«Довкола – нафта, газ і мільярди доларів. А люди в наші дні живуть у «времянках»...


«Довкола – нафта, газ і мільярди доларів. А люди в наші дні живуть у «времянках»...

10 квітня 2014 року 11:00
Ігор Тимоць

Будівельник, який 10 років працював у Сибіру, розповів про російську глибинку: алкоголізм, наркоманія, національна нетерпимість і проституція

«Довкола – нафта, газ і мільярди доларів. А люди в наші дні живуть у «времянках»...

Нахабство путінського режиму, який окуповує землі країн-сусідів, фінансується з нафтогазових доларів, на які живе Росія... «ВЗ» поспілкувався з українцем Володимиром Івахненком, який багато років жив і працював у російських нафтодобувних районах Західного Сибіру. Там видобувають 70% російських нафти і газу.

- Я працював у Росії у будівельній компанії з 1996-го по 2003 рік, – розповів Володимир. – Почав їздити туди на заробітки ще 1994-го, коли вчився у Львівській політехніці. Починав з майстра, а завершив начальником будівельно-монтажного управління. Ця компанія надалі працює в Західному Сибіру. 95% робітників у компанії – вихідці з України.

- Як живе місцеве населення в Західному Сибіру?

- Дії Росії щодо корінного населення Сибіру, хантів і мансів, – це геноцид. Їхні організми, як і в індіанців Північної Америки, погано розкладають алкоголь. Тому швидко спиваються. Із 1960-х років до сьогодні спирт їх знищив. Залишилося близько 20 тисяч хантів і тисячі мансів. За 300 км від міста Сургута є містечко Сартим. За 25 км від нього починає­ться хантська резервація. На дорогах там стоять пости з міліцією. Між дорогами – безкраї болота. Якщо в’їжджаєте на землю хантів, повинні мати спеціальний пропуск. Коли в’їжджаєте, то вашу машину перевіряють на наявність спиртного. Коли виїжджаєте, ваше авто перевіряють на наявність хутра, м’яса, риби, грибів, ягід... Оскільки нам потрібно було працювати із росія­нами, підписувати з ними угоди, то ми під машинами робили металевий ящик, в який закладали пляшки. Росіяни без горілки не підписують жодної угоди.

Опишу звичайну ситуацію в черзі в місцевому магазині. Заходить чоловік і запитує продавця: «Машенька, у тебя водка вкусная?». А та відповідає: «Сама вчера выкушала две бутылочки, и ни в одном глазу». Для них обід без горілки – не обід. Дарма прожитий день. Побачити людину, яка сидить в екскаваторі, довкола люди, небезпека, а у цій людині літр горілки, – звична справа.

- Наскільки суворе життя серед тайги в Сибіру?

- Дуже суворе. Це різко континентальний клімат. Літо триває від кінця травня до кінця серпня. Ближче до Полярного кола півроку – ніч, півроку – день. У липні вдень може бути плюс 200 тепла, вночі – мінус 100 морозу. Сніг у липні – нормально. Буває літо дуже спекотне, коли два тижні – плюс 470 спеки. Найнижча температура, яку відчував, – мінус 540 морозу. Якщо взимку менше місяця температура тримається нижче за мінус 400, то це вважається теплою зимою. У цих умовах постійно живуть люди. Там хороші зарплати через нафту і газ. Водій автобуса, який вранці привозить людей, а ввечері забирає, може заробляти дві тисячі доларів на місяць.

- Найгірший момент, який вам запам’ятався?

- Зима, а в нас зламалася машина серед тундри. Температура – мінус 35 градусів. Сонце востаннє бачили три місяці тому. Нас четверо. До найближчого людського поселення – 60 км. Аби зігрітися, почали палити колеса. Коли вже палили саму машину, побачили фари авто. Більшої радості в моєму житті годі уявити, як ті фари! Ще б трошки, і ми б замерзли.

- Там багато українців?

- Там живуть десятки тисяч українців. До середини 2000-х років українською мовило телебачення, видавали газети, книги. Із 2006-го ФСБ почала перекривати усе, репресувати всі прояви українськості. Попри це, українці продовжують жити за своїми традиціями, спілкуються між собою українською. Ви завжди зможете відрізнити дім, де живе українець, а де – росіянин. Українці – господарі.

Тамтешній адміністративний центр – Сургут. Такий собі Сихів із 9-поверхівок. Бюджет Сургута – другий у Росії, після Москви. І все б там було прекрасно, якби самі люди не спаскудили. Ми будували школу в селищі Білий Яр під Сургутом. Деякі хати – чотири дерев’яні стовпи, обтягнуті руберойдом. І там жили люди. Для нас це було шоком. Довкола нафта, газ і мільярди доларів. А люди живуть первісним ладом. У Сургуті є район Чорний мис. Там люди в наші дні живуть у «времянках» – два металеві гаражі, зварені докупи, і обшиті мінеральною ватою. Люди так живуть роками.

У нас працював росіянин. Зварювальник найвищої категорії. Зарплата – 2,5-3 тисячі доларів. Людина отримувала зарплату, роздавала борги, купувала кілька ящиків горілки і все пропивала та «спускала» на оргії з повіями. Усі гроші. Потім пив «Тройной» одеколон. І це в масовому порядку таке відбувається.

Що ви знаєте про Росію? Москва, наф­та і Путін. Ніхто не бачить рівня їхньої деградації – алкоголізм, наркоманія, проституція, національна нетерпимість. Це колос на глиняних ногах. Якщо ще 10 років тому їхній ВВП залежав від нафти на 50%, тобто вони ще щось виробляли, то зараз ця залежність – 80%. Населення скорочується на мільйон людей на рік. На їхнє місце приїжджають вихідці з Цент­ральної Азії і Кавказу. Самі росіяни – спиті та сколоті. Ті, хто народжується, – діти алкоголіків і наркоманів. Очікувати, що вони стануть новими ломоносовими, не варто.

- Звучить як вирок…

- У Росії сприймаються як норма практично чи повністю покинуті міста. Наприклад, Воркута. Це мертве місто 9-поверхівок. Там доживають бабці та дідусі. У середній полосі Росії безліч населених пунктів, в яких нема магазинів. Два рази на місяць через такий пункт проїде поїзд, стоїть у цьому селищі 10 хвилин. У вас є телефон провідника поїзда. Ви замовляєте те, що хочете купити. Коли поїзд підходить на перон – відчиняються двері, і тлум людей обмінює гроші на ящики з продуктами. Це вагони-магазини такі. Одна машина «швидкої» на 20 населених пунктів, доріг – нема. Телефонує людина на «швидку», а її питають, скільки їй років. Вам 60 років і болить серце? І так здох­неш, тому не приїдемо, а раптом зателефонує породілля. Краще її врятувати…

Сургут – місто невелике, а транспортних засобів дуже багато. Щодня в місті реєструють в середньому 200 нових авто. Гроші там не проблема. Люди ставлять машини біля дому. Але цього місця менше, ніж машин. На моїх очах чоловіки двох будинків вирішували суперечку щодо парковки: чоловіки одного дому билися з чоловіками іншого – монтировками, сокирами, ножами. Міліція стояла збоку і не втручалася. Потім забрала потерпілих. Побутові злочини – найпоширеніша причина смертей.

- Ви згадали про національну нетерпимість...

- У Росії діють неонацистські праві організації, які фінансує, зокрема, Володимир Жириновський. Діють відкрито. На день народження Гітлера, 20 квітня, роз’їжджаються по всій Росії і ріжуть азіа­тів. Міліція не втручається. У нас були дружні стосунки з місцевою міліцією в селищі Федорівка, під Сургутом. Напередодні кривавої розправи підходить місцевий командир міліції і каже: «Азіатів, які будуть просити захисту, до себе не пускайте, бо вас теж поріжуть». Петербурзьким потягом наступного дня приїхали 40 скінхедів. У той день у Федорівці загинули понад 20 азіатів...

А знаєте, що буде, якщо зупинитеся біля магазину в селищі під Сургутом? Через дві хвилини до вас підійде особа кавказької національності і запитає: «Чого вам – хлопчика, дівчинку чи наркотики?». Міліція це «дахує».

Селище Щасливе. Будуємо дім. За 10 метрів – «времянка». У ній живе сім’я рецидивістів. Двоє дітей: дівчинці –13 років, хлопчику – 7 років. Хлопчик продає сестру за пляшку горілки...

Сидимо на автостанції в Сургуті. Підходить жінка. Нормально вбрана. Трохи п’яна. Сідає на коліна одному з наших працівників і каже: «Що, хлопчики, беремо пляшку горілки і до мене». Підбігає її син і кричить: «Мамо, пішли додому».

Це розповідаю про багаті нафтові райони. А якщо говорити про середню полосу Росії, то це просто жах. Зупиняємося в Пензі. Стою на пероні. Купую кросворди. Хтось шарпає за руку. Стоїть дівчинка 12 років і каже: «Кооператив «Сосулька» – 20 рублів». У перерахунку це було 5 гривень...

http://www.wz.lviv.ua/world/126535

https://www.youtube.com/watch?v=yyj6RkZh7fQ


Відкрити | Коментарів: 12

Крим, Рим і руїни цивілізацій


Крим, Рим і руїни цивілізацій

7 квітня 2014 року 20:03
Ігор Тимоць

Росіяни мають на Крим не більше прав, ніж кримські татари, українці, турки, греки, італійці...

Руїни наскельного міста-фортеці Мангуп-Кале у Криму - столиці найбільшої держави середньовічного Криму, – князівства Феодоро. Мангуп був однією з найбільших фортець середньовічного півострова (90 га) і за необхідності приймав під захист значні маси населення. У липні 1475-го Мангуп захопили турки

Руїни наскельного міста-фортеці Мангуп-Кале у Криму - столиці найбільшої держави середньовічного Криму, – князівства Феодоро. Мангуп був однією з найбільших фортець середньовічного півострова (90 га) і за необхідності приймав під захист значні маси населення. У липні 1475-го Мангуп захопили турки

Кульмінацією святкування 300-річчя Переяславської ради в СРСР у 1954-му стала передача Криму від Росії до України. 19 лютого 1954 року Кремль, враховуючи спільність економіки і територій Криму і України, ухвалив наказ «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР». Передача не була одностороння. За Крим Київ віддав Москві землі, які межували з Курською, Смоленською, Білгородською і Воронезькою областями. Там жили 1,2 млн. українців. 26 квітня 1954 року СРСР прийняв закон «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР».

Приїхали греки, привезли оливки...

Першими відомими жителями Криму були кімерійці, які осіли на півострові у XII ст. до н. е. Це були скотарські племена іранського походження. У середині VII ст. до н. е. кімерійців витіснили аж до гір скіфи зі степової смуги України. В І тисячолітті до н.е. у гірському Криму мешкало також кавказьке плем’я таврів. Від них походить давня назва Криму - Таврія. До кінця III ст. до н. е. держава скіфів в Криму значно зменшилася під натиском сарматів. Держава скіфів в Криму існувала до III ст. н. е. Її знищили готи, які прийшли зі Скандинавії. Кримські готи у степах Криму затрималися ненадовго. Під могутнім натиском гунів (ті, що жахали потім Римську імперію) у IV ст. н. е. готи пішли в гори, де змішалися зі скіфами, а їх маленька держава Феодоро з неприступним містом-фортецею Мангуп-Кале проіснувала аж до XV ст.

У V ст. до н. е., коли в степах Криму ґаздували скіфи, на узбережжі заснували свої торгові міста вихідці з Еллади. Колоністи з Мілету і Гераклеї звели Боспор (Керч), Кафу (Феодосія), Херсонес (Севастополь). У Криму виникли дві самостійні грецькі держави. Одна - демократична рабовласницька республіка зі столицею в Херсонесі (західне узбережжя). Інша автократична – Боспорське царство зі столицею Пантікапеєм («шлях риби»). Греки привезли своє мистецтво будувати кораблі, вирощувати виноград і оливки, зводити прекрасні храми, театри, стадіони... У Криму виникають сотні грецьких поселень – полісів.

Після падіння Римської імперії у VI ст. Крим потрапляє до сфери впливу Візантії. Візантійський імператор Юстиніан, прагнучи захистити свої володіння на узбережжі Криму від степових кочівників, перетворює Херсонес на могутню фортецю. На південному березі Криму він будує нові фортеці Алусту (Алушта) і Горзувіти (Гурзуф). На підступах до Херсонеса через гори зводить фортеці: Сюрень, Ески-Кермен, Інкерман, Чуфут-Кале...

На початку IX ст., після виникнення Київської Русі, київські князі здійснюють походи на Крим. Проте князі, направляючи сили на об’єднання слов’янських земель і боротьбу з кочівниками, поступово втратили позиції у Таврії. У XII ст. велика частина півострова стала половецькою, або кипчаківською.

Буткали – змішаний народ

Вперше монголи потрапили в Крим 1223-го. Становище підкорених народів півострова було важким. Орда обклала їх важкою даниною, ясаком, і вивозила рабів. Після розпаду Орди залишки монголів Криму асимілювалися і потрапили під вплив тюркської мови і культури. Із суміші таврів, скіфів, сарматів, аланів, греків, готів, римлян, хозар, печенігів, італійців, монголів і турків виник новий народ – кримські татари.

У XV ст. Крим потрапив під вплив турків-османів, які разом з татарами Криму поступово переходять від кочових форм господарства до осідлого землеробства. Головними заняттями татар були садівництво, виноградарство, тютюнництво. У степових районах Криму у них було розвинене розведення овець і коней.

У XV ст. між українськими землями Литовського князівства і Кримом виникає широка степова смуга, що заселялася українцями і татарами, які не бажали визнавати жодної влади. У 1492-го з’являються відомості про перших козаків-християн. До козаків перейшли тюркські слова: осавул, булава, бунчук, барабан, сурма, табір, майдан тощо. Турки називали запорожців буткалами - змішаним народом. А між Кримом і Запоріжжям виникли економічні зв’язки. Запорожці купували в Криму сіль для споживання і експорту до Московії і Речі Посполитої. Кримські хани дозволяли козакам рибалити у чорноморських лиманах і на берегах Азовського моря. Своєю чергою, запорожці давали татарам можливість пасти худобу в степах. Крім перманентних воєн, козаки і татари добровільно надавали взаємну допомогу один одному під час стихійних лих, ставали союзниками.

У середині XVII ст. через соціальне і національно-духовне гноблення українців загострилася ситуація в Речі Посполитій. Водночас напружені відносини між Варшавою і Бахчисараєм сприяли тому, що гетьман Богдан Хмельницький легко порозумівся з кримським ханом Іслам-Гіреєм ІІІ, який відправив на допомогу козакам 4 тис. кінноти на чолі з Тугай-беєм. Результат союзу - протягом 1648-го козацько-татарське військо здобуло перемоги над поляками у битвах під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями. Союз гетьмана з ханом був коротким. Порта, в якої татарський хан був васалом, не хотіла бачити на сході Європи ще одну християнську державу з виходом до Причорномор’я. Тому союз хана з гетьманом татари розірвали, що призвело до трагедії під Берестечком. Гетьмани Іван Виговський, Петро Дорошенко та Пилип Орлик теж намагалися зміцнити становище Козаччини за допомогою Криму.

Від Росії кримські татари тікали до Туреччини

1768-го Крим стає ареною війни між Російською і Османською імперіями. Наслідком війни став мир, за яким Кримське ханство отримало незалежність на кілька років від Османської імперії. 1787-го Стамбул висунув Москві ультиматум, вимагаючи повернення Криму. Ультиматум Москва відкинула, і Стамбул оголосив війну Росії. 1791-го російські війська завдали турецькій армії поразки. За новим миром Росії відійшли землі між Південним Бугом і Дністром, а також підтверджено приєднання Криму. Після приєднання півострова до Росії він став великим портом для міжнародної торгівлі та місцем відпочинку російської знаті. Там звели нові міста – Сімферополь і Севастополь. Протягом ХІХ століття через утиски та гоніння Москви триває міграція татар в Османську імперію. Зараз у Туреччині живе кілька мільйонів кримських татар.

У 1853–1856 роках Крим стає ареною війни між Росією та союзними військами Туреччини, Англії, Франції і Сардинії. Попри поразку Росії у цій війні, територія півострова залишалася за Росією, якій проте заборонили тримати флот на Чорному морі. Але вже 1872-го цю заборону скасували.

