Минулого року вiдвiдав цей фест - враження шикарнючi. Непопасти на Славське-рок цього року - було б великою дурiстю... вже кожна клiтинка мого тiла в очiкуваннi гiперщасливого триденного святкування: 25-27 липня, Славське (рок,пиво й прекраснi Карпати)... хто пропустить нарiкайте потiм на себе :)...

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Бізнес-рок фестиваль у Карпатах, або Як славно гуляли у Славському

 

Iснуютьстереотипи, що українські бізнесмени їздять на дорогих авто, носять грубі золоті ланцюги і, крім свого бізнесу, більше ні про що у цьому житті не дбають.

Можливо, таких є багато, проте є й такі, що слухають рок, читають Андруховича та Прохаська, носять подерті джинси та ”мали в носі” всі стереотипи. Саме останні й організували міжнародний фестиваль ”Славське рок-фест”, який відбувся цими вихідними у Карпатах.

Курортне село з п’ятниці по неділю прийняло тисячі поціновувачів року, яким обридла міська асфальтна суєта і доконче потрібна хмільна та драйвова музика на кшталт ”Мертвого півня”. Надто добре Славське розрекламоване як зимовий курорт, і надто мало - як літній. Цю несправедливість й вирішили подолати організатори фесту, причому справилися зі своїм завданням непогано.

На старому футбольному стадіоні розгорнули сцену… Подбали про водо- та пивопостачання, туалети та наметове містечко, яке ”розляглося” між двома рукавами місцевої річечки, а також на ближчих і дальших горах... Одне слово, подалі від спеки, яка переслідувала захмелілих від року та пива гостей. І хоча організатори зізнаються, що почали підготовку до фестивалю дещо запізно, проте зупиняти механізм, який так файно запустили цьогоріч, не будуть, і мають намір наступного року зробити вже три сцени – рокову, фолькову та для молодих гуртів. Зрештою, три роки поспіль вони робили у Шешорах фестиваль ”Шешори”, який зараз мандрує Україною.

У Славському - курорті, відомому ще з часів прабабці Австро-Угорщини - люди звикли до туристів. Тож до навали рокоманів ставилися нормально. Домашнє вино карпатських умільців йшло на ”Славському році” за милу душу. Місцевими напоями не гребував ніхто – ані пересічний львівський панк, ані європейський гість із Польщі, Угорщини чи Німеччини. Фест одразу стартував як міжнародний - його відвідали гурти Farben Lehre (Польща), Easy Life Natural (Угорщина) та Mamasweed (Німеччина). Хедлайнером свята був легендарний львівський гурт ”Мертвий півень”. Між іншим, ”Півні” віддалися публіці на ”всі триста”, і їх раз-по-раз змушували співати ”на біс”. Варто похвалити і виступ Mamasweed. Вони спробувати Україну ”на зуб”, і вона їм засмакувала, особливо на післяконцертній ”треш-гламурній вечірці”, де їх досхочу поїли українським спиртним.

Це матерiал про минулорiчний фест вашого покiрного слуги... але це мiкроскопiчна дрiбниця порiвняно з тими спогадами, якi тiшать душу решта 363 днiв року;) : http://www.wz.lviv.ua/print.php?atid=57972

Сторiнка фесту:http://slavskerock.in.ua/

Українські депутати жваво відреагували на сьогоднішню заяву Держдуми РФ щодо розірвання Великого договору. У БЮТ дії російських колег називають шантажем, у НУ-НС вважають за необхідно звернутись в ООН, а ПР розцінює заяву як підготовку до боротьби за Севастополь.

  НУ-НС закликає звернутись до Ради Безпеки ООН

У НУ-НС вважають, що після таких дій Держдуми Україна має право звернутися до Ради безпеки ООН з проханням дати оцінку сьогоднішній заяві російських політиків. Про це заявив член фракції від НУ-НС Юрій Костенко. За його словами, українському парламенту необхідно якомога скоріше дати відповідну оцінку сьогоднішній заяві Держдуми РФ.

"Практика різних країн свідчить, що такого роду заяви мають ставати не тільки предметом дискусії в нашому парламенті, але і підставу давати для звернення в міжнародні інстанції, зокрема… в Раду безпеки ООН, бо інакше всі зроблять вигляд, що нічого страшного в українсько-російських стосунках не відбувається. Також це дає нам право вимагати від міжнародної спільноти і Європейського союзу в тому числі активної протидії таким заявам", - сказав Юрій Костенко.

Заява - це спроба шантажу, тиску і провокації - БЮТ

У БЮТ заявляють, що заява Держдуми РФ фактично підриває міжнародний статус України як незалежної суверенної європейської держави. Про це заявив представник Блоку Юлії Тимошенко Олег Білорус. За його словами, заяву про розірвання договору потрібно розглядати як спробу шантажу, тиску і міжнародної провокації. Він переконаний в тому, що на такого роду заяву буде реакція міжнародної громадськості, зокрема, ООН, а також відповідна реакція українського парламенту.

