собой вырисовывается: президент Порошенко должен отстраивать отношения с Россией, но на сегодняшний день партнера для переговоров у Украины нет, к сожалению. Если Россия такого партнера предоставит ‒ можно будет начинать вести переговоры и отстраивать отношения.

Стратегия у российского руководства есть. На уровне слов она была сформулирована Путиным, когда он заявил, что самой большой трагедией считает развал СССР в 1991 году. Идеологию он тоже сформулировал однозначно, указав, что является русским националистом. Тактику разъяснил в 1999 году: мочить в сортире. Всё, что мы видим сегодня  реализация этих трех компонентов единого целого.

Оформлена ли эта стратегия в смысле сроков и направлений движения? Конечно же, нет. И в этом нет ничего необычного. Я приведу пример из истории. У Сталина, правившего 30 лет, всегда была стратегия. Глобальная (программа-максимум) ‒ мировое господство. Чего уж проще: захватить весь мир, и дело с концом. Промежуточная стратегия тоже была: захват Евразии. И была программа-минимум: удержаться у власти. Понимался ли под захватом Евразии захват всего континента? Не очевидно. Но попытки делались самые разные и в разное время: то в Венгрии (1919), то в Германии (несколько попыток, начиная с 1919 г.), то в Китае (1926‒1927), то в Испании (1936). С 1939 года вроде бы всё покатилось в нужном для Сталина направлении: Польша, Прибалтика, Румыния, Финляндия. В 1940 году Сталин потребовал у Гитлера еще и Болгарию, а в случае отказа Турции отдать в долгосрочную аренду территории под создание советских военно-морских баз в Босфоре и Дарданеллах Молотов, прибывший для переговоров в Берлин в ноябре 1940 года, предлагал начать против Турции войну. Общее стратегическое направление советской внешней экспансии тоже указывалось: в сторону Персидского залива. Планы на ближайшее десятилетие были обширные.

Через несколько месяцев, в июне 1941 года, эти планы были смешаны нападением Германии на СССР, и к 1945 году результат оказался совсем не тем, каким он виделся в 1940-м. В чём-то хуже для Сталина, в чём-то лучше. Так что даже в первой половине ХХ века от стратегических планов до их реализации дистанция была огромная.

Теперь возвращаемся к вашему вопросу: планы Путина в отношении Украины просты: захват Украины. Планы Путина в отношении постсоветского пространства ‒ захват постсоветского пространства. Гитлер считал «исторической несправедливостью» Версальский договор. Путин считает «исторической несправедливостью» Беловежское соглашение 1991 года. Хотя Версальский мир всё-таки был навязан Германии, а Беловежское соглашение никто России не навязывал. Это была инициатива самой России, главной из всех советских республик.

Общий стратегической вопрос о захвате всех постсоветских территорий, принадлежавших до 1991 года СССР, скорее упирается не в стратегию, а в тактику. Тактика Сталина никогда не менялась: военное вторжение и захват. Российская армия дважды использовала эту тактику в Чечне во время первой и второй чеченских войн. Но эта тактика по существу привела к геноциду чеченского народа, а не к военно-политической победе. Успешнее была тактика военного вторжения в 2008-м в Грузию. Грузия, подобно Финляндии (1939‒1940), отстояла свою независимость, но территории потеряла и войну проиграла. Да иначе и быть не могло: Россия ‒ мировая держава.

Крымская оккупация в марте 2014 года проводилась по сценарию прибалтийской оккупации 1939‒1940 годов. Я бы назвал эту тактику «Троянский конь». Сначала Советский Союз подписал с прибалтийскими государствами договоры о взаимопомощи (октябрь 1939 г.); затем разместил в Прибалтике войска, численно превышающие армии прибалтийских государств, а после этого оккупировал прибалтийские государства и провел формальную аннексию (1940).

Конечно, можно возразить, что оккупация Крыма больше похожа не на прибалтийский сценарий 1939‒1940, а на захват Австрии и Судет в 1938 году, когда немецкие войска были введены в Австрию и Судеты. И в первом, и во втором случае Гитлер (как и Путин в Крыму) провел в оккупированных землях референдумы, получил стандартные для такого рода захватов 97‒99% голосов «за» и «на законном основании» аннексировал захваченные территории.

Сразу же оговоримся: в 1918 году, после поражения Австро-Венгрии в Первой мировой войне, ей были навязаны определенные условия, главным из которых было расформирование Австро-Венгерской империи и признание Австрией независимости целой группы новых независимых европейских государств. Область, населенная судетскими немцами, тогда досталась Чехословакии. Попытки судетских немцев провозгласить независимость были подавлены чехословацкими войсками, и в 1919 году Судеты отдельным договором были окончательно закреплены за Чехословакией.

Крым доставался Украине трижды, и все три раза Россия отдавала и подтверждала передачу этой территории Украине добровольно: и в 1954 году, когда Крым был отписан Украинской ССР; и в 1991-м при распаде СССР; и в 1994-м, когда Россия, Украина, США и Великобритания подписали Будапештский меморандум, гарантировавший целостность Украины (позже к этому меморандуму присоединились Китай и Франция). Так что, когда сегодня российское правительство говорит об «освобождении Крыма», оно подменяет понятия и совершает еще и лингвистическую ошибку: освободить можно только ту территорию, которая ранее была захвачена. Крым Украина не захватывала. Крым в марте 2014 года захватила Россия, введя туда своего троянского коня.

Адекватно ли украинская власть, армия и народ реагируют на действия России в Восточной Украине?

Вы задаете очень сложный и болезненный вопрос. Из-за границы (я живу в Бостоне) легко давать советы (этот упрек справедлив, и я к нему готов). Но лучше услышать правду из-за границы, чем ложь и лицемерие изнутри.

Начнем с армии. Я не могу поверить в то, что офицерский корпус украинской армии в Крыму не знал, что готовится военная операция российских войск по захвату Крыма. Это абсолютно исключено, это невозможно. Перебрасывались российские войска; украинские военные со связями в Крыму заменялись на этнических русских; подтягивались корабли; концентрировалась авиация. Украинская разведка в Крыму обязана была об этом знать, если не всё, то хоть что-то. Наверное, эта информация докладывалась, но ложилась под сукно. Сегодня в преступном бездействии, граничащим с государственной изменой, легче всего обвинить одного человека: бывшего президента Януковича.

Но в том, что Крым был сдан без единого выстрела, виноват уже не Янукович. В этом виновата украинская армия, дислоцированная в Крыму. Результатом именно этой абсолютно преступной сдачи Крыма стали все последующие шаги российской власти в отношении Украины и украинской власти в отношении России, поскольку, если можно сдать Крым, почему нельзя сдать Восточную Украину? А если можно сдать Восточную Украину, почему нельзя сдать Центральную и Западную? Если задача армии не допустить кровопролития в Крыму, то почему она обязана использовать оружие в Восточной Украине? А если она не обязана использовать оружие на Востоке, что может заставить ее применять оружие против оккупантов западнее Днепра?