У 1917-му, з розвалом Російської імперії, у Криму виникла Кримська Народна Республіка - перша у світі мусульманська республіка. Проте вже протягом січня 1918-го більшовики захопили півострів. У 1918-му війська УНР з німцями і татарськими добровольцями відбили Крим у червоних. Але, за умовами Брестського миру, УНР віддала Крим червоним. Крим мав статус автономної республіки у складі РСФРР до 1945-го. Тоді в Криму відбувався політичний терор і духовні утиски кримських татар. У 1928-му спалили усі давні рукописи татар. Цьому передувала нав’язана Москвою реформа правопису татарської мови – перехід з арабської на латиницю, а згодом на кирилицю. Дії Москви були спрямовані на русифікацію татар.

Крим став «партійним заповідником» - там відпочивали генсеки і міністри СРСР, проводилися важливі політичні міжнародні зустрічі. Одна з найбільш важливих - Ялтинська конференція 1945 року, на якій лідери СРСР, США та Великої Британії ухвалили рішення про подальше ведення війни проти нацистської Німеччини й повоєнний уклад світу.

У 1941-му Крим опинився під владою нацистів, а 18 травня 1944 року з відвойованого у нацистів Криму за наказом Сталіна депортували весь кримсько-татарський народ. У злочині задіяли 32 тис. енкаведистів. Депортували 200 тис. татар в Узбекистан та Центральну Азію. До половини із них – загинули. Постраждали також представники інших націй, зокрема греки, болгари, німці. У 1945-му автономію Криму скасували, і до 1954 року існувала Кримська область у складі Росії.

«Мы вытоптали мусульманский рай...»

...Наносы рек на сажень глубины

Насыщены камнями, черепками,

Могильниками, пеплом, костяками.

В одно русло дождями сметены

И грубые обжиги неолита,

И скорлупа милетских тонких ваз,

И позвонки каких-то пришлых рас,

Чей облик стерт, а имя позабыто.

Сарматский меч и скифская стрела,

Ольвийский герб, слезница из стекла,

Татарский глёт зеленовато-бусый

Соседствуют с венецианской бусой.

А в кладке стен кордонного поста

Среди булыжников оцепенели

Узорная арабская плита

И угол византийской капители.

Каких последов в этой почве нет

Для археолога и нумизмата –

От римских блях и эллинских монет

До пуговицы русского солдата.

Здесь, в этих складках моря и земли,

Людских культур не просыхала

плесень –

Простор столетий был для жизни

тесен,

Покамест мы – Россия – не пришли.

За полтораста лет – с Екатерины –

Мы вытоптали мусульманский рай,

Свели леса, размыкали руины,

Расхитили и разорили край.

Осиротелые зияют сакли;

По скатам выкорчеваны сады.

Народ ушел. Источники иссякли.

Нет в море рыб. В фонтанах нет воды...

(Російський поет і художник Максиміліан Волошин – про Крим, вірш ”Дім поета”).

http://www.wz.lviv.ua/far_and_near/126509


Відкрити | Коментарів: 1

Чотовий «Самооборони Майдану»: «Готуємося до партизанської війни»


21 березня 2014 року 10:00
Ігор Тимоць

Чотовий (аналог ”взводного”) Євген Шульга – успішний програміст зі Львова

чотовий

чотовий

Він став спершу десятником, потім чотовим 2-ої сотні «Самооборони», був комендантом намету на вулиці Грушевського у Києві. 18 лютого отримав від «Беркута» перелом пальців і травму голови, а зараз на базі бійців своєї сотні та волонтерів Майдану став одним із лідерів громадської організації «Нова ера», на основі якої створено підрозділ охорони правопорядку Києва «Муніципальна варта».

- Після втечі Януковича з України зник візуальний ворог, але країна залишилася такою ж, як і за Януковича – дуже багато роботи з очищення влади від корупціонерів, – каже Євген. - Нова влада не здатна справитися з таким обсягом роботи, бо, крім внутрішніх проблем, маємо зовнішнього агресора. Необхідних реформ ще не проведено. Наша організація і «Муніципальна варта» зараз займаються виявленням і документуванням злочинів. Надаємо адміністративно-правову підтримку, боремося з розповсюдженням наркотиків, насиллям, рейдерством. Протягом дня приймаємо до 50 звернень від жителів Києва та області.

Об’єднуємо осіб з Майдану, які поділяють наші погляди і зберегли тверезе мислення. Хочемо допомагати новій владі провести реформи. Працюємо з усіма, хто поділяє наші цінності прозорості та чесності. Водночас викриваємо тих, хто прикривається іменем «Самооборони» і ”Правого сектору” (ПС), але насправді прагне наживи. Мета нашої організації – збір та фіксування даних про протиправні дії, боротьба з бандитами і наведення порядку. Маємо докази, аби почати вісім кримінальних справ.

Пропонуємо міліції свою допомогу. Готові частково взяти на себе функції силових структур, якщо вони погодяться. Зараз відбуваються рейдерські захоплення власності колишньої «Сім’ї», зокрема Олександра Януковича, інших відомих облич колишньої влади, які втекли. Допомагаємо міліції, аби їхнє майно стало власністю держави, а не потрапляло бандитським методом із одних нечесних рук до інших.

Силове крило на базі нашої організації проходить підготовку на полігоні для можливої протидії російському агресору. Думаю, з інструкторами, які тренують наших хлопців, десь за два тижні зможемо вести повноцінну партизанську війну, - якщо російські війська увійдуть в Східну чи Південну Україну. Зможемо вести диверсійну діяльність. Нас вчать офіцери української армії, військові експерти і майстри єдиноборств.

- Розкажіть про конкретні випадки вашої роботи.

- Недавно приїжджали власники однієї АЗС, на яку «наїхали» бандити під виглядом «Самооборони». Наше втручання вберегло їм бізнес. Охороняючи об’єкти ”Межигір’я”, запобігли незаконному вивозу майна і мародерству, зокрема від людей, які виступали від імені «Самооборони». Охороняли Сухолуччя, де теж виявили і запобігли розкраданню майна. Провели операцію з ліквідації кількох наркопритонів у Києві. А минулого тижня в аеропорту «Жуляни» наші хлопці запобігли вивозу старовинних ікон…

- Як збираєтеся контролювати нову владу?

- Це можна робити через громадські слухання в комітетах, запити… Маємо велику кількість інструментів. Їх за Януковича звели до профанації. Із новою владою ми на рівні простягнутої руки. Не закриваємо очей на зловживання теперішньої влади – фіксуємо їх.

http://www.wz.lviv.ua/ukraine/126296


Відкрити | Коментарів: 14

Підпори для Януковича і прогалини для опозиції


18 грудня, 2013  ▪  професор політології Торонтського університету
   

Підпори для Януковича і прогалини для опозиції

Перебуваю в Києві — тут справді дуже натхненна атмосфера. Рівень спонтанної самоорганізації людей - безпрецедентний. Ніхто, хто поруч із тобою в ці дні на вулицях української столиці, не може уникнути емпатії до тих, хто бореться за свої ідеали. Учасники акцій протесту в Україні значно менше схильні до насильства, ніж інші учасники акцій протесту по світу, включно з тими, хто протестував проти саміту «Великої 20» у Торонто в 2010-му.
 

Водночас, Янукович — слабкий. Його підтримка, згідно з соцопитуваннями, впала на стільки, що двоє кандидатів у президенти від опозиції у другому турі президентських виборів перемагають чинного главу держави. Олігархи теж в ньому сумніваються. Свідчення того — досить збалансована подача новин про протести на каналах, які контролюють олігархи. У 2004-му лише «5 канал» висвітлював протести у позитивному світлі. Це дає підстави вважати, що українські олігархи не бажають ставити всі фішки на Януковича.

Але, на жаль, попри численні повідомлення, що шальки терезів схилилися на бік опозиції, тверезий аналіз свідчить, що Янукович має ще достатньо підпор, а опозиція — прогалин. Президент має опори, на які може опиратися хоча б до 2015-го:

1. В опозиції немає гідного довіри політика, який без заперечень може претендувати на лідерство і очолити протестний рух.

В опозиції не існує ясного розуміння того, хто є лідером, як це було з Віктором Ющенко в 2002-2003 роках, коли він переконав Юлію Тимошенко поступитися йому місцем. Це породжує ситуацію, коли в семи няньок дитина голодна. Існує також багато скарг на брак стратегії в опозиції. Але це не прогалина опозиції. Просто, ніхто з її трьох лідерів не зміг продиктувати іншим двом об'єднавчої стратегії.

2. Громадянське суспільство — хороший патрульний, але слабкий мобілізатор для мас.

В опозиції — обмежений контроль над масами. Громадянське суспільство та опозиція провели дивовижну роботу, аби організувати їжу та побут на євромайданах. Але опитування, проведене фондом «Демократичні Ініціативи», показало, що 90% учасників акцій протесту приїхали в Київ із особистих мотивів, а не заради громадянських інституцій чи партій. Іншими словами, громадянське суспільство спроможне вдало організувати протести у Києві, але не зовсім здатне досягти поставлених перед собою цілей — системних змін.

В результаті, нові лідери протестного руху мають обмежений контроль над масами. Наприклад, цими днями п'ятеро кандидатів у депутати від влади через шахрайства на дострокових виборах потрапили у парламент. Проте на заклик громадських лідерів пікетувати ЦВК відгукнулася мізерна кількість людей — максимум 150-200 осіб. Я сам був на цьому пікеті.

3. Щурі біжать із корабля, що тоне, коли поруч є корабель, на який можна втекти.

Немає життєздатної сили, до якої можна втекти з Партії регіонів. Олігархи не в захоплені від Януковича. Більшість учасників протестів вважають, що олігархи втечуть з корабля президента. Але опозиція — більш ризикована ставка, ніж був Ющенко в 2002-2003 роках. Історія показує, що авторитарні режими можуть протягом тривалого часу виживати з мінімальною підтримкою населення, якщо опозиція роз'єднана.

4. Янукович — демократично обраний президент.

Іноді забувають, але Янукович переміг на чесних виборах і був в опозиції до 2010-го. Звісно, за час свого правління він допустився всіх можливих серйозних зловживань. Але опозиція не має чіткого правового обгрунтування для проведення дострокових виборів, яких вимагає. Це ставить західних союзників опозиції в скрутне становище.

5. Немає очевидної більшості в Україні, яка прагне інтеграції з ЄС.

За даними соціологічних опитувань, лише трохи більше 50% українців підтримують інтеграцію з ЄС. А інтеграція в ЄС була першою і основною вимогою учасників акцій протесту. 

6. Протести не можуть тривати вічно.

Учасники акцій протесту вийшли на вулиці головним чином через дурість Януковича — жорстоке розганяння молоді в ніч на 30 листопада. Тому, в принципі, ніщо не стримує Януковича сидіти, склавши руки, не йти на серйозні поступки, і дозволити протестам вичерпатися самим по собі. Зараз видається малоймовірним, що протести стихнуть самі. Але схожі випадки в історії дають підстави вважати, що вони затихнуть самі, якщо не буде нових провокацій чи чітких і переконливих перемог євромайдану. Щиро сподіваюся, що помиляюся. І протести не затихнуть.

http://tyzhden.ua/Columns/50/97064


Відкрити | Коментарів: 2

Крізь терни війни – до ЄСівських зірок добробуту


Крізь терни війни – до ЄСівських зірок добробуту

13 грудня 2013 року 11:25
Ігор Тимоць

Сербія стирає сліди югославських війн і рухається в ЄС

Розбомблена силами НАТО 15 років тому будівля колишнього генштабу Югославії у Белграді нагадує сербам про жахіття війни.

Розбомблена силами НАТО 15 років тому будівля колишнього генштабу Югославії у Белграді нагадує сербам про жахіття війни.

Мій сербський друг Марко розповідає дитячий спогад, як за 200 м від його квартири у Белграді 1999-го впала американська ракета «Томагавк». Сили НАТО атакували тоді телецентр сербської столиці. Це був початок кінця кривавої десятирічки війн у Югославії, найбільшого воєнного конфлікту у Європі з часів ІІ Світової. Зараз дві з шести республік колишньої Югославії, Словенія та Хорватія, вже в ЄС, а ще три, Македонія, Чорногорія і Сербія, – кандидати на вступ. Після розвалу південнослов’янської федерації жителі колишньої Югославії вибирають життя у Європейському Союзі.

Бідніший південь, заможніша північ

У центрі Белграда досі стоїть розбомблена будівля колишнього генштабу і міністерства оборони Югославії. Деякі серби пояснюють, що просто влада столиці не може продати її інвесторам за ту суму, за яку хоче. Молодь старається відмежуватися від страхіть війни і перегорнути сторінку ненависті між балканськими сусідами. Старшому поколінню це важче, адже надто добре засіли в пам’яті ті події.

Їдучи цього року через Сербію, не помітив жодних слідів війни. Рівні дороги і автобани, яких не зуміли збудувати в Україні. Спорожнілі села і містечка, вельми схожі на українські, із обшарпаними будівлями та брудом на вулицях. Соцреалізм форм, південний оптимізм, численні храми та монастирі…

Сербія нагадує українські реалії. Особливо це помітно на тлі сусідньої Угорщини, яка майже 10 років у ЄС. Південна половина Сербії – високі скелясті Балканські гори. Північна – рівнинна, із соняшниково-кукурудзяними полями, більш доглянута, багатша та залюднена. Часто молодь виїжджає жити і працювати у країни ЄС. Аби в’їхати до Євросоюзу, візи сербам не потрібні. Молоді серби скаржаться на низькі зарплати, які, проте, майже вдвічі вищі, ніж українські. Середня зарплата у Сербії – 479 дол., в Україні – 295 дол. на місяць. Третина 9-мільйонного населення країни живе у столиці – Белграді.

Столиця на кордоні імперій і регіонів

Починався Белград з невеликого римського містечка, розташованого на пагорбі, біля злиття річок Дунаю і Сави. Після того, як його зруйнували гуни, візантійський імператор Юстиніан у 535 році звів тут фортецю з білого вапняку, через що місто отримало свою назву «Білий град».

Основна пам’ятка архітектури сербської столиці – Белградська фортеця XV-XVIII ст. з парком Калемегдан, який виник біля неї у ХІХ столітті. Часто під назвою Калемегдан мають на увазі як фортецю, так і парк. Фортеця стояла на місці, де пролягав колись кордон між Османською і Австро-Угорською імперіями, і тут же межа між Центральною Європою та Балканами. По той бік Сави, де зараз хмарочоси Нового Белграда, була нейтральна територія між ворожими імперіями. А ще далі, де нині белградський район Земун, колись було однойменне австро-угорське містечко. Під османами місто було 300 років – із XVI по ХІХ ст.

Містом володіли римляни, візантійці, угорці, турки, австрійці, і власне серби – із XIX століття. Попри те, що Белград руйнували 39 (!) разів, його фортеця непогано збереглася. Із розкинутого на горбі Калемегдану (від турецьких слів – «фортеця» та «майдан») відкривається чудова панорама на місто. Старий Белград із його історичною частиною – горбистий, а Новий, по другий бік Сави, – рівнинний. Белградська фортеця – комплекс будівель і мурів, в яких нині діють музеї, інститути і маленькі церкви. На пагорбі біля однієї зі стін гордо стоїть колона воїна-Переможця, зведена сто років тому. Мури Калемегдану у багатьох місцях розвалені чи в аварійному стані, про що попереджають відповідні написи. А між ними – арсенал танків двох світових воєн і артилерії ХХ століття, від гармат до зразків югославської зброї. Це все відкрита частина Військового музею. Під зовнішніми мурами – баскетбольні майданчики.

Велосипедом уздовж Дунаю

Ставлення до спорту в Сербії та, зокрема, в Белграді – пріоритетне. Натрапити на тенісні корти чи баскетбольні майданчики – не дивина. Вздовж Дунаю велодоріжками катаються безліч велосипедистів. ЄС профінансував будівництво вздовж другої за протяжністю річки Європи 565 км велодоріжок «Дунайського шляху». Цим шляхом вже проїхали від початку до кінця, через шість країн, сотні тисяч осіб. Велосипед напрокат можна взяти у Белграді за 50 грн. за добу, і в разі виникнення якихось проблем із ним поміняти на інший у відповідних майстернях по місту. Вздовж Сави і Дунаю – численні ресторани, зведені у вигляді суден на воді. Там можна випити кави, вина чи ракії (місцева самогонка), і перекусити чорбою (суп) і салатами за 3-4 євро, милуючись краєвидами. Поруч, біля берегів, порожніють іржаві закинуті баржі та судна.