Б’ютівець повідомив, що термін дії договору між Україною та РФ закінчується через 2 роки і одна справа продовжити його після закінчення терміну дії, а інша – денонсувати його, тобто розірвати раніше терміну в односторонньому порядку.

Кінець договору – початок територіальних претензій з боку Росії - ПР

Водночас у Партії регіонів називають сьогоднішню заяву Державної Думи РФ сигналом для України і пов’язують із можливими у майбутньому претензіями Росії на Севастополь. Представник фракції ПР Василь Кисельов запевнив, що у ст.2 Договору про дружбу, партнерство і співробітництво із РФ ідеться про те, що жодна зі сторін, які підписали договір, не мають на період його дії територіальних претензій один до одного.

На думку Василя Кисельова, заява Юрія Лужкова не випадкова і також може постати питання щодо Севастополя. За його словами, така заява – це сигнал для України, що в разі її приєднання до НАТО "великий договір" між РФ та Україною буде розірвано. Регіонал також наголосив на тому, що у ст.6 даного договору йдеться про те, що в разі приєднання однієї з держав, яка його підписала до іншого договору, який завдає шкоду обороноздатності іншої держави, договір перестає діяти.

Разом з тим, він вважає, що не маючи довгострокового договору з РФ про постачання газу піднімати питання щодо перегляду договору про перебування Чорноморського флоту РФ на території України – "це самогубство".

"У разі приєднання України до НАТО договір про дружбу та співробітництво між нашою державою та РФ діяти вже не буде. Тому маємо таку реакція російської Держдуми і таку рекомендацію російському уряду", - сказав він.

Водночас регіонал переконаний, що президент Росії Дмитро Медведєв не піде на розірвання Великого договору із Україною.

Сьогодні Державна дума Російської Федерації прийняла заяву-звернення до президента Росії, у якій пропонує вважати надання Україні Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) або прискорення процесу вступу у Альянс одностороннім виходом із Договору про дружбу, партнерство і співробітництво.

http://novynar.com.ua/politics/28693

У Римі триває Міжнародна конференція з боротьби зі світовою продовольчою кризою.

У центрі уваги організації ООН із сільського господарства й продовольства (ФАО) – рекордне зростання цін на продукти харчування, спричинене збільшенням цін на нафту, активним впровадженням біопального, кліматичними змінами і спекуляціями на ринку. ООН закликає вжити термінових заходів боротьби із кризою, але міжнародні оглядачі сумніваються, що така ”неефективна” організація зможе насправді вирішити проблему.

За даними ООН, за останні півроку ціни на продукти харчування сягнули рекордної за останні 30 років позначки, від голоду щодня помирають 10 тисяч дітей і 25 тисяч дорослих. У 22 країнах світу щонайменше 30% населення голодує. У доповіді ФАО зазначається, що світове зростання цін на продукти харчування загрожує насильницькою зміною правлячих режимів у 50-ти країнах світу, де гостро відчувається соціальне розшарування й зростає невдоволення рівнем життя населення. За деякими прогнозами, у найближчі півтора десятиріччя до 800 мільйонів тих, хто голодує, додасться ще 600 мільйонів.

На саміті в Римі зібралися високопосадовці понад 40 країн, до яких ООН має намір звернутись із закликом, зокрема, знизити обсяги виробництва біопального. ”Нам слід розібратися, наскільки правильно ми зробили свого часу, коли вирішили виготовляти біопальне у збиток продовольству”, - зазначив британський прем’єр Гордон Браун. За оцінками ФАО, попит на біопальне призвів до подорожчання продовольства на 30%. Але не всі поділяють цю точку зору. Представники США стверджують, що біопальне, збільшує ціни на харчі лише на 2-3%.

Висновки саміту змальовують майбутнє ”величезних людських страждань, соціальної невдоволеності й політичної нестабільності”, - пише іспанська El Pais. На неблагополучному боці – 820 мільйонів осіб, які потерпають від голоду. На благополучному – мільярд осіб з надмірною вагою та 300 мільйонів із них на стадії ожиріння. Світ розділився на тих, хто голодує, і тих, хто ожирів, констатує газета.

Генеральний директор ФАО Жак Діуф заявив, що для подолання продовольчої кризи потрібна порівняно невелика сума – 30 мільярдів доларів на рік. Для прикладу, в 2006 році на озброєння в світі витратили 1200 мільярдів доларів... Діуф зазначив, що зараз на планеті вирощується достатньо продуктів, щоб нагодувати все населення Землі. Але одні – голодують, інші – викидають продукти на смітник...