Здесь самое время переключиться на правительство, потому что приказы армии и назначения командующего состава ‒ прерогатива правительства. Оно, разумеется, временное. Это всегда самый тяжелый в истории любого государства момент (вспомним февраль 1917 года в России) ‒ когда кризис или война протекают на фоне отсутствия правительства и правительство не понимает, на что у него есть полномочия, а на что нет. Армия в такой ситуации тоже не понимает, кто имеет право приказы отдавать, а кто не имеет, чьи приказы исполнять, а чьи игнорировать. Все боятся ответственности, все боятся стать «козлами отпущения» (и, наверное, правильно боятся ‒ если иметь в виду будущую карьеру и личные интересы). Как ни смотри, ситуация тяжелая и даже безвыходная, и с армией, и с правительством.

Постойте: она тяжелая или безвыходная, если нужно отдавать приказы стрелять и убивать. Но ведь между «стрелять» и «ничего не делать» бесконечное пространство для деятельности. (Переходим к вашему вопросу об адекватности народа.) Почему правительство Украины не объявило, что оккупация Крыма является началом военных действий России против Украины? Почему не были разорваны дипломатические отношения? Не отозвано посольство? Не выслано российское? Не остановлено железнодорожное и авиационное сообщение с Россией? Не аннулирован безвизовый режим? Не высланы из Украины все российские журналисты, отказавшиеся публично осудить оккупацию Крыма? Почему не объявлен мораторий не только на выплату, но на само обсуждение вопроса о выплатах по каким-либо задолженностям Украины России, в том числе и за полученный ранее газ (до подсчета ущерба от российской оккупации Крыма)? Сегодня во всех случаях Россия должна Украине, а не наоборот. Почему вообще обсуждаются платежи Украины, а не отдача под международный трибунал инициаторов крымской агрессии?

Поверьте, я могу продолжить этот список вопросов. Он бесконечен. Ни для одного из этих решений не требовалось отдавать приказы, угрожающие жизни украинских и российских граждан. Ни за один из этих приказов представитель временной украинской власти не был бы впоследствии осужден общественным мнением своей страны, потому что смысл этих приказов был бы в одном: объяснить народу Украины, что против него начата война ‒ чтобы народ мог действовать адекватно.

Нельзя не доверять своему народу. Правительство страны, тем более временное, на такую роскошь не имеет права. В поведении украинской армии мы видим прежде всего недоверие к украинскому правительству. В поведении украинского правительства заметно прежде всего недоверие к собственному народу. Какой же адекватности можно требовать от народа, если ему не верят?

Эффективна ли западная реакция санкциями на действия России в отношении Украины?

Если Украина сдает России область за областью, если армия отказывается воевать, а правительство не готово недвусмысленно заявить, что Россия (ну хорошо, не Россия ‒ «кровавый режим Путина») начала против Украины войну ‒ чего, собственно, нужно ждать от Запада? Серьезные санкции могут быть очень эффективны. Эффективны ли те санкции, которые введены на данный момент? Разумеется, нет. Понимают ли это на Западе? Безусловно. Понимают ли в России, что Запад вводит символические санкции и не готов на данный момент объявлять реальные санкции против режима Путина и России? Конечно, понимают. Может ли Запад помочь Украине? Может. Но сначала Украина должна показать, что она готова сопротивляться оккупации. А для этого нужно объявить, что происходящее ‒ агрессия одного государства против другого. Потому что воюет не Путин. Воюет российская армия. И она должна знать, что на территории, куда ее пригнали, ее считают агрессором, а не вежливыми зелеными человечками непонятного происхождения.

Как вы можете охарактеризовать российскую вертикаль власти, ее видение России и россиян, экономической и политической модели страны?

Путин в течение 14 лет отстраивал систему, при которой власть может существовать абсолютно оторванной от народа, а народ не имеет рычагов влияния на эту власть. На самом деле это старая советская система, в которой жил десятилетиями весь Советский Союз, в которой жил и работал в КГБ Путин. Он хорошо эту систему знает, любит, и лично его она в целом устраивала. Путин всегда действовал в интересах власти против народа. Никакого перелома в психологии этого человека после 1991 года не произошло. Сегодняшняя Россия для Путина и узкого круга его сторонников, которые ею управляют, это инструмент для реализации политической программы по воссозданию Российской империи. Россияне ‒ пушечное мясо в этой игре. Кто-то погибнет, кто-то разорится, кто-то уедет, кто-то разбогатеет. Как всегда, при любой смене декораций или режимов, открываются новые возможности. Уйдет старая «элита», появится новая. Новая элита от старой будет отличаться точно так же, как отличалась элита Веймарской республики от гитлеровской элиты Третьего рейха. Ничего просвященного в этой элите не будет. Будет быдло, пришедшее к власти, и в гости к соседям это быдло будет летать на бомбардировщиках, как предупредил вице-премьер российского правительства и будущий премьер-министр России Дмитрий Рогозин. Министром культуры этой элиты будет Владимир Жириновский. Министром образования ‒ Александр Проханов.

Путин построил такую страну, которую хотел. Сталин после поражения Гитлера поднял на банкете тост за смиренный русский народ. Путину сегодня в самый раз поднять тост за безропотных россиян, которые позволили возродить диктатуру в России. Журналисты пишут, что скажут; телевидение вещает, что позволено; чиновники служат, как умеют. Ни один журналист не хлопнул дверью; ни один министр не покинул правительство; ни один член парламента не выступил против; ни одной громкой отставки из-за российского вторжения в Украину. А какие все были смелые, гордые и принципиальные в дикое ельцинское десятилетие!

Так что сегодняшняя Россия ‒ идеал Путина. Кремль занимается политикой, подчиненные выполняют приказы, народ работает, страна функционирует, экономика развивается. Есть разные мнения о том, хорошо или плохо она развивается. Я не считаю, как многие, что нынешний всплеск внешней агрессии связан с грядущим или начинающимся экономическим кризисом России. Я думаю, что, наоборот, экономический, рыночный этап в истории России закончился. То, что происходит сейчас, ‒ не про деньги. Скорее, про империю, славу и власть. Просто деньги и возможность экономического давления стали тактическим оружием для захвата территорий, дополняющим армию и усиливающим военный потенциал России. Сегодня России пытается задушить всех еще и газом.

Что может остановить Путина и российское руководство в агрессии против соседей? Можно ли Путина остановить экономическими методами, или более вероятна война?

Агрессора всегда может остановить только сила. Нет других примеров, других приемов. Сила может быть разной: военной, дипломатической, экономической. Духовная сила это тоже сила, разумеется. Но агрессора она обычно не останавливает. Путин сегодня объективно в очень слабой позиции. Он в полной изоляции. У него (за пределами России) нет союзников. Ни одного. Всё, что он может предложить международному бизнесу, ‒ это взятки.