Життя у Белграді починається після восьмої вечора. Центральними вулицями посеред будинків ХІХ ст. неспішно гуляють юрби людей. У численних кафе і ресторанах часто грають живі оркестри, перехожих забавляють акробати, міми і музиканти. Белград також славиться нічним життям. Із сусідніх країн люди приїжджають на дискотеки до Белграда. Вражаючих давніх архітектурних пам’яток у Белграді небагато. Центральний собор Святого Сави виглядає великим і сучасним. Відбудовували його від 1930-их аж до 2004-го, а розписують досі. Усі зволікання – через вічний брак грошей.

Багато будівель Старого Белграда занедбані, а вулиці бруднуваті. Деякі будівлі в історичному центрі реставрують. Як і в багатьох містах колишніх соціалістичних країн, часто можна побачити історичну будівлю ХІХ ст. та недоречний соцреалістичний покруч...

Фото автора Белград

http://www.wz.lviv.ua/world/124964


Відкрити

«Година папуги»: вб’ють чи не вб’ють – ось питання...


«Година папуги»: вб’ють чи не вб’ють – ось питання...

20 листопада 2013 року 9:00

Майже непомітно з’явилася на українському книжковому ринку книга історика Олександра Зінченка «Година папуги». Це перша і єдина українська книга про розстріл радянською владою тисяч польських офіцерів та інтелігенції весною 1940-го біля Катині, неподалік Смоленська, та в інших місцях.

Коли чуєш слова історична книжка, то перше, що спадає на гадку, - нудний науковий трактат. Але це не про книжку Зінченка. Сторінка за сторінкою перед читачем розгортається життя поляків у міжвоєнній Польщі, любов, надії і страхи тих людей, війна проти нацистської Німеччини і СРСР, полон, дорога до місця страти… Написана книга легко, читається на одному подиху. Аж не віриться, що сюжет – чиїсь справжні долі, а не вигадка. Для книги автор про­йшовся слідами своїх героїв по польських, українських, російських і британських архівах, зустрічався з родичами жертв... Чудово передана атмосфера часу, логіка дій радянської влади – розстріляли, бо не змогли радянізувати польських офіцерів...

Проте це книга радше не про жертв, а тих, хто дивом вижив. У довоєнній Польщі на площах міст і містечок була така забава: папуга витягував охочим випадково картки із «пророцтвами» долі. Такий собі гороскоп. Так само випадково падав вибір на тих, кого забирали з табору для військовополонених, і вели... на розстріл. Не мав значення офіцерський чин, рівень лояльності до радянської влади… «Годиною папуги» назвали в’язні табору цей випадковий вибір тих, кого забирали в нікуди, звідки не повертаються.

70 років по тому знову настала «година папуги» – у квітні 2010-го літак з польським президентом і майже сотнею інших представників польської еліти розбився в Катині. Випадковість долі – низка непомітних закономірностей. Якщо ви постійно перебігаєте дорогу на червоне світло, то вірогідність, що вас зіб’є авто, більша, ніж коли переходите на зелене. Якщо диспетчери дають неточні координати, а пілоти садять літак у тумані, коли не можна садити, то це – червоне світло. Але все одно було якесь дивне відчуття фатуму.

Так Катинь стала подвійним меморіалом для поляків. Українцям від сусідів можна лише повчитися, як пам’ятати своїх жертв тоталітарних репресій. Важко уявити собі зараз пам’ятники Леніну на площах Кракова і Катовіц – для поляка це виглядало б так само дико, як пам’ятник ґвалтівникові його дитини. Важко уявити Харків і Донецьк, землі, які найбільше постраждали від Голодомору та радянських репресій, з пам’ятниками Петлюрі та Тютюннику замість Леніна. Може, не варто на 23-му році незалежності європейській країні жити з шизофренічним ставленням до тоталітарного минулого? А то дійсність виходить такою самою, як коктейль постулатів Леніна із рухом до ЄС...

http://www.wz.lviv.ua/blogs/tymoc/124677


Відкрити | Коментарів: 2

«Перша дитина – і дівчинка? Шкода, так просто не викинеш її у воду...»


«Перша дитина – і дівчинка? Шкода, так просто не викинеш її у воду...»

17 листопада 2013 року 13:00
Тетяна Коняєва, Ігор Тимоць

Про індійські реалії розповіла правозахисниця Мрідула Гош

Так живуть у нетрях міста Дгараві... Серед бруду й убогості.

Так живуть у нетрях міста Дгараві... Серед бруду й убогості.

«Бездіяльність поліції після зґвалтування спровокувала масові протести», «В аварії загинули 40 осіб», «Чиновника спіймали на хабарі». Це стрічка новин не українських, а індійських медіа. Країна з населенням як 25 Україн і завбільшки як 5,5 Україн, має схожі проблеми і виклики. Привідкрити реалії індійського життя нам вдалося з право-захисницею Мрідулою Гош (на фото).

 - Індія – країна контрастів, – каже Мрідула Гош. – За 66 років незалежності багато чого змінилося, але все одно в Індії є ще дуже багато бідних, 250 млн. осіб живуть за межею бідності. Майже половина з 1,25 млрд. людей живе у містах. Багато індійців живуть у діаспорі. Це 36% вчених НАСА, 28% працівників IBM, 17% – INTEL... Також Індія – найчисленніша демократія світу. Середній вік у країні – 24 роки. На 1000 чоловіків у нас тільки 944 жінки.

- Ви вільно розмовляєте, перекладаєте українською. Важко було навчитися?

- Слід знати мову країни, у якій живеш. Ви не знайдете індійця, який знає лише одну мову. У нас державних дві – хінді та англійська, а ще десятки регіональних. Кожен індієць гарантовано знає кілька мов. Шкода, що в Індії досі не відкрили жодної кафедри української мови і літератури. Російської – безліч.

- Що знають в Індії про Україну?

- Здебільшого індійці ідентифікують Україну як частину Росії. Знають про Чорнобиль, захоплюються фільмами Довженка. Індійці дуже люблять кіно. Уболівають за Кличків. 2013-й був роком України в Індії, але там практично нічого не відбувалося. 2014-й буде роком Індії в Україні. Побачимо.

- Які зараз найбільші проблеми Індії?

- Тотальна корупція – від еліти до рядових чиновників. Якщо на початках незалежності був ідеалізм, то зараз вони всі прагматичні – у використанні державних посад для власного збагачення. В Індії відбуваються ті самі процеси, що й в Україні, лише масштаб більший. Відповідно гострота проблем відчувається сильніше. У нас дуже помітне соціальне розшарування – швидке збагачення одиниць і вкрай убоге існування мільйонів. Хоча водночас відбувається поступове покращення рівня життя середніх прошарків. Колись в Індії було так: якщо ти все життя працював слугою в домі багатого пана, твої діти теж будуть жити так. Тепер цього немає. Люди можуть вивчитися, отримати хорошу роботу... Складно, але можливо.

Ось приклад про зміни в Індії. В мого дядька у невеликому містечку стався мікроінсульт. Це були свята, і хороших лікарів знайти було неможливо. Ми звернулися до місцевої маленької убогої лікарні, в якій немає сучасного обладнання. Але на місці були молоді спеціалісти. Операцію слід було робити негайно. Вони її провели блискуче. Дядько вже вдома і почувається чудово. Раніше людина в такій ситуації була приреченою на смерть... Це була безкоштовна державна лікарня. У лікарів, як і вчителів, суддів, інших держпрацівників, – високі зарплати. Це трохи зменшило корупцію.

- Чи існує досі кастовий поділ?

- Офіційно каст немає. Це заборонено конституцією. Але на практиці є… Проте сьогодні молодь інакше сприймає цей поділ. Ці речі притаманні радше селам, у певних обрядах... Поступово це стає застарілим пережитком, зникає. Цього не викорінюють революційно, але важко і довго ці традиції відходять, протягом поколінь і десятиліть. Зараз спікер індійського парламенту – жінка, яка є донькою особи з касти недоторканих.

- Ви згадали про меншу кількість жінок. Чи це не наслідок того, що індійки роблять аборти, коли дізнаються про стать дитини, – бо дівчинку мати менш вигідно і престижно?

- Це дуже ганебне явище, поширене в Китаї та Індії. Поширене не в бідних селах, а серед заможніших середніх прошарків. Ця тенденція виникла з розвитком технологій. Влада намагається з цим боротися. Апарати УЗД в державних лікарнях програмують так, аби вони не показували статі дитини. Лікарям у державних клініках заборонено робити жінкам, вагітним дівчаткам аборти. Існує масштабна пропагандистська кампанія – «Не вбивайте своїх дівчаток!». Але існують приватні установи, які за гроші роблять усе. У нас теж діє схожа на китайську система щодо обмеження кількості дітей у сім’ї. Тому всі хочуть хлопчика. Одним із наслідків цієї практики абортів стали зґвалтування – для тисяч хлопців немає пари...

Коли я народилася, перша дитина в родині, до батька прийшла старша родичка. І каже: «Ось маєш, перша – і дів­чинка. Шкода, не ті часи. Так просто не візьмеш і не викинеш її у воду…». У нашому суспільстві, якщо ти народилася жінкою, слід докласти вдесятеро більше зусиль, аби довести, що ти чогось варта. І так протягом усього життя.

- Яка реакція на ті зґвалтування? Як борються з ними?

- Люди обурені. Вони хочуть вішати ґвалтівників на стовпах. Око за око. Але це не вирішить проблеми... Потрібно, аби батьки та суспільство займалися вихованням хлопців. Адже ці ґвалтівники теж чиїсь діти, родичі, сусіди... Додала олії у вогонь непрофесійна робота поліції та її корумпованість. Тепер виникли жіночі загони поліції, покарали деяких поліцейських...

- Із фільму «Мільйонер із нетрів» отримали 150 млн. дол. прибутку. А головному герою заплатили гонорар – дві тис. дол. Іншим дітям-акторам теж заплатили смішні гроші...

- Це цинічно і погано. Але я навіть чула від декого, що великі гроші погубили б хлопця. Мовляв, він би не перетравив раптового збагачення. Це як заворот кишок у голодного, коли той з’їсть хліба... Інші казали, якби він не зіграв цієї ролі, то не мав би і двох тисяч, а сидів би голодний, як решта тамтешніх дітей...

Довідка «ВЗ»

Мрідула Гош народилася 1961-го у Калькутті, у родині відомого лікаря та громадського діяча. У 1984-1989-му вчилася у Києві на факультеті міжнародних відносин і права. Мрідула – правозахисник, політолог, поет, перекладач, журналіст. Очолює Східноєвропейський інститут розвитку, який здійснює проекти у галузі прав людини. Працювала у представництві ООН, була головним редактором журналу Eastern Economist, членом правління Міжнародного фонду «Відродження». Автор першого перекладу творів української літератури мовою бенгалі (цією мовою розмовляє 250 млн. людей). Ініціатор створення Центру Таґора в Україні, який популяризує індійську культуру та діалог між країнами.

Фото Андрія САВЧИШИНА

http://www.wz.lviv.ua/world/124622


Відкрити | Коментарів: 4

У Князі є все – від готики до... фюрера


У Князі є все – від готики до... фюрера

27 жовтня 2013 року 15:00
Ігор Тимоць

Замок на південному-заході Польщі дарує красиву мандрівку крізь віки

Старіша, північна частина замку.

Старіша, північна частина замку.

За 70 км на південь від Вроцлава, біля чеського та німецького кордонів, серед національного парку з букових лісів заховався один із найбільших і найгарніших польських замків – Князь!

Королі та розбійники

Замок розташований на скельному мисі, з якого відкривається казковий пейзаж на букові ліси площею понад 300 га. Він стоїть над ущелиною, під якою тече річка Пельчніца. Заклали замок наприкінці XІІI ст. представники сілезької гілки польських правителів П’ястів. За свою довгу історію він змінив безліч власників - ним володіли польський король Владислав Ягеллонський, угорський король Матіяш Корвін, чеський король Іржі з Подебрад. Найдавніша частина замку - залишок старовинного романського укріплення, яку заклав князь Болько I Суворий, котрий правив на той час Вроцлавським князівством. У XIV ст. замок належав князю Больку II, а потім перейшов у володіння чеських королів, від яких потрапив до розбійників, і знову королю довелося його відвойовувати...

На початку XVI ст. замок став власністю княжої сім’ї родичів П’ястів - Гохберг-Пщіньских, і залишався у їхньому володінні до 1939-го. У 1548-1555 роках замок перебудували у стилі пізньої готики із домішкою елементів ренесансу, а в XVIII ст. добудували ще частину в стилі бароко. При перебудові в XX ст. додали елементи у стилі сецесіону.

Власне через те, що замок стільки разів добудовувався і перебудовувався, зараз він виглядає як мозаїка різних будівель, об’єднаних в одну. Найстаріша третина замку, найближча до краю урвища, - готика, далі посередині – ренесанс, ще далі - бароко. Три в одному! Довкола замку красиві тераси із фонтанами.

Інтер’єри кімнат замку - щоразу нова кольорова гама з відповідними старими меблями, які сюди звозять з різних куточків Європи, та унікальною історією, що нагадує про колишню аристократичну велич. У замку жили королі і розбійники, князі та графи... Ось мисливська зала з чучелами вбитих тварин, а ось картини родини Гохбергів, яка 400 років ґаздувала в просторому замку. А ось ця мініатюрна пані з осиною талією... найкрасивіша жінка Європи.

Замок «оперізують» тераси.

Як аристократично в гречку скакати

У тієї красуні типове аристократичне ім’я – Марія Терезія Олівія Гохберг фон Плесс. А для друзів - просто Дейзі. Вона народилася у 1873-му, а померла 1943-го. Із чоловіком фон Гохбергом та пані прожила з 1891-го до 1923-го. А була ще в житті тієї аристократичної родини непогана веремія скакань у гречку, зрад, розлучень і всіляких таємних романів... Як воно було насправді, тепер ніхто точно не знає, але кажуть, що красуня Дейзі ходила часто «наліво» з прусським королем Вільгельмом ІІ, через що розлучилася з чоловіком Яном Генриком XV Гохбергом князем фон Плессом. Потім він одружився з панною, молодшою від нього на

27 років, але та скочила у гречку з його сином від Дейзі, і народила від сина дитя. І знову розлучення... Ось такі вони, аристократичні звичаї...

55 метрів під камінь для Гітлера

А потім прийшли нацисти, і аристократична сага завершилася. У роки ІІ Світової німці провели свою перебудову замку, вивезли цінні речі інтер’єру і навіть планували зробити Князь однією з резиденцій фюрера. Заради цього значно пошкодили інтер’єри, встановили ліфт, а під замком, у скелі, прорубали на 55 м (!) в глибину тунелі-підземелля завдовжки майже кілометр. Із замку йшов потаємний ліфт, яким, у разі небезпеки, Адольф Гітлер мав сховатися на 11 поверхів вниз, під товщею каменю... Зараз вхід у «бункер» для фюрера із «дзотом» для кулеметника – мовчазні свідки тієї епохи. Рубати тунелі нацисти не переставали до травня 1945-го. Тепер там водять туристів, для яких висять нацистські плакати, вимикають світло і вмикають сирени, що має передати відчуття бомбардування і дух епохи.

Старіша, північна частина замку.

Весілля у княжих палатах

Червона армія дограбувала у замку те, що не встигли нацисти, і на якийсь час перетворила його на казарми. Проте вже з середини 1950-их розпочалася консервація, а з кінця 1960-их замок почали реставрувати, що й роблять до наших днів. Систематичне відновлення, реставрація та ремонт інтер’єрів мають повернути замку його колишню пишноту. Проте вже зараз численні юрби туристів, які залишають свою копійку, польські та європейські фонди зробили з замку казку. Його зовнішній стан і внутрішнє оздоблення кімнат змусять позаздрити будь-яку українську твердиню.

Заробляють не лише на екскурсіях. На території замку, в історичних будівлях, діє готель, працюють ресторани, продають сувеніри та антикваріат. Кімнати замку здають в оренду на святкування урочистостей - від весіль до Нового року. Замковий комплекс об’єднує близько 400 кімнат і залів, 12 садових терас із фонтанами, розташованими біля підніжжя замку. Тож чому це все має даремно простоювати, запитують екскурсоводи?