Навряд чи варто покладати великі надії на ООН, пише оглядач The Washington Post. На саміт допустили диктатора Зімбабве Роберта Мугабе, який своєю політикою прирік країну на голод, і це з усією очевидністю показало безсилля міжнародної дипломатії. ”Навіть якщо б хтось заліз на купол собору Святого Петра з мегафоном і кричав, що ООН безсила, він би не зміг зробити проблему очевиднішою”, - зазначається в статті.

Ігор ТИМОЦЬ.

http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=65398

САШКОВЕ ПОКОЛІННЯ Коли старші покоління питали себе «Де є наші національні герої?» – ми питали «Де є наш Камю? Де є наші Бітлз?» Пісні про «чічки-смерічки» були нам так само далекі, як і пісні про комсомол.

Смерть возвеличує. В Унівському монастирі розповідають про старшого монаха, який знав і ще добре пам'ятав Климентія Шептицького. Йому тяжко було сприйняти новину, що Климентія вознесено у стан великомученика - не зі заздрості, а тому, що знав його як живу людину. Наше покоління має своїх великих - і в тому числі Сашка Кривенка. Він був незвичайним за життя, став великим після смерті. Навколо його імені починає формуватися певний культ, що має уже як своїх полонителів, так і своїх іконоборців.

Я не збираюся причинятися ані до творення культу, ані до його розбронзовування. Я хочу вшанувати пам'ять про нього в інший, відповідніший і,  на мою думку, більш гідний спосіб - започаткувавши дискусію про те, чим, власне, є те покоління, яке він уособлював, і що з цього випливає. Далі я буду вживати як синоніми слова «Сашкове покоління», «наше покоління» і «ми» - останнє не з бажання примазатися до чужої слави, а радше як констатацію факту: вважаю себе належним до цього покоління й ідеологічно, і біологічно. Це покоління дебютувало на хвилі горбачовської перебудови як 20-річні, а зараз, по досягненню певного віку (40 і більше років), перебирає на свої плечі тягарі і принади влади, реальної і символічної. За всіма ознаками, це покоління перебуватиме при владі щонайменше 20-25 років, а отже, визначатиме курс, яким рухатиметься Україна. Тому обговорення цієї теми дає нам можливість привідкрити занавісу, що відділяє нас від майбутнього. Зрозуміло, що ми не можемо сподіватися на аж надто багато: історія примхлива і непередбачувана, а тому, якщо нам вдасться щось розгледіти за її занавісою, то хіба що дуже загальні і дуже розмиті контури - але аж ніяк не сам сценарій, за яким історія буде розвиватися.

Трохи теорії, перш ніж перейду до теми. «Поколіннева історія» в Україні досі перебуває у пелюшках. Досі головними поняттями, навколо яких українські історики організовували свої дослідження й оповіді, були «клас» або «нація». Неважко, однак, помітити, що навіть коли різні класи і нації ворогують між собою, їх об'єднує щось таке, що виходить за межі класових антагонізмів чи національних відмінностей: скажімо, Бандера у багатьох підставових рисах схожий більше на Хвильового, аніж на Грушевського та Франка.

Цим об'єднуючим є «біологія, помножена на соціологію». У «старі добрі часи» через зміну поколінь забезпечувалася тяглість традиції - як це відображено у біблійному переліку «від Авраама до Ісуса», чи у словах спартанської пісні: «Ми є тими, ким ви були вчора - ви станете тими, ким ми є сьогодні». Останні два століття поламали цю схему. Скарги старших на зіпсованість молодшого покоління можна знайти ще в староєгипетських папірусах та античних текстах. Але від ХІХ століття у стосунках між «батьками» і «дітьми» стається щось принципово нове: «діти» більше не хочуть бути схожими на «батьків», «батьки» перестають розуміти своїх дітей. Історичні зміни все частіше набирають форми «бунту поколінь» чи «молодіжних революцій» - як-от у випадку «Молодої Італії», російських нігілістів у 1860-70-х, Hitlerjugend-у, sixties у Європі та США, «шестидесятників» у СРСР і т.д.

Теорія поколінь у соціології з'являється у міжвоєнну добу, коли роль поколінневих змін у змінах політичних стала очевидною. Х.Ортезі-і-Ґассету, одному з її перших теоретиків, належить метафора покоління як каравану, в якому кожен мандрує життям як «в'язень із власної волі». Що прив'язує нас до цього каравану - то це любов до поетів і письменників, яких ми читаємо, музики, яку ми слухаємо, жінок, які уособлюють наш ідеал краси, місць, до яких найчастіше повертається наша пам'ять, тощо. Цей поколінневий зв'язок формується у молодому віці, 17-25 років. Оскільки останні десятиліття позначені сильною акселерацією, то можна говорити про зменшення нижньої планки до ранньо-підліткового віку, 13-15 років.