Но мы снова возвращаемся к вопросу о позиции Украины. Если Украина не считает, что против нее начата война, почему Запад должен приостановить сотрудничество с Россией? Если с Россией сотрудничает сама Украина, почему все остальные должны перестать с Путиным сотрудничать? Если Украина получает российский газ и планирует за него платить, почему санкции на поставки этого газа должны объявлять Германия и другие европейские страны? Не должны и не объявят ‒ если не изменит свою позицию Украина.

Сегодня агрессию Путина еще можно остановить санкциями. Сегодня можно задушить этот режим без большой войны, деньгами. К сожалению, так случилось, всё зависит от Украины, потому что она оказалась первой на пути надвигающейся лавины. Путин начал войну. Самое неправильное, что можно делать, ‒ это торговаться с агрессором о том, по какой цене следует покупать у него газ для пока еще не оккупированных территорий, и оплачивать таким образом собственную оккупацию.

Вы прогнозируете, что российское руководство может напасть на Украину, Беларусь, страны Прибалтики и в Европе будет новая большая война, Третья мировая?

История очень редко преподносит нам уроки, на примере которых мы можем чему-нибудь научиться. Сегодня мы имеем дело с классическим повторением предвоенной европейской ситуации 1938‒1939 годов. Просто изумляешься, насколько всё похоже. Я не говорю об «аналогиях». Этим очень часто злоупотребляют историки и публицисты. Я говорю об историческом примере, который обязан нас чему-то научить.

Ошибаются все. Путин тоже делает и сделает еще много ошибок. События на Майдане и бегство Януковича заставили его начать свою экспансию с Украины. Понятно, что она обязана была начинаться с Беларуси. Не захватив Беларусь, Путин лишился возможности наступать на Украину с севера.

Путин, безусловно, планировал сорвать президентские выборы в Украине. Похоже, что ему не удалось это сделать, причем причина этого не санкции Запада (которых фактически нет) и не военное противостояние российской агрессии в Крыму и на востоке Украины (потому что военного сопротивления Украиной оказано не было). Российская армия не вошла в Восточную Украину, потому что топтать гусеницами танков «дружественный» восток ‒ верный способ сделать его враждебным. Входить нужно было в Киев и Львов. А для этого необходимо было сначала войти в бывшую советскую Белоруссию. Беларусь ‒ буфер, отделяющий Европу от большой войны. Как долго просуществует этот буфер ‒ покажет время. Но в минуту, когда этот буфер исчезнет, мир окажется на пороге Третьей мировой войны.

Может ли вследствие экономических проблем или войны распасться сама Россия? И если да, то как?

Основная проблема ельцинской России как раз и заключалась в том, что Россия недораспалась. В 1917 году Российская империя разлетелась на мелкие кусочки. То же произошло и с Австро-Венгерской империей, и с Османской. Нужно понимать, что крушение империй ‒ это естественный исторический процесс. Империи смертны, как люди. Мы ведь не видим ничего неестественного в том, что человек в конце концов умирает. Так и с империями. Иногда они живут столетия. Иногда ‒ десятилетия, как Советский Союз, например. Когда он распался по абсолютно объективным естественным причинам, многим казалось, что его крушение ‒ историческое недоразумение, подстроенное неведомыми силами. К сожалению, к этим «многим» относилась почти вся советская номенклатура, почти вся армия, почти всё КГБ, почти все члены коммунистической партии, почти вся российская провинция. Иными словами ‒ почти вся Россия. Она так и не поняла, почему распался Советский Союз. И за следующие девять лет ‒ до привода Путина к власти ‒ населению этой страны никто не нашел времени объяснить, что развал СССР ‒ не недоразумение, а естественный исторический процесс; что десятилетиями у власти в СССР стояли преступники; что сталинская тирания ‒ самая страшная из всех современных; что наши деды и отцы поголовно были соучастниками преступлений против человечества ‒ кроме тех, кто погиб от рук сталинских палачей или сидел, хотя и среди жертв было много таких, которые сначала побывали и соучастниками, и даже палачами. Поэтому, начиная с 1991 года, когда стало возможно, наконец, идти вперед и смотреть в будущее, всё большее и большее число людей стало оглядываться назад, в старое советское прошлое, когда было много громких слов, красных знамен, блестящих наград, а главное ‒ когда «мы были великие, потому что нас все боялись».

Через четверть века свершилось долгожданное (если иметь в виду систему ожиданий, созданных с приводом Путина к власти): Россию снова стали бояться. Новая Россия ‒ это страна под красными советскими знаменами Луганской и Донецкой республик. Она еще не полностью захлестнула Москву. Но на восток Украины и в Крым эта красная Россия уже пришла. Мы знаем, что у нее нет будущего. Мы знаем, что жизнь этой красной России коротка. Вопрос только в том, во что эта последняя отчаянная попытка воскреснуть из мертвых обойдется самой России и ее соседям.

Рассуждать по поводу новых государственных границ распадающейся империи ‒ занятие рискованное. Никакие предсказания не выдержат реального испытания временем. Я приведу один очевидный пример ‒ самое главное имперское достижение Путина: удержание Чечни в составе Российской Федерации. После двух кровопролитных войн и почти тотального уничтожения чеченского народа Путин предоставил Чеченской республике свободу. Вынужден был предоставить, потому что у него не было выхода. Единственным кандидатом на власть, готовым присягнуть Кремлю, оказался Рамзан Кадыров. За это Путин уступил ему во всём. Сегодняшняя Чечня потеряна для России на вечные времена (хотя по последнему опросу 97% населения Чечни поддерживает Путина ‒ как на крымском референдуме). Ни Дудаеву, ни Масхадову не снился тот уровень независимости, который есть у нынешней Чеченской республики. Она формально остается в рублевой зоне, потому что именно в этой валюте Путин платит Кадырову дань за две проигранные Россией войны и гибель десятков тысяч чеченцев. Он будет платить эту дань до самой своей смерти, потому что это еще и плата за безопасность самого Путина. В минуту, когда Чечня перестанет получать деньги Кремля, она объявит о своей независимости. Это то состояние дел, которое существует сегодня, в мирное время. Можно только догадываться, что будет происходить в Чечне, Дагестане, Ингушетии и Татарстане, если европейский мир будет нарушен.

Задача Путина ‒ реализовать себя, втянув мир в Третью мировую войну. Наша задача ‒ нейтрализовать Путина, не доводя до большой войны. И здесь, как я уже сказал, всё зависит только от Украины.

Биография

Юрий Фельштинский родился в 1956 году в Москве. В 1974 году поступил на исторический факультет Московского педагогического института. В 1978 году эмигрировал в США, продолжил изучение истории сначала в Брандайском университете, затем в Ратгерсском, где получил степень доктора философии по истории (Ph.D.). В 1993 году защитил докторскую диссертацию в Институте истории Российской академии наук, став первым иностранным гражданином, которому в России была присуждена ученая степень доктора. Редактор-составитель и комментатор нескольких десятков томов архивных документов по русской истории. Автор книг «Большевики и левые эсеры» (Париж, 1985); «К истории нашей закрытости» (Лондон, 1988; Москва, 1991); «Крушение мировой революции» (Лондон, 1991; Москва, 1992); «Вожди в законе» (Москва, 1999, Москва, 2008, 2-е изд.).