Попри великі розміри замок – обжитий. Його каміни справно топлять, видно, як у ньому вирує життя... Новорічна вечірка у бароковій залі Князя буде коштувати, наприклад, 1100 злотих із пари, а з ночівлею в замку – 1400 злотих. А просто вхід з екскурсією – близько 30 злотих.

http://www.wz.lviv.ua/world/124415


Відкрити | Коментарів: 4

Коктейль націоналізму, ксенофобії та ісламізму


Коктейль націоналізму, ксенофобії та ісламізму

24 жовтня 2013 року 15:00
Ігор Тимоць

Кремль грається з вогнем, провокуючи конфлікти між мігрантами і росіянами

Коктейль націоналізму, ксенофобії та ісламізму

У Росії вперше за два роки стався теракт за межами Кавказу. У Волгограді, що за 400 км від українського кордону, смертниця підірвала себе, вбивши шістьох осіб і поранивши 33-х. Деякі оглядачі вбачають зв’язок між терактом у Волгограді та подіями в московському районі Бірюльово, де півтора тижня тому мігрант із Азербайджану зарізав російського хлопця. Через це відбулися масові безлади, спалахи націоналізму, міжетнічної ворожнечі... У Росії заговорили про проблеми мігрантів та радикального ісламу...

Рейдерство та мігранти

Можливо, вибух у Волгограді – помста кавказької організованої злочинності за Бірюльово? Звучать голоси про те, що зростання націоналістичних настроїв – політично вигідне частині російського керівництва. Ця частина еліти могла якщо не спровокувати теракт, який на тлі Бірюльова неминуче мав призвести до зростання націоналістичних настроїв, то принаймні не перешкоджати йому... Існує ще одне припущення – гроші. Боротьба з терактами і тероризмом – один з найбільш ласих шматків бюджету. Чим частіше стаються теракти, тим легше переконати громадськість, що коштів на боротьбу з тероризмом слід виділяти більше...

Після погрому в Москві затримали 1200 іммігрантів, кількасот із них працювали в Росії нелегально. Мер Москви Сергій Собянін заявив, що овочеву базу, де працювали прибульці, закриють не на 90 днів, як постановив суд, а назавжди. За словами Собяніна, буде краще збудувати на місці бази спорткомплекс. А російські ЗМІ пишуть, що вже є плани збудувати там торговельно-розважальний центр.

Поліція арештувала главу ради директорів компанії, яка керувала базою, Магомеда Чурилова, звинувативши його в «організації незаконної міграції». Поліція також шукає гендиректора компанії. Усе, що змогли обом інкримінувати, – «на території бази незаконно жили двоє узбеків і один молдаванин». Чурилов вини не визнає. Його адвокат Асма Шамілова вважає: «Це гра на антиіммігрантських настроях у російському суспільстві, аби змінити контроль над базою, а головне, над такими дорогими в Москві 24 га землі. Це – рейдерство».

Овочебазу «Покровська» створили до Олімпіади 1980-го у Москві. Із неї постачають до 70% помідорів, огірків та інших овочів, які споживають у московському регіоні. Це майже мільйон євро щодня. Нинішні власники, брати Гаджієви, купили її 2007-го. Вони були номінальними власниками, як інформує російська агенція «Росбалт». Насправді базу контролювали різні злочинні групи. «У тому, що заворушення мало режисера, у нас немає сумнівів», – пояснило «Росбалту» джерело в московській поліції.

«Від погромів люмпенів – до революції рабів»

Російський публіцист Юлія Латиніна вважає, що проблема іммігрантів загрожує існуванню російської нації і культури: «Ситуація в Бірюльові – наслідок курсу Путіна на побудову в Росії рабовласницького суспільства. Суспільства, в якому є еліта, яка має доступ до бюджетних грошей і адмінресурсу, що дозволяє експлуатувати рабів. Маємо рабів, на яких лежить основний тягар фізичної праці, і російський люмпен, якого тримають на хлібі та видовищах. Цей стратегічний курс супроводжує пропаганда про те, що росіяни не хочуть працювати, в країні бракує робочих рук, а праця мігрантів дешевша. Дешевизна раба в Росії полягає в тому, що прибуток від його праці отримує господар (чиновник і поліцейський), а витрати за нього оплачує бюджет. Нам кажуть, що росіянин не буде працювати на овочебазі. Бо може піти в даішники і через рік купити новий «Мерседес». Держава створює мільйони робочих місць, які дозволяють обкрадати бюджет і грабувати виборця (ДАІшники, поліцейські, контролюючі органи), а потім дивується, що люди, які займають ці місця, воліють красти, а не працювати».

Висновок Латиніної: «Запровадити візовий режим з країнами Азії, заборонити створені під мігрантів місця праці, заборонити бюджетним установам най­мати негромадян Росії, встановити драконівські штрафи за найм неросіян, у рази скоротити кількість перевіряльників, поліцейських і даішників, що дасть сотні тисяч рук на ринку фізичної праці та збільшення оплати цієї праці за рахунок скорочення гігантських витрат на паразитів… Якщо цього не зробити, то від погромів, вчинених люмпенами, через 10 років дійдемо до революції, влаштованої рабами».

84% росіян, опитаних «Левада-цент­ром», виступають за впровадження візового режиму з країнами Середньої Азії та Закавказзя. «Парадоксально, але нелегальних мігрантів в Росії, про яких усі пишуть, – не існує. Вони всі легальні. Візового режиму немає, в Росію можна в’їжджати без закордонного паспорта. У Росії має бути ясна політика в цій сфері: прагнемо скоротити кількість мігрантів, запроваджуємо візи, реалізуємо стратегію підвищення продуктивності праці, вільно впускаємо лише кваліфікованих працівників і боремося проти виникнення етнічних гетто (як-от на овочебазі)», – радить опозиційний політик Олексій Навальний.

«Кожен п’ятий росіянин – мусульманин»

«Мусульмани становлять 23 млн. із 144-мільйонного населення Росії (15%), і їх частка стрімко зростає. Серед етнічних росіян поширений алкоголізм. У них європейська народжуваність і африканська смертність. У російських жінок в середньому 1,4 дитини, а середня тривалість життя російських чоловіків – 60 років. У Москві етнічні християнки народжують 1,1 дитини, мусульманки – 2,3 дитини. У Москві у татарок буває по шестеро дітей, а у чеченок та інгушок – по десять... Росія переживає релігійну трансформацію, яка матиме для світу більше значення, ніж розпад СРСР... Ці розмови змушують етнічних росіян виступати проти мусульман. Результатом стають тенденційні репортажі в медіа, напади на мечеті, сутички на етнічному ґрунті, зростання ролі радикальних російських націоналістичних організацій», – пише американська The Washington Post.

http://www.wz.lviv.ua/world/124409


Відкрити | Коментарів: 1

Нобелівський комітет злякався талібів?


Нобелівський комітет злякався талібів?

13 жовтня 2013 року 20:22

Нобелівську премію миру вважають чи не найбільш заполітизованою і суперечливою із усіх ”нобелів” відтоді, як 1994-го її одержав палестинський терорист Ясір Арафат

Цьогорічне рішення Нобелівського комітету не стало винятком. Премію дали Організації із заборони хімічної зброї (ОЗХЗ) - структурі ООН, єдиним досягненням якої за останні роки стали роботи зі знищення хімічної зброї у Сирії, що почалися лише тиждень тому. Якби ще ця ОЗХЗ запобігла жахливій хімічній атаці під Дамаском, то я розумію. А так...

ОЗХЗ створили 1997-го після набуття чинності Конвенції щодо заборони використання хімічної зброї. Її штаб-квартира - в голландській Гаазі. Дані ОЗХЗ були єдиною легітимною підставою для початку вторгнення США в Ірак 2003-го. В організації виявили, що Саддам Хусейн не повністю ліквідував арсенал хімзброї та фабрику з її виробництва, які мав знищити за підсумками війни 1991 року. Знахідки ОЗХЗ були єдиним аргументом на користь версії США про наявність у режиму Хусейна зброї масового ураження. Як наслідок, Ірак з диктатури перетворили на руїну...

До останнього головним претендентом на Нобелівську премію миру вважали 15-річну пакистанську дівчинку Малалу Юсуфзаї. Вона стала символом боротьби ісламських жінок з шаріатськими порядками. 2009 року таліби у прикордонній з Афганістаном пакистанській долині Сваат заборонили дівчаткам ходити у школи. Юзуфзаї, якій тоді було лише 11 років, зважилася обстоювати своє право на освіту. Вона почала під псевдонімом вести блог, присвячений боротьбі за права жінок в ісламському світі. Писала його для британської ВВС, тож стала відомою на весь світ.

9 жовтня 2012-го Малала поверталася додому зі школи на шкільному автобусі. Автобус зупинили таліби - в масках і зі зброєю. Один з них зайшов в автобус і запитав дітей, хто з них Малала. Коли її особу встановили, таліб впритул двічі вистрелив у дівчинку - в голову і в шию. Одна куля пройшла навиліт, і двох дівчат, що сиділи позаду Малали, теж поранило. Малалу в критичному стані доставили у військовий госпіталь. Після тригодинної операції хірургу вдалося дістати кулю з її мозку. Дівчинка довго була в комі, шанси на її одужання були невеликі... Коли стан Малали став стабільним, Ісламабад організував для неї та її батьків переліт до Британії. Дівчинку вилікували. Європарламент дав Малалі премію Андрія Сахарова. А таліби обіцяють, що Малала довго не проживе, якщо повернеться...

Однак Нобелівський комітет вважає боротьбу Малали не гідним приводом, аби призначити її символом миру. Може, в Осло бояться накликати на себе гнів талібів? Серед аргументів Нобелівського комітету - «малі досягнення» дів­чини...

Нобелівська премія миру присуджується з 1901 року. Її одержали 90 політиків, громадських діячів і міжнародних організацій. За заповітом Альфреда Нобеля, нагороджувати мають людину, яка зробила найбільше в ім’я згуртування націй, знищення рабства, зменшення чисельності армій і проведення мирних переговорів. Невже ”хімічна” структура ООН зробила більше, ніж дівчинка, яка кинула виклик варварам ХХІ століття?

http://www.wz.lviv.ua/blogs/tymoc/124322


Відкрити | Коментарів: 4

Лінас БАЛЬСИС: «Тимошенко – символ для Європи.Очікуємо, її питання буде вирішено»


Лінас БАЛЬСИС: «Тимошенко – символ для Європи.Очікуємо, її питання буде вирішено»

8 жовтня 2013 року 11:00
Ігор Тимоць

До підписання чи непідписання Україною Угоди про асоціацію і поглиблену зону вільної торгівлі з ЄС залишилося менше ніж два місяці. Про те, які настрої панують у Вільнюсі та в ЄС і яких наслідків чекати українцям від саміту «Східного партнерства», «ВЗ» запитав у глави партії «Зелених» литовського парламенту Лінаса Бальсиса (на фото).

Фото зі сторінки kvitrina.com

Фото зі сторінки kvitrina.com

- Наскільки все готово до саміту «Східного партнерства»?

- З технічної точки зору готово все. М’яч на українському боці. Усе залежатиме від того, як до саміту у Вільнюсі Україна виконає свою домашню роботу. Це реформа сфери юстиції та судів, звільнення Юлії Тимошенко, реформа виборчого законодавства, деякі економічні реформи... Глави МЗС країн ЄС розклали реформи на 11 пунктів. Прорив у роботі Верховної Ради протягом останнього місяця вказує, що Україна має намір підписати Угоду. Але символом для всієї Європи стала Тимошенко. Очікуємо, її питання теж буде позитивно вирішене.

- Президент Віктор Янукович не раз обіцяв західним лідерам вирішити питання Ти­мошенко. Чи в ЄС досі вірять у щирість його намірів і заяв?

- У мене немає 100% впевненості, що питання Тимошенко вирішать позитивно. Але хочу вірити, що президент України не робитиме таких заяв, якщо після цього не збирається робити відповідних кроків. Це було би погано для його репутації та репутації України.

- Чи більшість країн ЄС готові ратифікувати Угоду про асоціацію, якщо Україна виконає ”домашнє завдання”?

- Наші дипломати над цим працюють, аби до саміту прибрати всі гострі кути та протиріччя. Наразі якогось спротиву в цій справі у когось із членів ЄС не бачу. Аби хтось був рішуче проти, то в ЄС такого не буває. Ми довго дискутуємо, а потім знаходимо компроміс. Кажуть, найкращі рішення у ЄС, коли немає цілком задоволених, – бо всі чимось пожертвували. Усі мають бути трішки незадоволені.

- Оглядачі вважають теперішню поведінку Росії спробами не допустити втрати України...

- Спроба Путіна створити Євразійський союз – зрозуміла для ЄС. Не можемо говорити, що «за» чи «проти» цього. Якщо жителі цих країн хочуть у Євразес, то будь ласка. Щодо України, то рішення, куди вона має інтегруватися, – це рішення українців. Наскільки знаю дані соцопитувань, загалом по Україні близько 45% хочуть в ЄС і десь 32% – в Євразес.

- Наскільки Україна в економічному сенсі буде інтегрована в ЄС після підписання Угоди про зону вільної торгівлі?

- Це об’ємна угода, яка принесе пряму вигоду українським підприємцям і громадянам. Зміниться суть торгівлі між Україною і ЄС, інформуванні українців про якість продуктів... Українці одразу відчують зміни – через здешевлення на 10-15% товарів завдяки відмові від митних тарифів. Збільшиться конкуренція. Мабуть, для когось це страшно. Але покупець від цього виграє. Конкуренція в ЄС – дуже велика, але, з іншого боку, – ринок теж великий. Велика конкуренція змусить українських виробників покращувати якість. А 500 мільйонів платоспроможних покупців – добрий ринок для українського підприємця. Митний союз – близько 150 мільйонів бідніших покупців. А може, у деяких українських виробників уже добра якість продукції, тоді вони одразу будуть у плюсі.

Це також дасть виробникам із ЄС додаткові гарантії, аби інвестувати в Україну. Буде інтерес від виробників із Західної Європи – хоча би прийти та подивитися, як тут робляться справи, що змінилося після підписання Угоди, як змінилися закони, правила гри. Чи тут надійно працювати і ніхто не рекетирує, чи політики і чиновники не вимагають хабарів…

Іноді я чув тут, що, мовляв, після підписання Угоди українці стануть сировинним придатком, продаватимуть ресурси у ЄС за малі гроші. Ні, такого не буде. Україна може бути не лише транзитером газу і постачальником сталі, а й пропонувати свої вироби ЄС на хороших умовах.

- Коли Литва відчула зміни після підписання аналогічної Угоди з ЄС?

- У нас це сталося 1995-го. Через 2-3 роки з’явилася ясна тенденція, що баланс експорту-імпорту почав переходити із ринку колишнього СРСР на західноєвропейський. Наші бізнесмени, які швидко перейшли на нові умови, відчули: хоча конкуренція в ЄС – велика, але там більше гарантій і стабільності, кращі ціни, чесніша гра. Може, на Сході можна швидше зробити великі гроші, але інколи це коштувало життя бізнесменам. Коли люди зважили усе, то впевнилися в правильності вибору. Коли у 1998-му стався великий зрив російської економіки, то ми вже були захищені та ще більше перейшли на торгівлю з ЄС. Зараз у нас баланс – 60% на ЄС і 30% на Схід. Наші бізнесмени зараз знову час від часу дивляться на Схід і, якщо мають можливість, то продають щось на вигідних умовах… Російські ворота не закрилися від Угоди з ЄС, і з Україною так буде.

- Ви оптимістично настроєні щодо підписання Угоди?

- Мушу бути оптимістичним. Для Литви це важливо. Багато наших компаній ведуть бізнес в Україні, і всім буде вигідне підписання Угоди. Але потрібно вирішувати питання цінностей, без якого ніщо не запрацює. Якщо хтось в Україні вважає, що можна отримати матеріальну вигоду без прийняття демократії та європейських цінностей, то в ЄС це не працює. Саме тому маємо цих 11 вимог щодо демократії, вибіркового правосуддя… Це все нікуди не дінеться, його слід буде вирішити. Але сам настрій у ЄС, і в Литві, яка головує в Євросоюзі, – позитивний.

http://www.wz.lviv.ua/ukraine/124270


Відкрити

Чорна гора, білий камінь і голуба Адріатика


Чорна гора, білий камінь і голуба Адріатика

5 жовтня 2013 року 16:00
Ігор Тимоць

На Балканах, у Чорногорії, цього року відпочивали 8% наших співвітчизників.

Вид на Которську затоку з фортеці над містом Котор

Вид на Которську затоку з фортеці над містом Котор

Між скелястих гребенів гір, на берегах блакитного Адріатичного моря, їх зустрічали симпатичні старовинні містечка з венеціанською архітектурою, привітні люди, мальовнича природа та європейський рівень послуг.

Коли порвалася у Бога торба...

За місцевою легендою, коли Бог творив світ і були на ньому лише гола земля і океан, то вирішив Господь прикрасити кожен куточок планети. Гуляючи світом, тут і там розсипав Бог з торби багаті на рибу моря, родючі землі, квітучі сади, мальовничі водоспади, швидкі ріки та могутні ліси, величні гори і північні сніги... Але тільки-но нога Бога ступила на чорногорську землю, як торбина розір­валася, і висипалися на Чорногорію неповторні природні багатства і краса.