Дуже умовно до «Сашкового покоління» можна віднести людей, які народилися після смерті Сталіна і падіння Хрущова (2-3 роки в один чи інший бік суттєвої різниці не становлять). Відповідно, формуючим нас пережиттям  було не падіння комунізму - бо тоді нам було уже по 20-30 років, і ми були уже сформовані, - а кінець 1960-х - середина 1970-х років. Це був час відносного спокою і відносного благополуччя, першого після «великої тридцятирічної війни ХХ століття» (1914-1945).

На відміну від наших батьків, наше покоління було вільне від травматичних спогадів війни, насильства, голоду та інших життєвих незгод. Для них головною метою було вижити - і це підбивало їх на важливі життєві рішення (як-от у випадку батьків Кривенка, які переселилися до Львова, втікаючи від голоду на Вінниччині) а привчало вдовольнятися малим. Ми ж могли плекати більші життєві амбіції. З історичної перспективи, стабілізація життєвих обставин та зменшення життєвих ризиків становить підставу для глибоких і сталих змін - на противагу тому, що говорять марксисти, багато революцій стається не тоді, коли становище погіршується, а коли воно починає виправлятися (у чому, до слова, переконує приклад Помаранчевої революції).

Із соціологічної  ж точки зору, наше покоління знаменувало рух «догори» у суспільній ієрархії. Іншими словами: ми були дітьми чи внуками селян або робітників - але самі не були селянами чи робітниками. Зрозуміло, що в українському випадку ми не були першим таким поколінням. Цей рух «догори» почався ще на межі ХІХ-ХХ століття. Однак від цього часу й аж до 1940-х років кожне нове покоління, як тільки ставало на ноги, за декілька років обезголовлювалося війнами, революціями і репресіями. Нагадаю: від початку першої і до кінця другої війни в Україні загинули насильницькою смертю кожен другий чоловік і кожна четверта жінка. Ми ж народилися після війни. А, отже, були одними з тих перших, які могли соціально авансувати не поодинці, а як ціле покоління.

У цьому відношенні життєвий досвід нашого покоління значною мірою схожий на досвід «шестидесятників»: вони хоч і народилися до війни чи під час неї, але у війні безпосередньої участі не брали (а, отже, мали кращі шанси вижити, аніж їхні батьки) - а їхня соціалізація відбувалася після смерті Сталіна, на хвилі хрущовської відлиги. Як писав Валентин Мороз, «шестидесятниками» були художники, які хотіли малювати, але не тільки портрети Леніна; поети, які мали бажання писати вірші, але не лише про Сталіна і мир; учені, які хотіли вести дослідження, а не просто виконувати те, що їм наказували «зверху». Значною мірою поведінка «шестидесятників» творила простір, у якому нам було легше робити свої життєві вибори: ми мали готові взірці для наслідування.

Що, однак, рішуче відрізняло «нас» від «них» - то це міра ізоляції і провінціалізації України. Один історик точно підмітив: читаючи тексти українських дисидентів 1970-80-х років, не можеш позбутися враження, що їх писали «інтелектуальні Робінзони Крузо» - тобто люди, відрізані від зовнішнього світу і позбавлені знання про нього. Україна, вільна і некомуністична (чи, принаймні, комуністична - але не в радянський спосіб) була для них головною ціллю та самодостатньою цінністю. Питання, як вписати Україну у зовнішній світ, для них не існувало - бо для них не існувало самого зовнішнього світу.

Цей зовнішній світ заіснував власне для нашого покоління. Поки впала Берлінська стіна, ізоляція України і всього комуністичного світу впала у 1960-70-х роках під хвилею короткохвильового радіо, перекладної літератури та рок-культури. Зустріч із цією хвилею було найбільшим формативним досвідом нашого покоління. Коротко її можна описати за формулою «Віні-Пух - Бітлз - BBС». У цій формулі можна замінити Віні-Пуха на героїв Камю, Бітлз на Пінк Флойд, ВВС - на «Голос Америки» і т.д. - але ці зміни не змінять самої суті. Після того, як ця західна хвиля досягла Радянського Союзу, падіння комунізму стало питанням часу: він програв битву за нове покоління. Як образно сказав один львівський хіпі в недавньому інтерв'ю: молодь запалила свічку надії на щось краще у суспільстві. Нас хвилювало, чи це станеться ще за нашого життя, а якщо станеться - то чи не будемо ми занадто старими, щоб із цих змін скористатися.