В 1998 году приехал в Москву, чтобы исследовать политические проблемы современной России. Тогда же познакомился с Александром Литвиненко, подполковником ФСБ, пошедшим на разрыв с системой, в которой Литвиненко проработал больше 20 лет. В 2000 году вместе с Литвиненко приступил к написанию книги «ФСБ взрывает Россию», описывающей постепенный захват власти в стране спецслужбами и расследующей причастность ФСБ к серии террористических актов, происшедших в период 1994‒1999 годов. В августе 2001 года несколько глав книги «ФСБ взрывает Россию» были опубликованы спецвыпуском «Новой газеты». В 2002 году по книге был снят документальный фильм «Покушение на Россию». Однако в России и книга, и фильм были запрещены. Вместе с Литвиненко продолжал заниматься сбором дополнительных материалов, доказывающих причастность ФСБ ко взрывам жилых домов в России в сентябре 1999 года.

В 2005 году руководил проектом по расшифровке и публикации так называемых «пленок Мельниченко», переданных ему сотрудником службы охраны президента Украины Николаем Мельниченко. Один создателей сайта «5-й элемент», публиковавшего записи. В том же году по просьбе генпрокуратуры Украины передал все полученные от Мельниченко материалы в генпрокуратуру в рамках расследования дела об убийстве Георгия Гонгадзе.

В ноябре 2006 года в Лондоне группой агентов ФСБ был убит Александр Литвиненко. В 2007 году книга Александра Литвиненко и Юрия Фельштинского «ФСБ взрывает Россию» вышла в двадцати странах.

http://osvita.mediasapiens.ua/material/31130


Відкрити | Коментарів: 4

Угорський «Йоббік», італійський комік...


Угорський «Йоббік», італійський комік...

29 травня 2014 року 10:00
Ігор Тимоць

У новий Європарламент потрапило чимало євроскептиків, які виступають за... розвал ЄС

Угорський «Йоббік», італійський комік...

Жителі 28 країн ЄС обрали 751 депутата Європарламенту. Як і прогнозували, чимало місць у новому парламенті взяли євроскептики з крайніх правих і лівих партій. Вони мають між собою купу розбіжностей, тож домовитися їм важко... Більшість, як і в минулому парламенті, протягом наступних п’яти років буде в коаліції правих і лівих центристів – Європейської народної партії і Соціалістів та демократів.

Явка на виборах становила 43,1%, тобто проголосували лише 172 з 550 мільйонів жителів ЄС. Низька явка, за оцінками спостерігачів, спричинила посилення позицій ультраправих сил, електорат яких більш дисципліновано ходить на вибори порівняно з більш ліберальними виборцями.

«Народники» матимуть 212 місць, соціалісти та демократи – 185. Разом – 397 місць. Ситуативні партнери по коаліції, ліберали, взяли 66 місць, ”зелені” – 52. Разом – ще 118 крісел, а з центристами – 515 (для багатьох важливих рішень у Європарламенті потрібно
500 голосів).

І зійшла у Греції «Золота зоря»...

Загалом 130 місць у новому Європарламенті матимуть депутати-євроскептики, які виступають за вихід своїх країн із ЄС. Їх кількість збільшилася майже вдвічі порівняно з минулими виборами. У Франції «Національний фронт» на чолі з Марін Ле Пен, яка порівнює мусульман у Парижі з нацистами, зайняв перше місце – 24 мандати. Австрійська Партія свободи, депутат від якої називає ЄС «конгломератом негрів», отримала чотири крісла. У Греції крайня права «Золота зоря», в якій вітаються «Зіг хайлями» і шанують портрети Гітлера, теж пройшла до Європарламенту. В Італії партія коміка (у прямому сенсі) Беппе Грілло зайняла друге місце, матиме приблизно 15 місць. Ультраправа Партія незалежності Сполученого Королівства під проводом Найджела Фараджа перемогла (31% голосів, 24 мандати) у Великій Британії. Партія вимагає виходу Британії з ЄС і посилення імміграційної політики. У Данії «Народна партія» з гаслом «Мусульман – не пускати» зайняла перше місце.

Праві правим – не друзі

Якщо почитати партійні програми і послухати відгуки ультраправих лідерів одне про одного, то виникають сумніви у тому, що «європейські ультраправі» взагалі існують як політична цілісність. Разом британська Партія незалежності і французький Національний фронт можуть мати 48 місць – хороша основа для впливової фракції євроскептиків. Тільки от разом вони не будуть! Лідери цих партій, Найджел Фарадж і Марін Ле Пен, не люблять одне одного ще більше, ніж ЄС...

Фарадж хоче зробити зі своєї партії європейський аналог американських республіканців: боротися за низькі податки, скорочення держрегулювання, економічну конкуренцію скрізь, де можна, і сильний національний суверенітет. Він виступає навіть за імміграцію з країн третього світу – аби лише мігранти були працьовиті та освічені, а не сиділи на соціальній допомозі. Ле Пен не потрібна жодна імміграція – зате потрібно безкоштовне все і лише для французів. У чому Фарадж, для якого ЄС поганий тим, що заважає Британії творити зони вільної торгівлі з іншими країнами, може зійтися з Ле Пен, яка лає ЄС за надлишок цієї вільної торгівлі?

Можна також назвати терміном «ультраправі» і «Справжніх фінів», і угорський «Йоббік», якому для щастя бракує українського Закарпаття, але ближчими ці сили від цього не стануть. Скандинавські крайні праві – консерватори, які хочуть цивілізовано боротися з неконтро­льованою міграцією. А угорські чи румунські крайні праві – ледь не справжні «неонацисти», зі списками євреїв у владі і вимогами перегляду кордонів.

Хоча нова структура Європарламенту не привнесе істотних змін в європейську політику, тенденція – тривожна для України. Велика частина європейських ультраправих підтримують політику президента Росії Володимира Путіна щодо України і послідовно виступають проти посилення санкцій ЄС проти Росії.

Диваки і маргінали до Брюсселя дострибали

Помилкове враження тріумфу євроскептиків посилив маргінальний дріб’язок, який зроду не займав місць у своїх національних парламентах, а тут отримав по одному-два місця у парламенті європейському. П’ятимільйонну Словаччину будуть представляти одразу вісім партій. Це на 13 словацьких місць... У Німеччині, крім п’яти традиційних парламентських партій і нових борців з євровалютою з «Альтернативи для Німеччини», по одному місцю отримали сім нових партій. З Іспанії до Європарламенту, на додаток до двох головних партій, проскочили ще вісім штук дріб’язку... Цілі у цієї юрби диваків і маргіналів різні. Існують серед них євроскептики, але переважно вони переймаються вужчими речами, як-от захист піратства в Інтернеті чи боротьба за заборону полювання і цирків.