Усі древні містечка на узбережжі Чорногорії вельми схожі між собою — Будва, Котор, Пераст, Герцеґ-Нові... Венеціанський вплив в архітектурі білих будинків і храмів — основний тон цієї картини. А вмішані поміж тим півтони візантійського, сербського, османського — додаткові риси... Відвідавши одне місто, в іншому зазнаєш відчуття дежавю. Наче вже бачив ці грубі мури кілька метрів заввишки та тендітні кам’яниці на три-чотири поверхи з вузенькими вуличками, викладеними каменем, гострі шпилі фортець на скелях над морем і фантастично красиві краєвиди на Адріатику внизу.

На одного чорногорця – 36 туристів у Будві

Будва — найпопулярніше туристичне місце Чорногорії. Із неї можна автобусом добратися до решти міст - так і роблять багато мандрівників. За тиждень можна відвідати практично усі міста, адже площа країни вдвічі менша за Київськоу область. Лише крихітну Будву з її 15 тисячами жителів протягом літа відвідують понад 550 тисяч туристів (!). Дуже багато сербів і російськомовних, а по місту де-не-де видніються оголошення про курси російської.

Церква Мадонна на рифі на штучно насипаному острові

Вузенькі вулички старої Будви XV-XIX століття тягнуться, мов нитки, до площ, на яких вечорами виступають вуличні музиканти і артисти. Із кнайп під валами XV ст. долинають смачні пахощі палачінок (налисники зі сиром, м’ясом чи джемом) та інших смаколиків, якими приваб­люють туристів. У 1979-му землетрус зруйнував старе місто Будву, але за вісім років чорногорці усе вдало відбудували. Зараз слідів тієї руйнації не видно.

Країна, яка отримала незалежність від Сербії у 2006-му, а в 2010-му стала кандидатом на вступ у ЄС, користується валютою євро. Номери автомобілів теж зроблені під номери країн ЄС. Маленька Чорногорія на 600 тис. населення хоче якомога швидше приєднатися до Євросоюзу...

«Хай двоє будуть як одне ціле»

Якщо розговоришся з кимось із місцевих, то можна почути романтичну легенду про заснування Будви, одного з найстаріших міст Адріатики, перші згадки про яке датуються ще V ст. до н. е. Легенда розповідає, що давним-давно в цих краях жив муляр Марко. Був він дуже вправним і міг вирізати з каменю що завгодно. І виходило воно у нього, мов живе. Полюбив Марко прекрасну княжну Єлену, а вона його. Але не дозволили княжні з мулярем одружитися. Тоді закохані обоє кинулися з міських мурів у води Адріатики. І сталося чудо - тільки-но вони торкнулися води, як перетворилися на риб. А люди почули із води голос: Kojedno nek budu dva - «Хай двоє будуть як одне ціле». Budu dva, тобто «будуть двоє», начебто і означає походження назви міста. У домі Марка знайшли тоді скульптуру двох риб, що сплелися. Досі, за легендою, якщо закохані торкнуться яких-небудь каменів у Будві, то їхнє кохання буде таким самим тривалим і міцним, наче камінь...

Чорногорці дуже високі. Серед них почуваєшся карликом. Середній зріст чорногорця – 186 см. Для порівняння, українця — 169 см. Чорногорці - відкриті, добродушні та чесні. Крадіжки — велика рідкість, навіть попри таке скупчення людей. До туристичного буму у дверях помешкань не було замків. У Будві був свідком, що ледь не кожне четверте авто залишають відкритим, а деякі — навіть із ключами у запаленні. Порівняно з українцями чорногорці — веселіші та більше тішаться життям. Люди, які відвідують країну з року в рік кажуть, що вона на очах змінюється у кращий бік.

Біля Будви розташовані кілька гарних островів. За 3-5 євро на катері ви зможете доплисти до острова Святого Ніколи, який місцеві називають Гаваями. З одного боку острова - пляж із розбурханим морем, а з іншого — тиха гавань. А маленький острів Святого Стефана перетворили на приватний готель.

Якщо протягом дня люди мандрують давніми венеціанськими містами та національним парком Скадарського озера, то вечірнє життя у Будві протікає під звуки численних дискотек. Переважно на цих дискотеках міксують місцеву музику, яку таким чином популяризують серед туристів.

Приплив щасливо до Пераста — кинь у воду камінь

Якщо рухатися чорногорським узбережжям на північ, у бік Хорватії, вузькими звивистими гірськими дорогами, посіченими тунелями, мов старе дерево шашелем, то натрапите на природну та рукотворну красу Которської затоки. Сам Котор, стара частина якого занесена у спадщину ЮНЕСКО, лежить над затокою. Місто забудоване палацами і кам’яницями XV-XVIII ст., які обрамляють товсті мури. Старий Котор — одне з найкраще збережених міст Адріатики. Над ним, 260 м угору кам’яною стежкою, височіють каплиця та фортеця Святого Івана, з якої відкривається дивовижний вид на затоку.

Далі, петляючи найпівденнішим фіордом Європи, тобто Которською затокою, неможливо оминути увагою острівець із церквою Мадонна на рифі. Кажуть, на рифі, біля міста Пераста, двоє рибалок побачили 22 липня 1452-го ікону Мадонни з немовлям. Одного з рибалок вона зцілила від хвороби, тож на тому місці насипали острів і звели церкву. Кожен моряк, який успішно повертався з манд­рівки, колись мусив кинути камінь біля того острова — навіть спеціальний закон про це був. Досі надвечір 22 липня кожного року відбувається в Перасті свято Фашінада - 50 човнів із жителями підпливають до острова, і люди із човнів кидають у воду камені. Поруч, теж на рифі, розташований острів Святого Георгія, на якому діє бенедиктинський монастир, обсаджений кипарисами. Туристів туди не возять, хіба, якщо захочуть, самі можуть заплисти на човні, аби прогулятися берегом.

Коли рухатися далі трасою до Хорватії, але від’їхати трішки від автостради, можна потрапити у печери з малюнками доісторичних людей, побачити підземну річку в скелі та римські фрески... А ще варто відвідати інше давнє місто Которської затоки — Герцеґ-Нові. Там, крім старої частини, є дві фортеці — вгорі, над містом, і внизу, над морем. В одній часто дають концерти, а в другій діють по черзі кінотеатр і дискотека.

Вид на Которську затоку з мурів містечка Герцеґ-Нові

Але їдуть в Чорногорію, перш за все, заради Адріатичного моря — чистого, голубого, теплого і більш солоного, ніж Чорне. Попри те, що Адріатика південніша, ніж Чорне море, вона прогрівається повільніше, тому у вересні-жовтні там комфортно.

Фото автора

http://www.wz.lviv.ua/world/124198


Відкрити | Коментарів: 8

Андреас Умланд: «У Берліні зрозуміли: економічна співпраця з Москвою підтримує авторитарний режим Путіна»


Андреас Умланд: «У Берліні зрозуміли: економічна співпраця з Москвою підтримує авторитарний режим Путіна»

Ігор Тимоць   

Як фрау Меркель планує рятувати зону євро? «ВЗ» запитав про це в німецького політолога Андреаса Умланда, доцента DAAD з німецьких і європейських студій, Національного університету «Києво-Могилянська академія»


У Німеччині домовляються щодо створення урядової коаліції. Переможцем виборів до бундестагу став блок канцлера Ангели Меркель – ХДС/ХСС. А ось союзниками християнських демократів (правоцентристів), схоже, будуть лівоцентристи – соціал-демократи, знані своїми тісними зв’язками з путінською Росією. Колишній канцлер, соціал-демократ Герхард Шредер, навіть пішов працювати у «Газпром»... Напередодні можливого підписання історичної для України Угоди про асоціацію з ЄС – який голос почуємо з Берліна? Як далі фрау Меркель планує рятувати зону євро? «ВЗ» запитав про це в німецького політолога Андреаса Умланда, доцента DAAD з німецьких і європейських студій, Національного університету «Києво-Могилянська академія».

- Як важко та довго відбуватиметься формування нової коаліції?

- Формування коаліції буде складним, бо нема очевидних партнерів, які б могли мати більшість. Зазвичай німці віддають перевагу або консервативно-ліберальній коаліції, як це було досі, або «червоно-зеленій», як було за канцлера Шредера (тобто соціал-демократам і «зеленим»). Це – класичні партнери. Зараз жоден із двох варіантів неможливий. Тому найбільш імовірною є «велика» коаліція ХДС/ХСС і соціал-демократів. Меркель, вочевидь, залишиться канцлером.

- Які реформи в зоні євро пообіцяла Меркель на свій третій термін?

- ХДС/ХСС, як і практично всі політичні сили в Німеччині, виступає за подальшу глибшу інтеграцію Євросоюзу. Меркель робитиме кроки, аби зберегти та зміцнити зону євро та інституції ЄС. Хоче посилити контроль Брюсселя над фінансовою політикою країн ЄС. Якщо їй це вдасться, ЄС стане схожим на федеральну державу.

- Соціал-демократи вважаються проросійською силою. Молодшим партнерам по коаліції у Німеччині зазвичай віддають пост глави МЗС... Чи змінилося ставлення соціал-демократів до Росії протягом останніх років?

- За останні чотири роки, від часу, коли німецьке МЗС очолював соціал-демократ Франк-Вальтер Штайнмаєр, багато змінилося. Репутація Росії та путінського режиму в Німеччині суттєво зіпсувалася. Соціал-демократам слід на це зважати. Після російсько-грузинської війни, повернення Путіна на пост президента, торговельних війн Росії з Україною та іншими сусідами німці стали прохолодніше ставитися до Москви. Хоч іноді здається, що соціал-демократів це нічого не навчило, бо Пер Штайнбрюк під час цієї передвиборної кампанії робив пропутінські заяви... Проте не думаю, що можлива така проросійська лінія, яка була за канцлерства Шредера.

- Багато хто вважає, що у Берліні можуть закривати очі на проблеми тиску Росії на сусідів чи проблеми із демократією у самій Росії – через вигідну економічну співпрацю росіян із німцями...

- У партнерстві з Росією у Берліні бачать потрійну філософію. Перша – вигідна для обох сторін, німців і росіян, економічна співпраця. Вона відіграє свою роль у політиці. Путін добре знає Німеччину, її реалії, німецьку мову... Він п’ять років жив в НДР. Завжди старався налагодити відносини з Берліном, всіляко підтримує розвиток російсько-німецьких економічних зв’язків. Друга філософія – не можна виключати Росію з Європи. Як би нам не подобався режим Путіна, маємо давати собі з ним раду, тримати його в європейському контексті, – аби не було ізоляції Росії. Третя філософія, яка наразі провалилася, – чим більше матимемо економічних контактів з Росією, тим більше російське суспільство буде модернізуватися, демократизуватися. Цього не сталося. Радше з точністю до навпаки. У Берліні розуміють, що економічна співпраця з Москвою швидше підтримує авторитарний режим Путіна, ніж лібералізує його.

Росія пригрозила Україні санкціями, – якщо підпише Угоду про асоціацію з ЄС. Німеччина хоче підписати цю Угоду. Це в інтересах самих німців. Цікаво буде побачити реакцію нового уряду в Берліні на дії Москви щодо сусідів. Якщо німці включаться в якусь торговельну війну з Росією, то це буде велика зміна курсу і матиме негативні наслідки для німецької економіки. З іншого боку, німці зацікавлені не лише в підписанні Угоди, а й в євроінтеграції України. Інакше ця Угода позбавлена сенсу. Тож німецькому керівництву незабаром доведеться зробити чіткий вибір у ставленні до Росії. У Берліні розуміють, що у них найбільші, з-поміж інших європейських країн, важелі, аби натиснути на Москву. Німеччина економічно найбільш тісно в Європі зв’язана з Росією, а репутація німців серед росіян – висока. У Москві прислухаються до голосів з Берліна. Німці мають дати чіткий сигнал Росії: якщо Москва вестиме торговельні війни з Україною та іншими сусідами, руйнуватиме їхні економіки, то з німецької сторони буде відповідна реакція – обмеження в російсько-німецьких економічних відносинах.


Відкрити | Коментарів: 2

Село для риб...


Село для риб

Затоплена Бакота зберігає історичні таємниці
Матеріал друкованого видання
№ 33 (301)
від 15 серпня
48b.jpg
Зображення: автора

Якщо мандрувати Буковиною та Поділлям, петляти між «чудесами України» – Хотином і Кам’янцем-Подільським, то неодмінним пунктом у такій подорожі буде національний парк «Подільські Товтри». Цей заповідник на березі Дністра через свою унікальність потрапив до списку «семи природних чудес України». Тут тісно переплелися неповторна природа й історичні пам’ятки.

Примусово виселені

Однією з найбільш магнетичних точок у Товтрах стала Бáкота. Точніше місце на березі дністровського водосховища, біля якого до 1981 року стояло це село разом із кількома сусідніми. Тутешні люди й досі з ностальгією згадують свої садиби та череш­нево-яблуневі сади, залишки яких тепер можуть рясніти хіба що рибою. Покоління, що пам’ятають будівництво ГЕС, через котре ця місцина опинилася під водою, розповідають, як селян змушували руйнувати власні домівки, рубати фруктові дерева. Замість тих, хто відмовлявся, це робили ув’язнені. Інші, засуджені за тяжчі злочини, розкопували цвинтарі, щоб перепоховати померлих.

Нині тут панує природа. Вона й притягує сюди людей. Впродовж літа над вапняковими горбами Товтр гуляють сильні вітри, а за кількасот метрів унизу, на березі широкого, наче море, Дністра, в тихих безвітряних гаванях водосховища, ставлять намети численні туристи, відпочивальники катаються на катерах, човнах і вітрильниках, ґаздують рибалки та браконьєри.

Перші літописні дані про Бакоту стосуються 1024 року. У XIII столітті вона стала столицею Дністровського Пониз­­зя, яке входило до Галицько-Во­лин­­ського князівства. Тоді міс­­то займало 10 га і в ньому жило 2,5 тис. осіб. Найдавніша згадка в манускрипті про скельний чоловічий монастир – 1362-го. Засновником обителі був старець Антоній, який заклав і Ки­­єво-Печерську лавру. У 1255-му місто захопили монголи. За легендою, монахи й жителі сховались у лабіринті печер. Загарбники пропонували вийти, здатися, зректися віри, але, не досягнувши успіху, чи то засипали вхід каменями, чи розпалили при ньому багаття й таким чином живцем поховали бакотян. У 1258-му ординці спалили місцевий замок. 1431-го Бакота стає прикордонною територією між Польщею і Литвою. Того-таки року її жителі влаштовують повстання, виганяють магнатів і проголошують незалежність. Через три роки польські війська жорстоко придушують бунт, карають його керівників, палять будинки і знову ж таки замок, розганяють населення. Після цього Бакота занепала й назавжди перестала бути містом. У наступні століття життя плинуло тут спокійно. Від 1918 до 1939-го це було прикордонне село. Уздовж Дністра звели двометровий мур, а по той бік річки, де зараз Чернівецька область, починалася вже «ворожа» Румунія. Остаточно храм біля монастиря зруйнували, а монахів розігнали на початку 1960-х. А ще через 20 років усіх виселили й місцевість затопили. 1996-го обвал скелі знищив основну масу печер і усипальницю з розписами та фресками XI–XIII століть.

Келії та ганчірки

Перше, що бачиш, діставшись водосховища, – це «фотогенічна» панорама Дністра. Кіль­­ка мільйонів років тому ці горби правильної геометричної форми (наче величезні рукотворні піраміди) були берегами моря. Водорості й молюски з часом перетворилися на вапнякові гряди, що здіймаються зараз над гладінню води приблизно на 400 м.

Далі можна спуститися стежкою до залишків келій давнього скельного монастиря, який діяв іще з руських часів. Вірні часто їдуть до Бакоти відвідати те, що від нього зосталося. Тепер це кілька кімнаток-печер у вапняковій породі, обставлених іконами, свічками й лампадками. Тут немає ченців та ігуменів, лише групи вірян та зацікавлені пам’яткою туристи.

Ялта над Дністром

Проминувши келії і спустившись стежкою далі, можна вийти до пляжу – ідеального місця для намету. Клімат у Бакоті теплий, м’який. Науковці кажуть, що кількість тепла на квадратний метр тут майже така, як у Ялті. Вітру практично немає, комарів біля води теж. Заплативши 100 грн за годину можна покататися на вітрильнику. А ще курсують приватні яхти й човни, у небі іноді літають параплани. Через «мистецькі» краєвиди це місце люблять художники. Рибалки кажуть, що у вигнутому підковою «бакотському морі», яке охоплює майже 1600 га і має глибину до 50 м, багато риби. Попри те, що це заповідник і ловити її заборонено, жодного охоронця я не зустрів, як і тих, хто би збирав плату за вхід, про що попереджають рекламні щити.