Важливим було ще дещо інше: зміна поколінь тоді, дарма на Заході, чи на Сході, стала синхронною, а формативний досвід тут і там схожим. Між американськими sixties та українськими «шестидесятниками» лежить світоглядна прірва: формально одне й те саме слово позначало тут і там різні цінності. Між поколінням 1970-1980-х років цієї пропасти уже не було. Кожен, хто слухав пісню польського Perfecta про Радіо Люксембурґ, зрозуміє про що йдеться. Кожен із нас мав у своєму житті пригоду, коли скучна розмова з американцем чи німцем раптом почала іскритися після короткої згадки про рок-групу, яку ми однаково любили підлітками по різні боки Берлінської стіни. Коли старші покоління питали себе «Де є наші національні герої?» - ми питали себе «Де є наш Камю? Де є наші Бітлз?» Ми хотіли «вестернізації» і «модернізації» України - а солідаризувалися з тими, хто хотів того самого. Тому Лесь Курбас був нам ближчим, аніж Старицький (Сашко «кохався» у Курбасі, і перші його підліткові мрії були пов'язані з українським авангардистським театром»), а пісні про «чічки-смерічки» були нам так само далекі, як і пісні про комсомол.

Критика національних символів викликала і викликає роздратування старших, як рівно ж наших однолітків-патріотів. Будить у них підозру, що ми робимо це з прагнення до слави, західних гонорарів чи політкоректності. Вони, однак, не розуміють, що ця постава продиктована нашими цінностями -- а цінності служать сильнішою мотивацією, аніж слава і гроші.

Без цього контексту не можна зрозуміти такого Сашкового тексту, як «Маргінальна моя Україна» (http://www.dt/ua/3000/3050/38940/), - тексту значною мірою парадигматичного для нашого покоління.  Нагадаю: цей починається з декларації нелюбові як до «безхребетної і тупої посткомуністичної еліти та рагульської маси», так і до «непідкупних патріотів, які розуміють patria як стару діву в вишиванці й незатрасканому вінку, або як гідроцефала з налитими кров'ю очима при слові «москаль» та «жид». Під цими словами могли би підписатися Андрухович, Возняк, Забужко, Рябчук, Скрипка - обмежуся тут алфавітним переліком найвідоміших імен нашого покоління, - як і, вірю, більшість авторів і значна частина читачів ZAXID.NET незалежно від свого віку.

Дискусії на ZAXID.NET показують водночас щось нове: нас висміюють і нас критикують люди значно від нас молодші. Зокрема, звинувачують, що ми вимахуємо перед собою Сашковими текстами і творимо його культ заради маскування свого безсилля. Можливо, так і є. Ззовні видно краще, аніж зсередини. Я не виступатиму тут проти злорадості наших критиків - тут, як говорять, Бог їм суддя. Мене цікавить що інше: що ця критика приносить до розуміння нашого покоління - і до того, що йде за нами вслід і відправить нас на пенсію за які 20-30 років.

Характерний для нашого покоління рух «догори» провокував нові а часто завищені соціальні очікування. Це, у свою чергу, творило сприятливий ґрунт для радикальних ідеологічних змін. Звідси - наша схильність до теоретизування й узагальнень, непереборний внутрішній романтизм (попри часте вдавання з себе циніків - що, до речі, часто практикував і сам Сашко), а також бажання називати малі речі великими іменами (а принаймні більшими, аніж вони насправді є).

Виглядає, що цей рух «догори» завершився власне на нас. Наші діти можуть відрізнятися від нас у багатьох відношеннях - але за своїм соціальним статусом ми будемо все-таки ближчими до них, аніж до наших батьків. Є, проте, одна риса, що може стати вододілом між нами і молодшим поколінням. Воно формувалося не в часи великих сподівань, як ми, а у 1990-ті роки - про котрі, словами класика, можна сказати: були гірші часи, але не було підліших.

Беручи до уваги обидва чинники, можна було б очікувати, що загальний настрій серед молодих мав би бути іншим: він мав би більш протестним, провокувати почуття поколінневого бунту. Україна пережила свій романтично-героїчний 1989 рік під час Майдану 2004 р. Однак в Україні таки ніколи не було свого 1968 р. - маю на увазі те, що діялося тоді в Парижі, а не Празі.

Я можу пояснити, чому за останні роки в Україні пропали усі великі протестні рухи: робітничий, «зелений» та інші. Я не розумію, однак, чому в Україні немає руху «сердитої молоді». Тому свою статтю, написану на пам'ять про Сашка, закінчу питанням, зверненим до молодих: «Де Ваші Кривенки?»

Ярослав Грицак  для ZAXID.NET  

http://www.zaxid.net/article/16745/

Свято в стилі етно

Президентський етновеликдень у Космачі

Будь-яке якісне свято обов’язково повинне мати певне внутрішнє наповнення, яке зазвичай охрещують терміном – „дух свята”. Це відповідна атмосфера, яка згодом залишає у нашій пам’яті ті незабутні світлини, про гарно проведений відпочинок, що гірють душу решту життя. А де найкраще може вдатися таке велике релігійне свято як Великдень, якщо не на землі, де максимально збереглися національні традиції, тобто у серці гуцульщини, в гірському селі Космач. Саме там із середи по п’ятницю тривав фестиваль етноВеликдень.

Пасічнику, де наш мед?