Центристські фракції (права і ліва) надалі керуватимуть у Європарламенті. Вони розходяться з багатьох питань у рідних країнах, але займають однакову позицію щодо євроінтеграції. Ця позиція – сприймати усе, що пропонує Європейська рада (регулярні зустрічі глав держав та урядів країн ЄС для вироблення законодавчих ініціатив на рівні ЄС), де засідають серйозні люди з національних урядів. Якщо раптом трапиться, що голосів двох центристських фракцій забракне, то їм допоможуть дві менші фракції євроентузіастів – ліберали і ”зелені”. Ці чотири фракції погоджуються: чим більше євроінтеграції, тим краще для Європи.

http://www.wz.lviv.ua/world/127164


Відкрити | Коментарів: 9

Кароль Кус: «Європа пробудиться, а Путін всере...cя зі своїм енергетичним смородом...»


Кароль Кус: «Європа пробудиться, а Путін всере...cя зі своїм енергетичним смородом...»

13 травня 2014 року 13:00
Ігор Тимоць

Інтерв’ю з автором пісні «Подай руку Україні»

Кароль Кус

Кароль Кус

Мільйони українців зворушило те, що під час днів протистояння на Майдані у Києві по всіх польських теле- та радіостанціях прокрутили пісню «Подай руку Україні». Цю душевну етно-рокову композицію, яку можна почути у польській, українській та англійській версіях, написали і виконали учасники польсько-українського гурту Taraka. Під час фестивалю «Флюгери Львова» кореспондент «ВЗ» поспілкувався із лідером гурту – Каролем Кусом 

- Слово Taraka – старо­слов’янське, – пояснює Кароль Кус. - Воно означає людей, які всупереч багну під ногами, всупереч долі досягають своєї мети, долають усе. Taraka – знак слов’янської свободи. Воно стосується і польського, і українського народів.

- Чому вам такі близькі почуття солідарності з Україною?

- Для нас це само собою зрозуміло. Taraka має серце, яке співпереживає усім народам, що прагнуть свободи. Не можемо прийняти, що нація, яка живе поруч з нами, - гнобиться. Не можемо терпіти, коли наш брат терпить, а ми - вільні та задоволені життям. Ми, поляки, колись пережили те саме. Мали своїх більших чи менших Януковичів – Ярузельського, а перед ним – Каня, Гомулку (керівники соціалістичної Польщі). Біди у житті поляків були такі самі, як у вас зараз, бо країна була під чоботом москаля. Аби ви були рабами, вам чинили Голодомор і репресії, а нам - десятиліття неволі. 

Польська нація - з вами, переживаємо те, що ви, бо колись так само жили і за те саме боролися. На щастя, у нас загинуло менше людей. Москаль тоді не опустився так низько. Путіну здається, що ви - його власність. Але ви не його річ, а прекрасна нація з власною ідентичністю, яка живе поруч з нами. Ми, поляки, хочемо довести, що є вашими справжніми приятелями. Кажемо нашим колегам по ЄС: українці - наші сусіди, які ще не є, але хочуть бути у спільній Європі. Докладемо всіх зусиль, аби ви були разом з нами в єдиній цивілізованій Європі. 

Хочемо бути вільними народами. Коли у вас це право будуть забирати, ми не стоятимемо мовчки. Будемо діяти. Пишемо пісні не за гроші чи славу, а для того, аби ваш і наш дух у цій непростій боротьбі не згасали. 

- Як писався текст пісні «Подай руку Україні»?

- Текст виник за 5 хвилин у моїй студії за переглядом українських новин. Одразу награв і мелодію. Це не я насправді написав цю пісню. Я лише її втілив. А текст і мелодію написав український народ, який вийшов на майдани за свою гідність. Пізніше пісня прозвучала там, де було їй місце, — на Майдані. 

З-під моєї руки вийшли багато пісень, які стали хітами у Польщі. Мелодія, яку ми згодом переробили до пісні «Подай руку Україні», стосувалася раніше іншої пісні. Ця пісня була про те, як слов’яни зустрічаються між собою і тішаться з цих зустрічей. Коли сталися важливі події на Майдані, я змінив текст і переписав мелодію. Це було написано для вас, аби показати, що ми з вами разом. Гурт Taraka всі прибутки від продажу альбому «Подай руку Україні» переказує для родин загиблих на Майдані, для Небесної сотні. 

Тепер, коли бачимо події у Слов’янську, Донецьку, Луганську, Одесі... нас надалі болить. Бо стільки людей мають терпіти лише тому, що хтось має ваву в голові, бо один божевільний конче хоче загарбати сусідні нації. 

- Чи відчуваєш, що будуть нові пісні про нові події в Україні?

- Вже пишемо. Сьогодні виконували пісні з альбому «Колисанки для Майдану». Там був, до речі, хороший текст: «Європа усе це бачить, але спить...». Не можна європейцям спати в такий час.  

- Чому «Подай руку Україні» не чути на українському радіо?

- Мабуть, ваше радіо не хоче її ставити. Але ми гуляли Львовом і чули, як у людей на рінгтонах мобільних грала ця мелодія. Хтось досліджував, що десь два чи три мільйони українців поставили цю пісню собі на мобільні. Це має більше значення, ніж музична політика радіостанцій, які ошукують людей.  

- Як гадаєш, російська армія піде війною в материкову Україну?

- Ні, Москва постійно мутитиме воду. Вона запускатиме своїх бойовиків за гроші Януковича, які він у вас украв. Путін разом з Януковичем намагатимуться заважати вам навести лад. Особливо до президентських виборів 25 травня. Путін робитиме усе, аби їх зірвати... 

- Був на сході і півдні України? Гадаєш, українці там і тут — ті самі чи різні?

- Так, був на сході та півдні України. Східна Україна відрізняється від Центральної та Західної. Такі вже історичні наслідки. Сталін нищив і висилав українців зі Східної та Південної України. І в 1930-их заселив ці терени людьми, яких хотів там бачити. То він змінив структуру населення півдня та сходу. А також Криму, викинувши звідти татар та інші нації. А Путін — убоге, смішне та карикатурне продовження Сталіна. Здається, Путін щовечора на ніч читає історію про «великого» вождя народів. 

Це бісить мене і польську націю. Ми знаємо, чим був Голодомор та сталінські репресії для українців у 1930-их. Пам’ятаємо десятки мільйонів невинних людей, які загинули від голоду і тортур через химери одного божевільного. Не можемо у сучаснім світі допустити, аби це якимось чином повторилося. Вірю, Європа пробудиться, європейці видобуватимуть сланцеві нафту і газ або купуватимуть у США, а Путін всереться зі своїм енергетичним смородом... 

- Що хочеться сказати українцям?

- Пам’ятайте, у вас ще є право вибору. Ви можете бути разом з цивілізованою Європою. Не змарнуйте це право, бо знову на сотні років будете рабами москаля. Не можете відпустити Східну Україну до Росії. Це ви, у Західній Україні, даєте їм, на сході, силу для боротьби за Україну. Вибираєте сьогодні на сотні літ — або ви частина цивілізованого світу, або нова частина нової тоталітарної імперії.