Вода тепла й чиста. Прекрасне місце, щоб поплавати. Течія (через вигин річки) практично відсутня. Під ногами – галька, по якій можна гуляти. Неподалік, іще від часу, коли тут було село, залишилося багато диких черешень. За кількадесят метрів уплав річкою – на березі невелика дерев’яна хата. Там живе сім’я з дитиною. Подружжя розповідає, що продало квартиру в Києві й переселилося сюди, закохавшись у мальовничість тутешньої природи.

http://tyzhden.ua/Travel/87113


Відкрити | Коментарів: 7

У Невицькому замку ховали наречених


У Невицькому замку ховали наречених

21 липня 2013 року 15:00
Ігор Тимоць

Унікальна пам’ятка архітектури – не перебудовувана з часів Середньовіччя

Комп’ютерна графіка: так виглядав Невицький замок у давнину.

Комп’ютерна графіка: так виглядав Невицький замок у давнину.

Реставрують силами волонтерів і у 3D

На руїнах замку постійно проводять екскурсії. Я застав групу білоруських туристів, яким біля зарослих бур’яном кімнат-руїн розповідали історії та байки Невицького. Зі стін замку відкривається чудова панорама на долину річки Уж. Подивишся в один бік — видно Ужгород, в інший - Словаччину. Реставрують Невицький не лише волонтери-ентузіасти, а й програмісти, які створюють проект «Ужгород 3D». Невицький вже «відреставрували» онлайн, тож незабаром можна буде віртуально побачити, як виглядав замок у різні періоди історії.

Добратися до Невицького замку можна машруткою з Ужгорода. Скажіть, що вам потрібно дістатися до замку, і вам зупинять біля гори, на якій він стоїть. Далі слід перейти по мосту через річку. У селі, під замком, - невелика гребля на Ужі. На березі туристи ставлять намети — купаються і рибалять. Кажуть, у річці водиться форель. Із західного боку вулканічної гори під замком зберігся стовп вулканічного туфу, якому легенди приписують чудесну дітотворну силу.

Далі слід дорогою-серпантином піднятися вгору. Спочатку побачите будівлю санаторію радянських часів і рештки «Саду Вагнера», закладеного 1879-го. Ім’я парк отримав на честь угорського садовода Карла Вагнера. Біля саду будують готель, який розмірами перевершує замок. Ще кількадесят метрів угору - і перед очима панорама руїн замку. Вхід туди вільний, але можете залишити у скриньці кілька гривень на потреби волонтерів. Чи замовити екскурсію, кошти з якої теж підуть на реставрацію замку.

Невицький був колись Невістським

З походженням назви Невицького пов’язана легенда. У Середньовіччя в замку, на 260-метровій вулканічній горі, ховали молодих наречених з відомих аристократичних родин. Звідси назва – замок Наречених, або Невістський замок. У письмових джерелах сучасна назва замку згадується з ХІ ст.

На території замку є засипаний колодязь. Легенди кажуть, що його глибина 125 м. Остання спроба відкопати колодязь, як і реставрувати замок, була на початку 1970-их. На стінах навіть встановили спеціальне обладнання, яким вивозили землю. Але справу закинули...

Перед цим, у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст., спробу відновити Невицький зробили австрійці і чехи. Під дерев’яними дахами відновили замкові вежі, а на очищеному внутрішньому дворику відбувалися спектаклі й народні гуляння. Саме тоді з’явився звичай серед молодят – відві-

дувати Невицький замок. Хоч реставрувати замок тоді так і не спромоглися, австрійське перекриття на вежі донжон (головній пам’ятці замку) вберегло її від руйнації на ціле століття, кажуть науковці.

Замок не змінився протягом півтисячі років

Збудовано Невицький замок у ХІІ ст., коли в угорських королів виникла потреба у захисті гірських перевалів, головно над долиною Ужа, і карпатських доріг, що вели до Галича й Києва. Найстаріша будівля Невицького - донжон, товщина стін якого колись сягала 2,8 м. Розвивався як потужна оборонна споруда у ХІІІ–ХVІ ст. У 1328-му угорський король Карл Роберт із династії Анжу передав замок у володіння своїм італійським прибічникам – Другетам, які володіли замком аж до його падіння в XVII ст.

1440-го в Угорщині почалася громадянська війна. Постійні сутички, а також поширення вогнепальної зброї змусили Другетів зміцнити замок. Сучасного вигляду замок набув на рубежі ХV–ХVІ ст. За найкращих часів тут було 41 приміщення, а його загальна площа становила 1,5 тис. кв. м. Під час розкопок археологи знайшли чудовий кольоровий кахель, який виготовляли в замку. У замку був водопровід, що під природним тиском подавав воду з сусідньої, вищої гори.

Між другою й третьою захисними лініями замку жили й працювали ремісники і прислуга. Кількість захисників замку разом з місцевим населенням, яке ховалося за його стінами, перевищувало півтисячі осіб. Однак замок не був неприступною твердинею і не раз переходив з рук у руки, особливо коли між Другетами почалися родинні чвари. 1644 рік став фатальним в історії замку. Трансильванський воєвода Дердь Ракоці знищив його як володіння прибічника австрійського трону Другета. З тих пір Невицький лежав у руїнах. Його оборонна роль перейшла до Ужгородського замку, по інший бік долини. Лише у другій половині ХІХ ст. Невицький знову частково ожив – руїни стали улюбленим місцем відпочинку ужгородців.

У 1939-му кілька годин загони Карпатської України, відступаючи, разом із чехами відбивали у замку наступ угорських військ. У 1969-1971 роках відбулася часткова консервація руїн. З літа 2006-го в замку проводять театралізоване свято весільних обрядів «Невицький замок — замок наречених». Тут відтворюють процеси сватання, пригощають традиційними стравами, співають весільних пісень.

http://www.wz.lviv.ua/life/123521


Відкрити | Коментарів: 1

Матеріал по Волинській трагедії - "Над багатьма могилами досі немає навіть хреста..."


Над багатьма могилами досі немає навіть хреста...

11 липня 2013 року 13:00
Ігор Тимоць

До 70-их роковин різанини на Волині одні шукають примирення, інші – провокують і підспівують радикалам

Фото автора

Фото автора

Україна та Польща підійшли до кульмінації складної теми спільного минулого — 70-их роковин Волинської різні. Польська сторона вважає 11-12 липня піком «етнічних чисток з елементами геноциду, коли українські націоналісти одночасно напали майже на  100 польських населених пунктів на Волині». Українські історики говорять про значно меншу кількість жертв літа 1943-го - під час «другої українсько-польської війни». У селі Павлівці на Волині 6 липня відбулася спільна молитва за участі релігійних діячів і представників громадськості обох країн - на тому самому місці, де 10 років тому польські та українські лідери вже сказали своє «пробачаємо і просимо пробачення».

«До злочинів вдавалися обидві сторони»

Президент Польщі Броніслав Коморовський  відвідає Луцьк у неділю, 14 липня. Там відбудеться панахида за жертвами Волинської різні, а також має прозвучати спільна заява від імені польського та українського президентів. Україну в Луцьку представлятиме, за даними польської преси, віце-прем’єр Костянтин Грищенко.

За словами Коморовського, його намір відвідати Україну пов’язаний з недавнім візитом до Варшави глави УГКЦ Святослава (Шевчука). «У того візиту було величезне значення, бо прийняли спільну заяву Римо-католицької церкви та УГКЦ. Ця заява відкриває нові перспективи для польсько-українського примирення», - сказав Коморовський. Президент Польщі також прокоментував заяву представника «Свободи» про небажаність візиту Коморовського до Луцька: «Це не заява всієї партії «Свобода», а лише місцевого лідера, з того регіону, де  польсько-українські відносини найбільше обтяжені минулим».

 Перед цим у польському Сенаті прийняли  заяву щодо Волині, в якій назвали події 70-річної давнини «етнічною чисткою з елементами геноциду». Після цього 148 (!) українських народних депутатів, «регіоналів» і комуністів, звернулися до польського Сейму, - аби той визнав Волинську різню «геноцидом польського народу». Українські провладні депутати підспівали крайнім правим польським колам... «Польське суспільство з подивом сприйняло звернення українських депутатів», - заявив українець за походженням, депутат Сейму Мирон Сич. «Здивований цим, як і українська меншина у Польщі. У польському суспільстві велике здивування, що в такій ситуації частина депутатів Верховної Ради стають проти процесу примирення між Україною і Польщею. Якщо говоримо про геноцид..,  то потрібно враховувати, що до злочинів вдавалися обидві сторони», - сказав Сич.

Колишні президенти  Леонід Кучма і  Олександр Квасьнєвский звернулися у спільній заяві до громадян двох країн. Закликали зробити все, аби пам’ять про жертв минулих конфліктів не стала приводом для погіршення відносин між двома народами.

Половина поляків не знають, хто винен, а хто жертва...

За даними опитування польського Центру вивчення громадської думки (в рамках проекту «Важка пам’ять: Волинь-1943»), 47% поляків не знають, хто винен у Волинській трагедії і хто був її жертвами. 7% відповіли, що ініціаторами різні були росіяни чи німці, а жертвами – поляки. Соціологи поцікавились, якої думки поляки про сучасні відносини Польщі та України. 46% сказали, що вважають ці стосунки ані поганими, ані добрими, а 18% не змогли відповісти на запитання. Добрими стосунки назвали 21% поляків, поганими – 15%.  Половина опитаних сказали, що спільна історія двох держав - радше джерело конфліктів, а не основа для розвитку партнерських відносин. 54% вважають, що минуле розділяє українців та поляків, і лише чверть вважає, що об’єднує.

«Сучасна Україна  є не правонаступницею ОУН і УПА, а протилежної до цих сил країни – радянської України. Слід просити українську владу допомогти гідно вшанувати пам’ять жертв. Заклик покарати винних у злочині не має сенсу - вони або мертві (їх знищили радянські органи безпеки), або живуть в еміграції, а не в Україні. Прихильники УПА в Україні - прозахідні сили, тобто ті, які нам не байдужі, а борються з бандерівським міфом посткомуністи з Донбасу і з півдня України. Зможемо вирішити тему Волині лише, коли Україна стане стабільною, благополучною країною, яка увійде в ЄС. Зараз заклики вибачатися можуть лише погіршити відносини з Києвом у час, коли вирішується доля Угоди про асоціацію. Зараз це не лише безглуздо, а й шкідливо з точки зору відносин між країнами», - написала польська газета Rzeczpospolita.

Коментарі для «ВЗ»

Катажина ПЕЛЬЧИНСЬКА-НАЛЕНЧ, заступник глави МЗС Польщі

Волинський злочин – складова частина польсько-українських відносин, як і важливий елемент нашої ідентифікації. Але дискусії на цю тему не впливають на зближення України з ЄС. Рух України в ЄС – стратегічна мета Польщі протягом останніх 20 років. Багато зроблено у пошуку порозуміння на тему Волині на рівні парламентів обох країн, глав держав і, особливо, церков. Впевнені, що в контексті саміту «Східного партнерства» у Вільнюсі, коли має бути підписано Угоду про асоціацію, питання Волині не матиме значення. Наші стратегічні відносини – це інший рівень. Водночас не маємо боятися історії. Якщо заяви щодо Волині відображають правду, то це  добре впливає на польсько-українські відносини.

Ніхто не очікує, що інша сторона прийме їхню правду. Це нормально, що маємо різне бачення історії. Розбіжності можуть залишатися, але якісний діалог на цю тему має тривати. Прийняття усіх історичних фактів і  бажання  порозумітися приведуть нас до примирення. У приклад завжди ставимо польсько-німецьке налагодження відносин. Німці визнали нацистські злочини, і ця правда стала основою для примирення.

Анатолій ШВАБ, декан історичного факультету Національного університету імені Лесі Українки, доцент кафедри нової і новітньої історії України

На Волині у населення немає непримиренного ставлення до тих подій чи такої точки зору, що це була справедлива помста українців. Є християнське співчуття в  оцінці того, що сталося. Маємо спільні заяви президентів та парламентів обох країн, але цього замало. У Польщі, а особливо в Україні, у людей дуже приблизні та часто надто міфологізовані уявлення на історичні теми. Молодь обох країн не відчуває на собі цього тягаря минулого... Маємо доносити факти про ті події, але так, аби цей конфлікт не заважав нам будувати майбутнє.

У польській історіографії тема Волині подається гіперболізовано, як акт вандалізму з боку українців, жертвами якого стали поляки. Але насправді  це була взаємна різня. Коли старі волиняни згадують ті події, то в них на очі навертаються сльози. Маємо шукати примирення, а не шукати винних.

Леон ПОПЕК, співробітник польського Інституту національної пам’яті

У 1939-му у 2,5 тис. поселень на Волині жили поляки. У 1943-му там зникли близько 1,5 тис. поселень і загинули близько 60 тис. поляків. Сьогодні хрести стоять у 130 місцях. Ще у 1350, де є масові поховання, немає навіть хреста. Рідні жертв тієї різанини просто хочуть, аби їхніх родичів поховали за християнським звичаєм і провели панахиду за загиблими. Якби ми почали діалог на тему Волині 20 років тому, то зараз просунулися б далі.

Мої рідні загинули від рук українських націоналістів у волинському селі Воля Островецька. Батькам вдалося втекти. Зараз цього села немає на мапі – там лише стоїть хрест серед поля. Поруч ми знайшли масові могили жертв різанини 1943-го, які перепоховали у спільній могилі.

http://www.wz.lviv.ua/ukraine/123438


Відкрити | Коментарів: 1

Про Волинь-43 - «Минулого не змінимо, а ось майбутнє – можемо»


«Минулого не змінимо, а ось майбутнє – можемо»

21 червня 2013 року 13:00
Ігор Тимоць

Цього року минає 70 років Волинської різанини – українці та поляки шукають примирення крізь призму болю та суму за жертвами

Братська могила поляків, які загинули 30 серпня 1943-го в селах Острівки і Воля Островецька. Згадки, що це зробили українські націоналісти, на хресті немає.

Братська могила поляків, які загинули 30 серпня 1943-го в селах Острівки і Воля Островецька. Згадки, що це зробили українські націоналісти, на хресті немає.

Поблизу містечка Любомля, що на Волині, посеред поля стоїть статуя Матері Божої. Польський історик Леон Попек з Інституту національної пам’яті розповідає, як 70 років тому тут були польські села Острівки і Воля Островецька. Їх знищили 30 серпня 1943-го загони УПА. Загинули у двох селах разом, за його словами, 1050 осіб. Убивали частину з них сокирами і молотами для забою худоби. Зокрема загинули тоді родичі Попека. Як аргумент, що це здійснили загони УПА проти цивільного польського населення, Попек демонструє на світлині архівне повідомлення, в якому упівський старшина пише, що ці села «очищені від поляків». Попек згадує, як вперше приїхав сюди на початку 1990-их. І слова місцевих українців, які запросили їх на чай, - «минулого не змінимо, а ось майбутнє – можемо». Попри заяви парламентів і президентів України та Польщі, звернення про примирення Папи Івана Павла ІІ, звернення глав різних українських та польських церков і конфесій та інтелектуалів, – тема Волині досі загрожує принести в українсько-польські відносини вітри похолодання.

Волинь – польська, Волинь – українська

Біля колишніх Острівок і Волі-Островецької польські та українські вчені провели ексгумацію і перепоховали у братській могилі останки кількох сот жертв тих трагічних подій. Під час останніх ексгумаційних робіт археологи знайшли останки понад 230 осіб. Більшість знайдених решток належали колись жінкам і дітям.

30 серпня за участі польської та української влади має відбутися панахида і відкриття монумента - на місці братської могили. Із польського боку звучать заклики, аби без політизації справи віддати останню данину родичам і співвітчизникам та поховати їх за християнською традицією.