Відвідав етновеликдень у Космачі з-поміж інших і найзнаніший в Україні поціновувач давнини й старожитностей – Віктор Ющенко. Президент приїхав у село на своєму авто, а не на гелікоптері, що дало змогу сподіватися місцевим мешканцям, що вершті-решт та дивним чином появляться кошти, щоб полагодити паскудну дорогу до села, а це відповідно дасть нагоду в майбутньому нормально розвивати в цій місцевості етнотуризм. Тим паче ці надії можуть опиратися не лише на любов знаного в Україні Пасічника до етнокультури, а й наближення виборів. А подивитися в серці гуцульщини є на справді на що – від мальовничої карпатської природи до безлічі дивних народних виробів.

Тож протягом трьох днів фестивалю в селі тривав ярмарок, на якому можна було придбати чудові вишиванки, взуття з конопель, солом’яного капелюха меду й бринзи, та ще багато чого автентичного, екологічно чистого та оригінального... й за ціною в кілька раз дешевше, ніж у Львові. І гріх було цією нагодою не скористатися. А ще кілька тисяч туристів із України та з-поза її меж мали нагоду долучитися до безлічі майстер-класів із народних ремесел, знайти для себе дивні й оригінальні інструменти, покататися на коні чи подивитися автентичне українське кіно, на кшталт Параджанова, на „Ночі кіно”.

Дезорієнтація часу

Із першого дня фесту концерт етногуртів із усієї Неньки-України перенесли на другий через траур по жертвам падіння гелікоптера в Чорнім морі. А те, що свято відвідував Ющенко морально не дозволяло організаторам проігнорувати цей указ Президента. Тому концерт перенесли, а це трішки дезорганізувало й увесь план заходів святкування посипався картковим будиночком. Проте більшості гостям нудьгувати не дозволяли вуличні етномузики, майстер-класи та ярмаркування. Неприємності мали ті, хто не зумів знайти спільної мови з місцевим населенням чи між собою. Проте це не може накладати темний відбиток на всіх гуцулів, більшість із яких дуже гостинні й хороші та могли прийняти на дім гостей за 30 – 50 гривень чи за кілька гривень дозволити розбити у себе на подвір’ї намета. А в повній мірі якість свята кожен собі влаштовує самостійно.

Перспектива швейцарських Альп...

Наразі можна говорити, що фетсиваль вдався. Можливо, не все й для всіх було так, як вони бажали, проте таке й трапляється доволі рідко, а загалом і для більшості це був чудовий етноВеликдень, який вони будуть згадувати ще довго та з приємністю. А ще фестивал дав змогу побачити, які в нас під боком чудові місця для відпочинку та, що тут у перспективі можна чудово розвивати туриз не гірший, ніж у швейцарських Альпах чи польських Татрах. Лише приїжджай та насолодужуйся красою чистої природи та автентичної етнокультури. І такий фестиваль дав багатьом нагоду саме це й зробити.

Ігор ТИМОЦЬ.

Фото автора.

П.С. За к-ка днів воно вийде в "ВЗ"

Путін сказав Бушу, що Україна - навіть не держава... Представник делегації однієї із країн НАТО повідомив, що президент Росії Володимир Путін на закритому засіданні ради Росія-НАТО під час Бухарестського саміту заявив, що Україна не є державою, повідомляє Коммерсант. Як інформує Коммерсант посилаючись на повідомлення джерела із дипломатичних кіл, під час закритого засідання ради Росія – НАТО Володимир Путін наголосив, що Москва вдасться до контрзаходів у разі розширення НАТО до своїх кордонів, оскільки вважає такий процес загрозою своїм інтересам. "Втім, про Грузію російський президент говорив зовсім спокійно, немов між іншим. Коли ж мова зайшла про Україну, Путін розгнівився. Звертаючись до Буша, він сказав: "Ти ж розумієш, Джордже, що Україна - це навіть не держава! Що таке Україна? Частина її територій - це Східна Європа, а частина, і значна, подарована нами!", - заявив президент Російської Федерації. «І ось-тут він дуже прозоро натякнув, що якщо Україну все-таки приймуть у НАТО, ця держава просто припинить існування. Тобто фактично він пригрозив, що Росія може почати відторгнення Криму й Східної України", - повідомило джерело. Щодо Грузії, Володимир Путін пригрозив, що Росія спираючись на косовський прецедент визнає Абхазію й Південну Осетію, якщо НАТО надасть План дій із набуття членства (ПДЧ) і створить таким чином буферну зону між силами Північноатлантичного альянсу й своїми кордонами. Нагадаємо, 3 квітня, під час Бухарестського саміту Північноатлантичний альянс відклав питання щодо надання Україні ПДЧ до грудня 2008 року. Однак, як заявив Генеральний секретар альянсу Яап де Хооп Схеффер, країни НАТО погодились, що Україна повинна стати членом НАТО. http://novynar.com.ua/politics/24476

Коцерт Васильцева...