«Подай руку Україні»

Серця гарячі

Не розжене зима холодна,

Уста замерзлі,

А дух свободи в кожнім лине,

Що є сьогодні, житиме вічно і не згине,

ти не стій збоку, а подай руку Україні.

І твій приятель

Покинув дім і йде в дорогу,

Де гинуть люди, він твердо йде на допомогу,

Ідемо разом і наша дружба не загине,

Прийшов той час подати руку Україні.

Коли прийде час гулять,

Після ночі вдень - заспіваємо разом пісень.

Ще не вмерла, не вмерла Україна,

Бо ми разом, бо ми одна родина.

Символ волі - червоная калина,

Ще не вмерла, не вмерла Україна.


Відкрити | Коментарів: 5

«Довкола – нафта, газ і мільярди доларів. А люди в наші дні живуть у «времянках»...


«Довкола – нафта, газ і мільярди доларів. А люди в наші дні живуть у «времянках»...

10 квітня 2014 року 11:00
Ігор Тимоць

Будівельник, який 10 років працював у Сибіру, розповів про російську глибинку: алкоголізм, наркоманія, національна нетерпимість і проституція

«Довкола – нафта, газ і мільярди доларів. А люди в наші дні живуть у «времянках»...

Нахабство путінського режиму, який окуповує землі країн-сусідів, фінансується з нафтогазових доларів, на які живе Росія... «ВЗ» поспілкувався з українцем Володимиром Івахненком, який багато років жив і працював у російських нафтодобувних районах Західного Сибіру. Там видобувають 70% російських нафти і газу.

- Я працював у Росії у будівельній компанії з 1996-го по 2003 рік, – розповів Володимир. – Почав їздити туди на заробітки ще 1994-го, коли вчився у Львівській політехніці. Починав з майстра, а завершив начальником будівельно-монтажного управління. Ця компанія надалі працює в Західному Сибіру. 95% робітників у компанії – вихідці з України.

- Як живе місцеве населення в Західному Сибіру?

- Дії Росії щодо корінного населення Сибіру, хантів і мансів, – це геноцид. Їхні організми, як і в індіанців Північної Америки, погано розкладають алкоголь. Тому швидко спиваються. Із 1960-х років до сьогодні спирт їх знищив. Залишилося близько 20 тисяч хантів і тисячі мансів. За 300 км від міста Сургута є містечко Сартим. За 25 км від нього починає­ться хантська резервація. На дорогах там стоять пости з міліцією. Між дорогами – безкраї болота. Якщо в’їжджаєте на землю хантів, повинні мати спеціальний пропуск. Коли в’їжджаєте, то вашу машину перевіряють на наявність спиртного. Коли виїжджаєте, ваше авто перевіряють на наявність хутра, м’яса, риби, грибів, ягід... Оскільки нам потрібно було працювати із росія­нами, підписувати з ними угоди, то ми під машинами робили металевий ящик, в який закладали пляшки. Росіяни без горілки не підписують жодної угоди.

Опишу звичайну ситуацію в черзі в місцевому магазині. Заходить чоловік і запитує продавця: «Машенька, у тебя водка вкусная?». А та відповідає: «Сама вчера выкушала две бутылочки, и ни в одном глазу». Для них обід без горілки – не обід. Дарма прожитий день. Побачити людину, яка сидить в екскаваторі, довкола люди, небезпека, а у цій людині літр горілки, – звична справа.

- Наскільки суворе життя серед тайги в Сибіру?

- Дуже суворе. Це різко континентальний клімат. Літо триває від кінця травня до кінця серпня. Ближче до Полярного кола півроку – ніч, півроку – день. У липні вдень може бути плюс 200 тепла, вночі – мінус 100 морозу. Сніг у липні – нормально. Буває літо дуже спекотне, коли два тижні – плюс 470 спеки. Найнижча температура, яку відчував, – мінус 540 морозу. Якщо взимку менше місяця температура тримається нижче за мінус 400, то це вважається теплою зимою. У цих умовах постійно живуть люди. Там хороші зарплати через нафту і газ. Водій автобуса, який вранці привозить людей, а ввечері забирає, може заробляти дві тисячі доларів на місяць.

- Найгірший момент, який вам запам’ятався?

- Зима, а в нас зламалася машина серед тундри. Температура – мінус 35 градусів. Сонце востаннє бачили три місяці тому. Нас четверо. До найближчого людського поселення – 60 км. Аби зігрітися, почали палити колеса. Коли вже палили саму машину, побачили фари авто. Більшої радості в моєму житті годі уявити, як ті фари! Ще б трошки, і ми б замерзли.

- Там багато українців?

- Там живуть десятки тисяч українців. До середини 2000-х років українською мовило телебачення, видавали газети, книги. Із 2006-го ФСБ почала перекривати усе, репресувати всі прояви українськості. Попри це, українці продовжують жити за своїми традиціями, спілкуються між собою українською. Ви завжди зможете відрізнити дім, де живе українець, а де – росіянин. Українці – господарі.

Тамтешній адміністративний центр – Сургут. Такий собі Сихів із 9-поверхівок. Бюджет Сургута – другий у Росії, після Москви. І все б там було прекрасно, якби самі люди не спаскудили. Ми будували школу в селищі Білий Яр під Сургутом. Деякі хати – чотири дерев’яні стовпи, обтягнуті руберойдом. І там жили люди. Для нас це було шоком. Довкола нафта, газ і мільярди доларів. А люди живуть первісним ладом. У Сургуті є район Чорний мис. Там люди в наші дні живуть у «времянках» – два металеві гаражі, зварені докупи, і обшиті мінеральною ватою. Люди так живуть роками.

У нас працював росіянин. Зварювальник найвищої категорії. Зарплата – 2,5-3 тисячі доларів. Людина отримувала зарплату, роздавала борги, купувала кілька ящиків горілки і все пропивала та «спускала» на оргії з повіями. Усі гроші. Потім пив «Тройной» одеколон. І це в масовому порядку таке відбувається.

Що ви знаєте про Росію? Москва, наф­та і Путін. Ніхто не бачить рівня їхньої деградації – алкоголізм, наркоманія, проституція, національна нетерпимість. Це колос на глиняних ногах. Якщо ще 10 років тому їхній ВВП залежав від нафти на 50%, тобто вони ще щось виробляли, то зараз ця залежність – 80%. Населення скорочується на мільйон людей на рік. На їхнє місце приїжджають вихідці з Цент­ральної Азії і Кавказу. Самі росіяни – спиті та сколоті. Ті, хто народжується, – діти алкоголіків і наркоманів. Очікувати, що вони стануть новими ломоносовими, не варто.