Дебати на тему, що призвело до різанини на Волині, як і щодо кількості жертв тих подій з польської та української сторін, досі гострі як поміж істориків обох країн, так і поміж політиків. Польська сторона вважає, що ОУН та УПА влаштували на Волині геноцид поляків. Мовляв, мета дій українських націоналістів – «очистити» Волинь від поляків, аби вона стала мононаціональним краєм. Причина конфлікту – у складі якої країни після Другої світової війни буде Волинь. Поляки бачили її по війні у складі Польщі довоєнних кордонів. Українці – у складі України, яку зі зброєю в руках вони здобудуть. Іронія долі в тому, що ані українців, ані поляків не запитали, де буде кордон. Це питання вирішила одна особа – Йосиф Сталін. Після війни українців депортували до СРСР, а поляків – до комуністичної Польщі. Потім була польська операція «Вісла» - з розпорошення українських і українсько-польських сімей по колись німецьких теренах, відданих Польщі по війні.

Нацисти, червоні партизани, УПА і АК…

Поляки бачать причину трагедії на Волині в ідеології українського інтегрального націоналізму, виведеного Дмитром Донцовим, яку взяла на озброєння ОУН. Обидві сторони погоджуються, що однією з причин стала ”толерантність до насильства”, яка виникла на тлі війни і злочинів нацистського і комуністичного тоталітарного режимів. Поляки звертають увагу, що різанина набрала загрозливих масштабів, коли у волинські ліси прийшли українські поліцейські, які втекли в УПА з нацистської поліції. Тоді ж, у 1943-му, в тій місцевості з’явилася ще одна сила, яка чинила провокації, – червоні партизани. Переплелися три підпільні армії - польська, українська, і радянська - на окупованій, але вже погано контрольованій нацистами території.

Пояснення українських істориків – події на Волині були частиною другої українсько-польської війни. Жертви і злочинці були з обох сторін, а не лише українці – злочинці, а поляки - жертви. Причина вибуху, на думку українських істориків, ненависть українців до поляків за утиски періоду міжвоєнної Польщі та політику пацифікації, тобто втихомирення, українців. З боку українських істориків частина визнає, що метою дій ОУН і УПА було «очистити» Волинь від поляків.

Історики обох країн визнають, що польське підпілля, Армія Крайова (АК) теж чинила напади і спалювала українські села. Наприклад, 19 квітня 1946-го загони Армії Крайової за підтримки нацистів спалили волинське село Красний Сад, убивши 104 його мешканців… Не шкодували ні жінок, ні старих, ні дітей. Польща подає ці напади як акції відплати за дії українських націоналістів. Але хіба не однаково, якими мотивами керувалися люди, які вбивали мирне населення?

Для Польщі АК – національні герої, які захищали мирне польське населення від нападів УПА. Для багатьох українських істориків дії УПА та АК – симетричні. Полякам важко зрозуміти, що пам’ятники партизанам із УПА стоять не за вбивство мирного польського населення. Українцям важко зрозуміти, чому поляки так люто ненавидять українське націоналістичне підпілля, що, як і польські патріоти, боролося за створення своєї незалежної держави, проти двох тоталітарних режимів – нацистського та комуністичного. Після війни, до речі, УПА і АК навіть спромоглися на деякі спільні акції проти комуністів.

У кожного своя «правда»

Частина польських істориків каже, що не хоче говорити зі своїми українськими колегами, які не визнають факту геноциду. Українські історики кажуть, що польські дослідники завищують цифри втрат із польського боку і занижують - з українського. Як зауважує польський депутат Сейму українського походження Мирон Сич, чи, бува, не забуваємо у цих дискусіях про самих жертв?

...Моя бабця походить із Закерзоння. Їй було 14 років, коли польська комуністична влада у 1946-му спалила сусіднє українське село Гораєць, вбивши понад сотню українців. Таким чином боролися проти упівців. Потім виявилося, що ніякої бази УПА в селі не було. Жертвою на війні завше стає мирне, цивільне населення... Я був у Горайці на початку 2000-их. Я і мій брат розпитували про дорогу до сусіднього села Хотилюб, звідки походить бабця. «А ви українці?! А ви мене не вб’єте?» - запитувала мене стара польська пані. Більш як через 50 років після згаданих вище подій вона досі боялася помсти українських націоналістів...

Пам’ять старшого покоління досі живе та болить. Молоді люди, які народилися через 50 років після диких злочинів першої половини ХХ ст. у Європі, дізнаються про них із книг і кінострічок. Якщо не буде втручатися політика, то вони зможуть потиснути руки своїм друзям із сусідніх країн. Спроби прийняти у Сеймі заяву, в якій йдеться про «злочинців із УПА, які вчинили геноцид проти поляків на Волині», навряд чи сприятимуть порозумінню між українцям і поляками. Спільні молитви за всіма жертвами трагедії та звернення в дусі «пробачаємо і просимо пробачення» - сприятимуть.

http://www.wz.lviv.ua/ukraine/123283


Відкрити | Коментарів: 3

Депутат Сейму Мирон Сич: "Ініціатив до пошуку примирення щодо Волинської трагедії більше з української сторони, ніж з польської"


Депутат Сейму Мирон Сич: "Ініціатив до пошуку примирення щодо Волинської трагедії більше з української сторони, ніж з польської"

Єдиний депутат українського походження у польському Сеймі, син вояка УПА, розповів Тиждень.ua про дискусії навколо річниці Волинської трагедії, перспективи підписання Угоди про асоціацію і перспективи українсько-польських відносин
  myron.JPG  

Протягом цього літа чи не головним питанням польсько-українських відносин стала Волинська трагедія. Правляча у Польщі «Громадянська платформа» (ГП) пробує подати м’який варіант, аби не ускладнювати подальші зустрічі з українцями напередодні саміту у Вільнюсі, де може бути підписана Угода про асоціацію. А ось коаліційна Польська селянська партія та опозиційна «Право і справедливість», заграючи із своїм виборцем, вибирають жорсткіші варіанти.    

Тиждень.ua: Мабуть, гостра дискусія до 70-их роковин подій на Волині не сприяють хорошій атмосфері в польсько-українському діалозі…

- Такі гарячі дебати виникають у Польщі на кожну круглу дату Волині, кожні 5-10 років, а потім стихають. Цього року вони особливо гострі. Хоча президенти обох країн, а також Сейм і Верховна Рада, вже приймали спільні декларації про примирення, дискусії спалахують щоразу знову. Як польського українця, мене це дивує. Часто задумуюся, чи йдемо ми до примирення, чи навпаки. В Україні дедалі частіше вголос говорять, що це була антипольська етнічна чистка, яку провели ОУН і УПА. І це вже нормально сприймається. Натомість абсолютно не допускається слово «геноцид». Але це слово дедалі частіше використовують різні політичні сили в Польщі. Воно вжите у багатьох проектах заяв по Волині, які зараз обговорюють в Сеймі. Також часто у Польщі зараз говорять про аналогічні акції щодо українців з боку польського підпілля - Армії Крайової, здійснені переважно на Холмщині та Любачівщині. Там теж, як і на Волині, вбивали тисячі жінок, старих і дітей. Польські історики кажуть, що це була помста поляків за Волинь. Ці події теж можна назвати етнічною чисткою чи геноцидом. Очевидно, жертви були з обох сторін. Значно більші з польської сторони. Але були і з української. Багато поляків поділяють цей погляд, і хочуть говорити про це. Виникає дискусія, чи був геноцид або етнічна чистка лише з одного боку, чи взаємні.  

Напруження до роковин не покращує відносин між Польщею і Україною. Пора поставити крапки над «і» та врешті закрити цю проблему, аби не пhttp://admin.tyzhden.ua/Manager/Journal/Publications/Post/?a=1овертатися до неї з емоціями знову через п’ять років. Це не потрібне нашим державам і народам. Просто покажімо цю «нашу» і «вашу» історію, подаймо навзаєм руки та помолімося за жертв з обох боків. Більше ініціатив до пошуку примирення бачу зараз зі сторони української, ніж з польської.

Читайте також: По волинському колу

Тиждень.ua: Чи тема Волині має якийсь прив’язок до політичної боротьби у Польщі?

Думаю, перед виборами до Європарламенту, які відбудуться в травні 2014-го, політичні сили в Польщі зробили собі «турнір висловів», хто сильніше зреагує на роковини Волині. Це погана дорога, бо веде у зворотній від примирення бік. Задумуюся інколи, чи взагалі не забули в цьому всьому про жертв. Пропозиція глави УГКЦ Святослава, який 27-29 червня буде в Польщі, відправити у Варшаві з Римо-католицьким духовенством панахиду за жертвами Волині за участі польського президента, маршалками Сейму і Сенату, - це чудова нагода сказати те, що вже було не раз сказано – пробачаємо і просимо пробачення.

Тиждень.ua: Чи відбивається тема Волині на підготовці до підписання Угоди про асоціацію? Як Польща оцінює успішність підготовки до підписання Угоди в листопаді в Вільнюсі?

- Вона точно, не сприяє. Складності щодо підписання Угоди – це перш за все, велика проблема України. І Україна, і ЄС, і Польща мають свої інтереси у підписанні. Варшава не може собі дозволити, аби підписання не відбулося, тож продовжує докладати усіх зусиль, аби підписали. І президент, і міністри, і депутати Польщі говорять зі своїми колегами у ЄС, переконують інші держави Євросоюзу. Підписання вигідне для ЄС теж. Крім того, ЄС не може приймати нові держави без попередньої підготовки. В історії Євросоюзу лише раз, у 1981-му, до ЄС без підготовки прийняли Грецію. Загравання, навіть на рівні меморандуму, із Митним союзом вставляє палки у колеса Угоді про асоціацію. Київ має врешті вибрати дорогу, яка буде репрезентувати волю більшості громадян країни. Вірю, що Україна вибере ЄС.

Читайте також: Чи варто засуджувати волинські злочини?

Тиждень.ua: Чи буде залежати підписання від звільнення Юлії Тимошенко? Чи вірите ви в її звільнення?

Не впевнений, що сама Тимошенко вірить у своє звільнення. Натомість вона завше підкреслює, що попри те, якою буде її доля, їй би хотілося, аби Угоду про асоціацію підписали. Українська влада звільнила Юрія Луценка. Думаю, тепер їй складно звільнити Тимошенко до листопада. Її звільнення було би для України показово позитивним кроком. Але сумніваюся, що так станеться. Я оптиміст, але іноді реаліст, якщо йдеться про політичні справи.

Тиждень.ua: Недавно Алєксандр Кваснєвський, як учасник Монтіорингової місії Європарламенту, висловив упевненість, що Угоду таки підпишуть. Чи може бути, що рішення в цьому питанні на рівні ЄС вже існує?

Я теж вважаю, що приймуть, бо в цьому зацікавлена не лише Україна, а й сам ЄС. Але подальший шлях до ЄС буде дуже тривалим. Коли Польща заявила про намір вступити в Євросоюз, то це був 1994-ий. Пристосування законодавства Польщі до ЄСівського тривало 10 років. Велика справа сама по собі цю дорогу почати. Саме тому ця осінь така важлива для України.

Читайте також: Угода про асоціацію як інструмент впливу на Януковича

Тиждень.ua: Дипломати у приватних розмовах часто кажуть, що на переговорах в ЄС, коли йдеться про долю України, часто і ефективно палки у колеса вставляють росіяни. Ви стикалися з таким?

Польща – велика держава у Центральній Європі. Поруч – Україна. Вона теж – дуже велика держава. А разом це може бути потужна сила в Євросоюзі. Наші два народи, дві держави, мають схожі традиції, культуру, історію. Українці та поляки вміють чудово один одного розуміти. Разом, українці та поляки, можуть створити у центрі Європи нову потужну силу, яка змінить баланс. Ця сила матиме потужний вплив на рішення ЄС і цілої Європи. І країнам Західної Європи, і східному сусіду України не завше подобається такий сценарій.

http://tyzhden.ua/World/


Відкрити

Чому Грузія котиться в прірву за "українським сценарієм"? Невже бідна посткомуністична країна не може жити у демократїі?


Лідер грузинської опозиції – під арештом

23 травня 2013 року 9:29
Ігор Тимоць

Хочуть посадити опозиційного кандидата в президенти Вано Мерабішвілі

Лідер грузинської опозиції – під арештом

У Грузії заарештували ймовірного претендента на пост президента від опозиції, екс-прем’єра і главу пропрезидентської партії «Єдиний національний рух» (ЄНР) Вано Мерабішвілі (на фото). Разом з ним затримали губернатора регіону Кахеті, представника президента в Грузії та колишнього міністра праці, охорони здоров’я і соціального захисту Зураба Чіаберашвілі.

Саакашвілі: «Арешт Мерабішвілі нагадує справу Тимошенко»

Слідство щодо Мерабішвілі ведуть за статтями «підкуп виборців», «розтрата чи привласнення коштів з використанням службового становища, що завдала серйозної шкоди» і «зловживання службовими повноваженнями». У окружній прокуратурі кажуть, що дії Мерабішвілі передбачають від 7 до 12 років тюрми. Прокуратура Грузії звернулася до суду з клопотанням про взяття екс-прем’єра під варту.

Перший епізод стосується 2012-го, коли під час парламентських виборів Мерабішвілі, як прем’єр, спільно з міністром праці Чіаберашвілі, нібито незаконно оформили на роботу тисячі активістів ЄНР. Люди начебто займалися лише агітацією за партію і за це отримали з бюджету 5,2 млн. ларі. Другий епізод стосується присвоєння Мерабішвілі в селі Кваріаті дачі, що належить ТОВ «Міжнародна інвестиційна компанія». Слідство вважає, що Мерабішвілі відібрав її через залякування у 2009-му і користувався нею до 2013-го. Прокуратура також розслідує справу про розгін мітингу 26 травня 2012-го та вбивство тоді Сандро Гіргвліані. До цього начебто теж причетний Мерабішвілі.

Президент Грузії Михайло Саакашвілі провів паралелі між Грузією та Україною. «В України заморожені усі відносини з ЄС, а також виникли проблеми зі США. І це тільки через те, що з політичних мотивів там затримана екс-прем’єр Юлія Тимошенко. В Україні екс-прем’єру пред’явили значно тяжчі звинувачення, ніж Мерабішвілі. Усі мають задуматися, зокрема уряд, яку загрозу приховує у собі затримання політичного опонента», – сказав Саакашвілі. Президент також опротестував арешт Чіаберашвілі, який домігся під час роботи в Раді Європи, що питання грузино-російського конфлікту постійно було на порядку денному і «через це його не люблять у Москві».

«Незаконне політичне рішення Іванішвілі»

Затримання – наслідок рішення глави уряду Бідзіни Іванішвілі, заявив один з лідерів парламентської меншості Георгій Габашвілі. «Це політичне рішення, яке Іванішвілі не раз анонсував раніше, заявляючи, що збирається знищити ЄНР. Він не раз казав, якщо опозиція не припинить існування, якщо ЄНР продовжить діяти, то матиме справу з прокуратурою», – сказав Габашвілі. За його словами, цими діями Іванішвілі не зможе знищити опозицію.

Представники ЄНР вважають, що уряд Грузії відновив хвилю політичних переслідувань опонентів, яку розпочав одразу після парламентських виборів 1 жовтня 2012-го і на деякий час призупинив під тиском світової спільноти. Усі звинувачення опозиція вважає надуманими і абсурдними, а реальною причиною арешту Мерабішвілі – його намір взяти участь у президентських виборах у жовтні 2013-го. Мерабішвілі – автор відомих успішних реформ у правоохоронній системі Грузії.

Вано, який викорінив корупцію в міліції

Вано Мерабішвілі народився 15 квіт­ня 1968-го в грузинському селі Уде. Мерабішвілі обіймав посаду глави МВС 7 років і 7 місяців – з грудня 2004-го. Вважається одним з найближчих соратників Саакашвілі та співорганізатором «Революції троянд» у 2003-му. Викорінення корупції в поліції стало одним з найбільших результатів реформи у відомстві під керівництвом Мерабішвілі.

У вересні 2006-го МВС запобігло спробі державного перевороту з боку екс-міністра держбезпеки Ігоря Гіоргадзе, який заховався у Росії. У вересні 2006-го Мерабішвілі повідомив про арешт чотирьох офіцерів російського ГРУ, яких затримали за шпигунство. Після цього розпочалися антигрузинська кампанія в РФ, торгове ембарго і закриття російського кордону. У травні 2009-го МВС розкрила змову, спрямовану на зміну влади в Грузії. Тоді ж відбулася невдала спроба бунту на військовій базі в Мухровані.

Мерабішвілі – автор вдалої реформи грузинської поліції, яка стала зразком для наслідування на пострадянському просторі. Мерабішвілі за один день звільнив з ДАІ 14 тис. працівників. Переймати досвід у МВС Грузії приїжджають представники багатьох країн. Протягом 2012-го був прем’єром Грузії.