 

У суботу в проїзді Крива липа відбувся концер неоднозначного молодого співака львівської сцени, Василя Васильцева, в рамкахакції збору коштів, на встановлення лавки для революціонерів і закоханих у цьому проїзді.Благоустроєм місця довкола старої, 150-літньої, липи та збором коштів для цього зайнявся новостворений фонд "Карлсона". Його голова, Остап Блищак, напередодні на прес-конференції пояснив чому вибір співака для акції впав саме на Васильцева: "Лавка буде встановлена в честь закоханих та революціонерів, саме тому ми вирішили запросити підтримати насвічно закоханого революціонера Василя Васильціва. Васильців – самозакоханий співак і революціонер у шоу-бізнесі на сьогоднішній день, тому ми вибрали його".

 

Концерт Васильцева зібрав повний проїзд молоді на Кривій липі. І хоча мешканців прилеглих будинків, ймовірно, не потішив шум концерту, проте організатори акції заздалегідь попереджали, що заблагоустрій проїзду і їм доветься "заплатити" свою лепту Дивакуватий молодий талант, Васильців, неабияк тішив неформатну молодь своїми здібностями, дивними витівками на сцені та виглядом щирої наївності. Молодий феномен своїми уміннями співати геть без голосу й слуху, писати бздурні пісеньки сотнями та пробувати грати на гітарі просто не може не вселяти щирого сміху... що й робили присутні на благодійному концерті. Є підозра говорити про те, що акція організаторам вдалася й поставлених цілей вони досягли, тобто зібрали достатньо коштів, якщо врахувати кількість слухачів концерту... Для всіх залишилося лише загадкою чи Вася навмисне наївно вдає, що не розуміє, що з нього всі сміються чи має певний комплекс суперзірки, який не спроможне ніщо похитнути та в погоні за славою ладен терпіти і будь-що. Але, щоб зрозуміти таке унікальне явище української сцени, як Васильцев краще один раз самому почути його, ніж сто раз прочитати про нього...

Довідка:

Проїзд Крива Липа колись був місцем зустрічі закоханих, а згодом тут знаходились осередки політичних і громадських організацій. У 2001 році фасад одного з будиків проїзду розмалювали гаслами акції "За правду!", після чого проїзд став ще калоритнішим.

Ігор Тимоць.

Фото автора.

 

П.С. Давно такого пазітіва на бачив...  спраді весело було:))))))))

Люлька – естетичне задоволення для метушливого суспільства

Ще з незапам’ятних часів люди файкують. Паління тютюну через люльку стало не просто певним ритуалом, а традицією, національною ознакою, елементом вишуканого проведення часу тощо. Люлька у козака була неодмінним атрибутом побуту, а відома картина, на якій козак Мамай курить на призьбі люльку та дивться як гинуть воріженьки, мов роса на сонці, стало частинкою української душі. Файкування заспокоює, дає насолоду, дим не дратує оточуючих, а файкар залишає собі приємний смак та спогади.

Історія

„...прийшов час починати раду, приготування відбувалося святково та з вишукано... Коли усі нарешті зібралися, один із старих воїнів запалив велику люльку племені та покурив її на чотири сторони світу – схід, південь, на захід і на північ. Це було миротворче жертвоприношення. Коли завершив ритуал, старець передав люльку Маторі, а той смиренно передав її своєму сусіду, сивому вождю. Після того як усі почергово затягнулися з люльки, наступило заворожливе мовчання, немов би це куріння було не лише ритуалом, але й приготувало кожного до глибокого обмірковування майбутніх рішень...”. Джеймс Фенімор Купер ні на йоту не відступиввід правди, коли описував ритуал, якому вже кілька тисяч років. До наших днів для індіанців люлька, є чимось більшим, ніж просто приладом для куріння.

Батьківщиною люльки вважають Америку. Індіанці долини Оріноко курять люльку з незапам’ятних часів. Вони змішували тютюн з ароматними травами, які застосовували в медицині та релігійних обрядах. І хоча відомо, що змішували вони тютюн також з певними галюциногенними травами, проте це було частиною їхньої національної традиції. Усім відома люлька Миру. І утопічно можна лише помріяти, якби було добре, якщо б цю традицію застосовували в наш час під час мирних переговорів, замість ведення військових дій.

Хто першим у Європі зафайкував історія замовчує. Можливо, Колумб, який завіз у Європу диковинну траву – тютюн, а, можливо, українські козаки, котрі виглядали ворога. Файкування стало модною звичкою, яка й до наших днів є певним елементом вишуканості.

Але не так все просто складалося у трубки для куріння. Бували часи, коли в Європрі та Росії були гоніння за поціновувачами люльки – їх відлучали від церкви та жорстоко карали. Й лише козакам завжди було до вподоби смакування люльки та не бачили наші предки в цьому нічого поганого.