- Звучить як вирок…

- У Росії сприймаються як норма практично чи повністю покинуті міста. Наприклад, Воркута. Це мертве місто 9-поверхівок. Там доживають бабці та дідусі. У середній полосі Росії безліч населених пунктів, в яких нема магазинів. Два рази на місяць через такий пункт проїде поїзд, стоїть у цьому селищі 10 хвилин. У вас є телефон провідника поїзда. Ви замовляєте те, що хочете купити. Коли поїзд підходить на перон – відчиняються двері, і тлум людей обмінює гроші на ящики з продуктами. Це вагони-магазини такі. Одна машина «швидкої» на 20 населених пунктів, доріг – нема. Телефонує людина на «швидку», а її питають, скільки їй років. Вам 60 років і болить серце? І так здох­неш, тому не приїдемо, а раптом зателефонує породілля. Краще її врятувати…

Сургут – місто невелике, а транспортних засобів дуже багато. Щодня в місті реєструють в середньому 200 нових авто. Гроші там не проблема. Люди ставлять машини біля дому. Але цього місця менше, ніж машин. На моїх очах чоловіки двох будинків вирішували суперечку щодо парковки: чоловіки одного дому билися з чоловіками іншого – монтировками, сокирами, ножами. Міліція стояла збоку і не втручалася. Потім забрала потерпілих. Побутові злочини – найпоширеніша причина смертей.

- Ви згадали про національну нетерпимість...

- У Росії діють неонацистські праві організації, які фінансує, зокрема, Володимир Жириновський. Діють відкрито. На день народження Гітлера, 20 квітня, роз’їжджаються по всій Росії і ріжуть азіа­тів. Міліція не втручається. У нас були дружні стосунки з місцевою міліцією в селищі Федорівка, під Сургутом. Напередодні кривавої розправи підходить місцевий командир міліції і каже: «Азіатів, які будуть просити захисту, до себе не пускайте, бо вас теж поріжуть». Петербурзьким потягом наступного дня приїхали 40 скінхедів. У той день у Федорівці загинули понад 20 азіатів...

А знаєте, що буде, якщо зупинитеся біля магазину в селищі під Сургутом? Через дві хвилини до вас підійде особа кавказької національності і запитає: «Чого вам – хлопчика, дівчинку чи наркотики?». Міліція це «дахує».

Селище Щасливе. Будуємо дім. За 10 метрів – «времянка». У ній живе сім’я рецидивістів. Двоє дітей: дівчинці –13 років, хлопчику – 7 років. Хлопчик продає сестру за пляшку горілки...

Сидимо на автостанції в Сургуті. Підходить жінка. Нормально вбрана. Трохи п’яна. Сідає на коліна одному з наших працівників і каже: «Що, хлопчики, беремо пляшку горілки і до мене». Підбігає її син і кричить: «Мамо, пішли додому».

Це розповідаю про багаті нафтові райони. А якщо говорити про середню полосу Росії, то це просто жах. Зупиняємося в Пензі. Стою на пероні. Купую кросворди. Хтось шарпає за руку. Стоїть дівчинка 12 років і каже: «Кооператив «Сосулька» – 20 рублів». У перерахунку це було 5 гривень...

http://www.wz.lviv.ua/world/126535

https://www.youtube.com/watch?v=yyj6RkZh7fQ


Відкрити | Коментарів: 12

Крим, Рим і руїни цивілізацій


Крим, Рим і руїни цивілізацій

7 квітня 2014 року 20:03
Ігор Тимоць

Росіяни мають на Крим не більше прав, ніж кримські татари, українці, турки, греки, італійці...

Руїни наскельного міста-фортеці Мангуп-Кале у Криму - столиці найбільшої держави середньовічного Криму, – князівства Феодоро. Мангуп був однією з найбільших фортець середньовічного півострова (90 га) і за необхідності приймав під захист значні маси населення. У липні 1475-го Мангуп захопили турки

Руїни наскельного міста-фортеці Мангуп-Кале у Криму - столиці найбільшої держави середньовічного Криму, – князівства Феодоро. Мангуп був однією з найбільших фортець середньовічного півострова (90 га) і за необхідності приймав під захист значні маси населення. У липні 1475-го Мангуп захопили турки

Кульмінацією святкування 300-річчя Переяславської ради в СРСР у 1954-му стала передача Криму від Росії до України. 19 лютого 1954 року Кремль, враховуючи спільність економіки і територій Криму і України, ухвалив наказ «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР». Передача не була одностороння. За Крим Київ віддав Москві землі, які межували з Курською, Смоленською, Білгородською і Воронезькою областями. Там жили 1,2 млн. українців. 26 квітня 1954 року СРСР прийняв закон «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР».

Приїхали греки, привезли оливки...

Першими відомими жителями Криму були кімерійці, які осіли на півострові у XII ст. до н. е. Це були скотарські племена іранського походження. У середині VII ст. до н. е. кімерійців витіснили аж до гір скіфи зі степової смуги України. В І тисячолітті до н.е. у гірському Криму мешкало також кавказьке плем’я таврів. Від них походить давня назва Криму - Таврія. До кінця III ст. до н. е. держава скіфів в Криму значно зменшилася під натиском сарматів. Держава скіфів в Криму існувала до III ст. н. е. Її знищили готи, які прийшли зі Скандинавії. Кримські готи у степах Криму затрималися ненадовго. Під могутнім натиском гунів (ті, що жахали потім Римську імперію) у IV ст. н. е. готи пішли в гори, де змішалися зі скіфами, а їх маленька держава Феодоро з неприступним містом-фортецею Мангуп-Кале проіснувала аж до XV ст.

У V ст. до н. е., коли в степах Криму ґаздували скіфи, на узбережжі заснували свої торгові міста вихідці з Еллади. Колоністи з Мілету і Гераклеї звели Боспор (Керч), Кафу (Феодосія), Херсонес (Севастополь). У Криму виникли дві самостійні грецькі держави. Одна - демократична рабовласницька республіка зі столицею в Херсонесі (західне узбережжя). Інша автократична – Боспорське царство зі столицею Пантікапеєм («шлях риби»). Греки привезли своє мистецтво будувати кораблі, вирощувати виноград і оливки, зводити прекрасні храми, театри, стадіони... У Криму виникають сотні грецьких поселень – полісів.

Після падіння Римської імперії у VI ст. Крим потрапляє до сфери впливу Візантії. Візантійський імператор Юстиніан, прагнучи захистити свої володіння на узбережжі Криму від степових кочівників, перетворює Херсонес на могутню фортецю. На південному березі Криму він будує нові фортеці Алусту (Алушта) і Горзувіти (Гурзуф). На підступах до Херсонеса через гори зводить фортеці: Сюрень, Ески-Кермен, Інкерман, Чуфут-Кале...

На початку IX ст., після виникнення Київської Русі, київські князі здійснюють походи на Крим. Проте князі, направляючи сили на об’єднання слов’янських земель і боротьбу з кочівниками, поступово втратили позиції у Таврії. У XII ст. велика частина півострова стала половецькою, або кипчаківською.