Проте, не зважаючи на заборони, захоплення файкуванням набирало все більшу кількість прихильників і можновладці змушені були йти на поступки. У 1635 році король Людовік ХІІІ дозволив у Франції куріння за призначенням лікаря – як лікарство. А ще через 30 років, коли Європу охопила епідемія чуми, люльку стали вважати панацеєю від хвороби. Гоніння поступово припинилися і для люльки наступив „Золотий вік”.

У ХІХ столітті з поширенням сигар і появою сигарет куріння люльки втрачає прихильників і з того часу стає ознакою естетичного задоволення та еталоном хороших манер.

Файкування

Файкування – це повільне потягування диму з люльки, тютюн у якій ледь жаріє. Люлька потребує регулярного догляду та акуратного поводження. Щоби отримувати незабутній смак слід регулярно чистити її та дбайливо доглядати. У середньому процес файкування забирає 40 хвилин. Проте професійні файкарі курять люльку і годину і значно більше. Вони об’єднуються в клуби, влаштовують змагання тощо. Зараз у Львові люлька стає доволі симпатичною і для молоді, яка прагне відчути смак, а не лише покурити. Професійні ж файкарі часто називають смак сигарет „хамським”, натякаючи на те, що від тютюну можна взяти насправді значно більше.

Люльки виготовляють з різного матеріалу – від дерева до глини чи морської піни. В Україні поширені люльки з вишні, черешні, груші та горіха. Також користуються популярністю люльки з вереску. Люльки бувають з вугільним фільтром та з конденсатором. Це все впливає на смак файкуання, як і догляд та правильне користування цим засобом для куріння.

Процес - від набивання люльки до припалення та чищення перетворюється у певний ритуал. Файкування дозволяє розслабитися, призабути та переглянути буденні клопоти, зануритися в себе. Таким чином воно може перетворитися на свого роду медитацію, перезавантаження для мозку та пошук конструктивних рішень до насущних проблем. Приємний ароматний тютюнового диму переважно не дратує оточуючих, а радше є їм до вподоби, тож налаштовує на позитивну атмосферу. Не даремно, властиво, в індіанців був ритуал куріння люльки Миру та закопування тамагавка війни. Загалом, люлька має безліч переваг над звичайною сигаретою і є чимось особливим для поціновувача файки.

Здоров’я

Куріння, звичайно, не є ознакою здорового способу життя, проте файкування є найбезпечнішим видом куріння. Оскільки дим не вдихається в легені чи горло, а лише в ротову порожнину, то у файкаря нема типових проблем курця сигарет – хронічного бронхіту, раку легень чи гортані. Це, звичайно, не стосується тих, хто сидить цілодобово в закритому приміщенні, переповненому хмарами густого тютюнового диму.

Спостерігається певний ризик серцево-судинних захворювань. Речовини, які є в тютюновому димі ковтаються разом зі слюною. Це може стати причиною певних проблем з органами травлення. Можливі також певні клопоти зі слизиовою оболонкою роту. Як і все в цьому житті, файкування пов’язане з ризиком, проте тим, хто курить люльку особливо хвилюватися не варто.

В одній доволі цікавій науковій роботі, написаній в США, навіть було встановлено, що файкарі живуть довше, ніж ті, хто люльки не курить. Можливо, це пояснюється тим, що файкарю вдається розслабитися на стільки, що він не підпадає під основну причину смертей в наші дні – стрес. А, можливо, просто статистика бреше... проте будемо сподіватися, що зі статистикою все гаразд.

У курця люльки рідко виникає фізична залежність, на відміну від курця сигарет. Щоправда, інколи виникає психологічна залежність, себто просто хочеться пофайкувати.

Коментар майстра творця люльок, пана Зеника:

Чи є майстрування люльок традиційним для вашої родини?

Ні, я перший у нашій родині, хто займається цим. Усе життя працював художником-оформлювачем, згодом займався різьбою дерева. Крім цього, я дуже сильно курив – і сигарет, і люльку, хоча зараз і курю лише люльку. Згодом подумав, чому б це собі самому не змайструвати люльки. І так усе почалося.

Якому тютюну та люльці самі надаєте перевагу?

Тютюну – Сaptain black та вересковій люльці з італійським фільтром. Курю дві люльки, проте вдома назбиралася невеличка колекція. Є кілька люльок з інших країн, проте я не є затятим колекціонером. Маю одну старовинну чеську люльку – 1883 року.

Чи діє в наш час у Львові клуб Файкарів?

Клуб уже розпався, але коли він існував, то я був його членом. Голова клубу виїхав у Польщу, решта - або дуже зайняті роботою, або прихворіли, абощо. Проте не зайве було б відновити діяльність клубу. Дуже прикро, коли Льв