Буткали – змішаний народ

Вперше монголи потрапили в Крим 1223-го. Становище підкорених народів півострова було важким. Орда обклала їх важкою даниною, ясаком, і вивозила рабів. Після розпаду Орди залишки монголів Криму асимілювалися і потрапили під вплив тюркської мови і культури. Із суміші таврів, скіфів, сарматів, аланів, греків, готів, римлян, хозар, печенігів, італійців, монголів і турків виник новий народ – кримські татари.

У XV ст. Крим потрапив під вплив турків-османів, які разом з татарами Криму поступово переходять від кочових форм господарства до осідлого землеробства. Головними заняттями татар були садівництво, виноградарство, тютюнництво. У степових районах Криму у них було розвинене розведення овець і коней.

У XV ст. між українськими землями Литовського князівства і Кримом виникає широка степова смуга, що заселялася українцями і татарами, які не бажали визнавати жодної влади. У 1492-го з’являються відомості про перших козаків-християн. До козаків перейшли тюркські слова: осавул, булава, бунчук, барабан, сурма, табір, майдан тощо. Турки називали запорожців буткалами - змішаним народом. А між Кримом і Запоріжжям виникли економічні зв’язки. Запорожці купували в Криму сіль для споживання і експорту до Московії і Речі Посполитої. Кримські хани дозволяли козакам рибалити у чорноморських лиманах і на берегах Азовського моря. Своєю чергою, запорожці давали татарам можливість пасти худобу в степах. Крім перманентних воєн, козаки і татари добровільно надавали взаємну допомогу один одному під час стихійних лих, ставали союзниками.

У середині XVII ст. через соціальне і національно-духовне гноблення українців загострилася ситуація в Речі Посполитій. Водночас напружені відносини між Варшавою і Бахчисараєм сприяли тому, що гетьман Богдан Хмельницький легко порозумівся з кримським ханом Іслам-Гіреєм ІІІ, який відправив на допомогу козакам 4 тис. кінноти на чолі з Тугай-беєм. Результат союзу - протягом 1648-го козацько-татарське військо здобуло перемоги над поляками у битвах під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями. Союз гетьмана з ханом був коротким. Порта, в якої татарський хан був васалом, не хотіла бачити на сході Європи ще одну християнську державу з виходом до Причорномор’я. Тому союз хана з гетьманом татари розірвали, що призвело до трагедії під Берестечком. Гетьмани Іван Виговський, Петро Дорошенко та Пилип Орлик теж намагалися зміцнити становище Козаччини за допомогою Криму.

Від Росії кримські татари тікали до Туреччини

1768-го Крим стає ареною війни між Російською і Османською імперіями. Наслідком війни став мир, за яким Кримське ханство отримало незалежність на кілька років від Османської імперії. 1787-го Стамбул висунув Москві ультиматум, вимагаючи повернення Криму. Ультиматум Москва відкинула, і Стамбул оголосив війну Росії. 1791-го російські війська завдали турецькій армії поразки. За новим миром Росії відійшли землі між Південним Бугом і Дністром, а також підтверджено приєднання Криму. Після приєднання півострова до Росії він став великим портом для міжнародної торгівлі та місцем відпочинку російської знаті. Там звели нові міста – Сімферополь і Севастополь. Протягом ХІХ століття через утиски та гоніння Москви триває міграція татар в Османську імперію. Зараз у Туреччині живе кілька мільйонів кримських татар.

У 1853–1856 роках Крим стає ареною війни між Росією та союзними військами Туреччини, Англії, Франції і Сардинії. Попри поразку Росії у цій війні, територія півострова залишалася за Росією, якій проте заборонили тримати флот на Чорному морі. Але вже 1872-го цю заборону скасували.

У 1917-му, з розвалом Російської імперії, у Криму виникла Кримська Народна Республіка - перша у світі мусульманська республіка. Проте вже протягом січня 1918-го більшовики захопили півострів. У 1918-му війська УНР з німцями і татарськими добровольцями відбили Крим у червоних. Але, за умовами Брестського миру, УНР віддала Крим червоним. Крим мав статус автономної республіки у складі РСФРР до 1945-го. Тоді в Криму відбувався політичний терор і духовні утиски кримських татар. У 1928-му спалили усі давні рукописи татар. Цьому передувала нав’язана Москвою реформа правопису татарської мови – перехід з арабської на латиницю, а згодом на кирилицю. Дії Москви були спрямовані на русифікацію татар.

Крим став «партійним заповідником» - там відпочивали генсеки і міністри СРСР, проводилися важливі політичні міжнародні зустрічі. Одна з найбільш важливих - Ялтинська конференція 1945 року, на якій лідери СРСР, США та Великої Британії ухвалили рішення про подальше ведення війни проти нацистської Німеччини й повоєнний уклад світу.

У 1941-му Крим опинився під владою нацистів, а 18 травня 1944 року з відвойованого у нацистів Криму за наказом Сталіна депортували весь кримсько-татарський народ. У злочині задіяли 32 тис. енкаведистів. Депортували 200 тис. татар в Узбекистан та Центральну Азію. До половини із них – загинули. Постраждали також представники інших націй, зокрема греки, болгари, німці. У 1945-му автономію Криму скасували, і до 1954 року існувала Кримська область у складі Росії.

«Мы вытоптали мусульманский рай...»

...Наносы рек на сажень глубины

Насыщены камнями, черепками,

Могильниками, пеплом, костяками.

В одно русло дождями сметены

И грубые обжиги неолита,

И скорлупа милетских тонких ваз,

И позвонки каких-то пришлых рас,

Чей облик стерт, а имя позабыто.

Сарматский меч и скифская стрела,

Ольвийский герб, слезница из стекла,

Татарский глёт зеленовато-бусый

Соседствуют с венецианской бусой.

А в кладке стен кордонного поста

Среди булыжников оцепенели

Узорная арабская плита

И угол византийской капители.

Каких последов в этой почве нет

Для археолога и нумизмата –

От римских блях и эллинских монет

До пуговицы русского солдата.

Здесь, в этих складках моря и земли,

Людских культур не просыхала

плесень –

Простор столетий был для жизни

тесен,

Покамест мы – Россия – не пришли.

За полтораста лет – с Екатерины –

Мы вытоптали мусульманский рай,

Свели леса, размыкали руины,

Расхитили и разорили край.

Осиротелые зияют сакли;

По скатам выкорчеваны сады.

Народ ушел. Источники иссякли.

Нет в море рыб. В фонтанах нет воды...

(Російський поет і художник Максиміліан Волошин – про Крим, вірш ”Дім поета”).

http://www.wz.lviv.ua/far_and_near/126509


Відкрити | Коментарів: 1
Назад | Вперед



Мои фотоальбомы

Мои фотоальбомы


Зміст сторінки

Календар
Декабрь
ПнВтСрЧтПтСбВск
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31

Интересы
акорди, Бреговіч, гітара, журналістика, Кайя, Кустуріца, люлька..., Пиво, танці
ОБОЗ.ua