 

Джумбер Дзігуа 

Голова львівського осередку Всеукраїнського громадського об’єднання ”Георгія”

Від жовтня 2012-го в Грузії триває дебілізація. До влади повернулися колишні хабарники і агенти КДБ. Ці люди мають завдання повернути країну до російського болота. Із часу приходу до влади команди Іванішвілі минуло вже сім місяців. За цей час він не виконав жодної зі своїх щедрих обіцянок – наприклад, інвестувати мільярд доларів в сільське господарство чи закрити всі кредити приватних осіб. Аби відвернути увагу суспільства, команда Іванішвілі щомісяця влаштовує «концерти», – то ліва рука Іванішвілі викладає в Інтернет нищівний компромат на його праву руку, то 17 травня представники церкви б’ють прихильників нетрадиційної орієнтації в Тбілісі, то арештовують Мерабішвілі. Прикро, що ця брудна гра проти інтересів держави відбувається за безпрецедентно активної участі грузинської православної церкви… Багато бачили грузини, але священиків з табуретами в руках, які закликають до насильства, – вперше!

Затримання Вано – безперечно потужний удар по команді Саакашвілі. До президента лише підбираються. Міністр юстиції не раз казав, що будуть ще питання до президента, але його наразі не чіпають. Практично команду реформаторів нейтралізовують. Якщо врахувати, що Мерабішвілі – глава опозиційної партії, то через його арешт хочуть знешкодити всю опозицію. Впевнений, у представників прокуратури зараз тремтять руки. У приватній розмові вони кажуть, що їм потрібно діяти до кінця – посадити Мерабішвілі, і надовго. А то, якщо зміниться влада, посадять їх. Прокуратура проводить наради, аби зрозуміти, які судді вестимуть справу, і шукає засоби впливу, аби вони гарантовано посадили Мерабішвілі.

 Це все нагадує події в Україні – переслідування опозиції та Тимошенко. Мерабішвілі розглядався як головний кандидат від опозиції на пост президента на виборах у жовтні. Іванішвілі ж представив кандидатом від влади на цей пост свою ручну фігуру – міністра освіти і науки Георгія Маргвелашвілі – 100% керовану людину, якій вже починають «писати» рейтинг: наче Маргвелашвілі підтримують 20% грузин. Мерабішвілі легко міг би перемогти Маргвелашвілі, тому його нейтралізовують через ув’язнення. Що можна сказати? З космічною швидкістю країна летить… у прірву!

http://www.wz.lviv.ua/world/123008


Відкрити | Коментарів: 4

Із саги про вічну візантійщину на Московщині... :)


Чому «пішли» «сірого кардинала»?

16 травня 2013 року 9:13
Ігор Тимоць

У Кремлі – скандальна відставка впливового віце-прем’єра Владислава Суркова

Чому «пішли» «сірого кардинала»?

У російському уряді Дмитра Медведєва - третя відставка за рік. Свій пост покинув «сірий кардинал» Кремля та віце-прем’єр Владислав Сурков (на фото). «Причина відставки - його робота нікому не потрібна. Сурков пояснив, що політичні загрози уже зникли, опозиції як такої немає, політичних ризиків - теж, тож необхідність у такому менеджері, як він, - відпала», - написало російське видання «Комерсант». Серед можливих причин називають також співпрацю з... опозицією, економічні невдачі влади та «розбірки» у «владному тандемі».

«Сірий кардинал» Путіна спонсорував опозицію?

Однією з версій звільнення Суркова називають звинувачення у спонсоруванні російської опозиції! З’явилися підозри, що віце-прем’єр нібито санкціонував передачу опозиційному депутатові Іллі Пономарьову 750 тис. доларів - як гонорар за лекції від імені фонду «Сколково».

«Коли почалися основні протести і були сфальсифіковані вибори в Думу 2011-го, Сурков відповідав за внутрішню політику і залишався прихильником жорсткої лінії: усю опозицію знімати, нікого не реєструвати, фальсифікувати усе, що можливо. Ця стилістика і призвела до народного обурення. Його наступник В’ячеслав Володін проводить більш лояльну лінію до тих, хто хоче брати участь у легальному політичному процесі. Тому радше Володін заграє з опозицією», - каже голова партії «Демократичний вибір» Володимир Мілов.

«Вважати, що Сурков був фінансовим джерелом якогось опозиційного руху, і це причина відставки - смішно. Причини - внутрішні системні, коли одні методи контролю і гравців змінюють на інших. Нинішня влада теж грає з опозицією. У цьому сенсі Сурков нічим не відрізняється від інших чиновників... У нас часто звучать максималістичні судження - якщо ми опозиція, то не можна зустрічатися з владою. Усі зустрічаються і взаємодіють. Особливо в умовах Росії - авторитарної держави, в якій без взаємодії з владою існувати неможливо», - каже керівник регіональних програм Фонду розвитку інформаційної політики Олександр Кінєв.

Наполовину чеченець

зі спецназу ГРУ

Владислав Сурков народився у 1964-му у селі в Чечні. Перші п’ять років жив у Чечні, його батько — чеченець. У 1983-1985 роках служив у спецназі Головного розвідувального управління (ГРУ). У 1987-му очолив рекламний відділ Центру науково-технічних програм Михайла Ходорковського. Був охоронцем Ходорковського. У 1992-му став президентом Російської асоціації рекламодавців. У 1991-1996 роках обіймав керівні посади в Об’єднанні кредитно-фінансових підприємств «Менатеп», яке очолював Ходорковський. У 1999-му став помічником керівника адміністрації президента Росії.

Суркова вважають одним із ідеологів правлячої партії «Єдина Росія». «Я був серед тих, хто допоміг президенту Борису Єльцину здійснити мирний перехід влади, серед тих, хто допоміг Путіну стабілізувати політичну систему», - сказав про себе Сурков у грудні 2011-го. Він - один із натхненників руху «Наші». З 2010-го - член опікунської ради Фонду інноваційних розробок «Сколково». У грудні 2011-го призначений заступником глави уряду Росії. До кінця літа 2012-го, за оцінками видання «РБК Daily», замкнув на собі всі кадрові питання в уряді. Виступав проти проекту федерального закону, що забороняє чиновникам володіти нерухомістю за кордоном.

7 травня цього року Путін розкритикував роботу уряду - за соціально-економічні невдачі. За оцінкою президента, уряд не виконав його доручення навіть на третину. Сурков заперечив главі держави і при камерах полемізував з Путіним. Наступного дня Путін звільнив Суркова з поста заступника глави уряду.

Діяльність Суркова на посту заступника керівника адміністрації президента критикували російські правозахисники і опозиція. На їхню думку, Сурков був координатором усіх фальсифікацій виборів, знищення політичної конкуренції, організації кампаній проти громадських організацій. Російський мільярдер Михайло Прохоров, якого змістили у вересні 2011-го з посади лідера партії «Правое дело», назвав Суркова «головним ляльководом політичного процесу Росії».

«Вороги – не лише ті, хто проти режиму, а й його неактивні прихильники»

Зірка Суркова почала заходити, коли його «відсунули» убік

2011-го через масові акції протесту. Однак повністю його епоха закінчилася з теперішнім відходом з поста віце-прем’єра. Сурков став жертвою деспотичного режиму, який сам допоміг створити... Сурков - автор «керованої демократії». Його політична система працювала як швейцарський годинник, який дав збій наприкінці 2011-го. Наступником Суркова на посту заступника глави адміністрації Путіна став у 2011-му В’ячеслав Володін. «У часи Суркова парадигмою відносин з владою у Росії була «лояльність». А зараз вороги - не лише ті, хто проти режиму, а й його неактивні прихильники. Це нова опричнина», - каже політконсультант Марат Гельман, використовую-чи термін, який характеризує правління царя Івана Грозного. На заміну постмодерному стилю Суркова увійшов більш ідео-логічно спрямований і конфронтаційний стиль Володіна, який робить акцент на націоналізмі та антизахідництві», - пише британська The Financial Times. 

Фото: ЕПА

http://www.wz.lviv.ua/world/122939


Відкрити

Віце-спікер Палати громад зґвалтував двох чоловіків?


Віце-спікер Палати громад зґвалтував двох чоловіків?

8 травня 2013 року 12:30
Ігор Тимоць

Секс-скандал б’є по правлячих у Британії консерваторах

Віце-спікер Палати громад зґвалтував двох чоловіків?

За звинуваченням у зґвалтуванні двох чоловіків заарештували 55-річного віце-спікера британської Палати громад Найджела Еванса. Йому загрожує до 10 років в’язниці. Еванс — член правлячої Консервативної партії (торі), один із близьких соратників прем’єра Девіда Кемерона. Віце-спікер, який не приховує нетрадиційної сексуальної орієнтації, каже, що його шантажують колишні друзі... Еванса відпустили під заставу.

Кемерон мовчить...

Одна з жертв – 21-річний юнак, який каже, що Еванс зґвалтував його у 2009-му. Інша жертва – 29-річний чоловік, який каже про сексуальне домагання з боку політика цьогоріч. Віце-спікер усі звинувачення заперечує. «Мене викликали у поліцію через скарги від осіб, яких я вважав друзями. Це неправдиві звинувачення», – каже Еванс.

Найджел Еванс – старожил у парламенті. Вперше став депутатом 21 рік тому. З тих пір виборці його округу, в якому його і заарештували, постійно віддавали йому свої голоси. Не лише однопартійці, а й депутати від опозиції кажуть, що Еванс не справляв враження особи, здатної на такі злочини. Усі знали про його сексуальну орієнтацію - він розповів про це пресі три роки тому, коли в Палаті громад утворили групу підтримки депутатів, які вирішили відкрито заявити про свою гомосексуальність.

«Такі серйозні звинувачення політику такого рангу похитнуть позиції торі. Найкраще Нейджелу було би подати у відставку. Але він каже, що не робитиме цього, як і не буде відмовлятися від мандата, поки не з’ясують усі обставини справи», - розповів ВВС міністр оборони в уряді Кемерона Філіп Гаммонд. Ймовірно, кажуть оглядачі, не Еванс буде вирішувати, чи бути йому надалі віце-спікером, а сам прем’єр Кемерон. Останній - мовчить. Кажуть, відходить від наслідків останніх місцевих виборів у Англії та Вельсі, на яких торі зазнали поразки – отримали 25% голосів, порівняно з 44% у 2008-му.

А перемогла на цих виборах Лейбористська партія, яка здобула 29% голосів, порівняно з 25% у 2008-му. Але найбільшою несподіванкою стало третє місце найбільших британських євроскептиків – Партії незалежності Сполученого Королівства (UKIP). Вона дістала 23% – найбільше в своїй історії.

Президент ЄС... «мокра швабра»

«Попередні британські уряди включили нас до політичного союзу з Європою, навіть не спитавши. Тепер 75% наших законів приймають за морем. Більшість з нас каже: хочемо повернути назад нашу країну. Хочемо торгувати з Європою, дружити з Європою. Але не хочемо, аби нами управляли із Брюсселя», – заявив лідер Партії незалежності Найджел Фарадж.

UKIP забрала голоси розчарованих виборців від торі, – кажуть оглядачі. Раніше Кемерон різко критикував «незалежних» та їх лідера, називаючи його політику «шаленою». 49-річний Фарадж відомий через гострий язик і популізм. Три роки тому, виступаючи у Європарламенті, Фарадж назвав президента ЄС Германа ван Ромпея «мокрою шваброю», додавши, що той не має права говорити від імені всього Євросоюзу. «Ви - тихий вбивця європейської демократії та національних держав. Не дивно, адже ви приїхали з Бельгії, яка не гідна назви держави», - сказав Фарадж Ромпею, звертаючись до постійних суперечок фламандців і валлонів, які не можуть дійти згоди в Бельгії.

UKIP йшов на місцеві вибори із вимогами скорочення соціальних витрат на охорону здоров’я і освіту для іммігрантів. UKIP критикує відкриття наступного року британського ринку праці для громадян Болгарії і Румунії. Торі на місцевих виборах не допомогло навіть те, що частина вимог UKIP збігається з діями уряду Кемерона – як-от скорочення допомоги із безробіття для іммігрантів.

«Імперія карликів»

Однією з визначних пам’яток китайського міста Куньмінь є тематичний парк «Імперія карликів». Тут працюють кількасот маленьких чоловічків і жіночок з усього Китаю. Єдина вимога до жителів імперії - зріст до 1,3 м.

Місцеві жителі беруть участь у повсякденній роботі: кухарі, прибиральники, охоронці, поліцейські, розважальники туристів... Щодня тут організовують шоу, в якому карлики співають традиційні пісні, танцюють, організовують мітинги та шоу каскадерів. Більшість із них одягнені у казкові костюми. Карлики заробляють 100-250 євро на місяць, а житло їм надається безплатно. Усі умови для життя пристосовано до потреб цих маленьких людей.

http://www.wz.lviv.ua/world/122869


Відкрити

Косовський вузол розв’язано?


Косовський вузол розв’язано?

7 травня 2013 року 15:00
Ігор Тимоць

Ні, але перший крок до врегулювання застарілого конфлікту на Балканах зроблено

Акція протесту проти брюссельських угод у Белграді. Напис на плакаті: «Вони здали Косово». На плакаті (зліва направо) — прем’єр Сербії Олександр Вучіч, віце-прем’єр Івіца Дачіч та президент Томіслав Ніколіч.

Акція протесту проти брюссельських угод у Белграді. Напис на плакаті: «Вони здали Косово». На плакаті (зліва направо) — прем’єр Сербії Олександр Вучіч, віце-прем’єр Івіца Дачіч та президент Томіслав Ніколіч.

Уряд Сербії схвалив з Косовом угоду про нормалізацію відносин. Прем’єр Сербії Івіца Дачіч і прем’єр самопроголошеного краю Косово Хашім Тачі домовилися у Брюсселі про принципи нормалізації відносин, відкривши обом сторонам дорогу в ЄС. А президент Сербії Томіслав Ніколіч вибачився за злочини проти боснійських мусульман, скоєні під час війни у Боснії і Герцеговині у 1992-1995 роках. «Стаю на коліна і прошу для Сербії помилування за злочин, вчинений у Сребрениці. Прошу вибачення за злочини, які від імені нашої держави і народу скоїли окремі особи», - сказав Ніколіч. За оцінками експертів, у Сребрениці вбили близько восьми тисяч чоловіків і хлопчиків-мусульман - після того, як це місто перейшло під контроль боснійських сербів на чолі з генералом Ратком Младічем.

 12 РОКІВ Сербією правили прозахідні демократи. Усі чекали, що вони визнають Косово заради вступу в ЄС. А вони не визнавали... Минулої весни демократи програли вибори націоналістам. Тоді всі стали чекали, що почнеться рух Сербії в бік Росії. Але цього не сталося. Питання Косова вирішили колишній прес-секретар Слободана Мілошевича, а зараз прем’єр Івіца Дачіч, і колишній віце-прем’єр Мілошевича, а зараз президент Томіслав Ніколіч.

Косовські албанці в угоді погодилися, що сербські муніципалітети у Північному Косові об’єднаються в особливе автономне утворення, у якого буде свій президент, парламент та інші органи місцевого самоврядування. Ці органи зможуть проводити самостійну політику в галузі економіки, освіти, охорони здоров’я та містобудування. Крім того, косовські серби отримають власну поліцію і власний суд. А косовська армія не зможе входити на територію сербської автономії. Приштина по суті погодилася на створення на своїй території майже незалежної сербської держави. А головне, Сербія і Косово зобов’язалися не заважати одне одному вступати в ЄС.

Серби Косова ігнорували одностороннє проголошення незалежності Приштиною у 2008-му і як вважали себе сербськими громадянами на сербській території, так і вважають. Вони отримують пенсії і допомоги з Белграда, розплачуються сербським динаром, а не євро, як у Косові, беруть участь у сербських, а не в косовських виборах.

У Сербії не було шансів повернути Косово, яке визнало близько 100 держав, включаючи більшість країн ЄС. Усе, що могла зробити Сербія для косовських сербів, - домогтися автономії. Вона цього досягла. Економічне становище косовських сербів теж навряд чи зміниться - Белград продовжить їх утримувати. Після поступок щодо Косова Брюссель обіцяє почати у червні з Сербією переговори про вступ у ЄС.

коментарі для "ВЗ"

Младен ТОРГЕВІЧ,

публіцист журналу «Нова сербська політична думка», Белград

 Ця угода вже отримала назву «Пакт Дачіча — Тачі» (Хашім Тачі — прем’єр Косова). Тачі переконаний, що, парафувавши угоду, «Сербія визнала Косово де-юре», а підсумковий документ, підписаний у Брюсселі, - міжнародне визнання Косова. За текстом угоди, «жодна сторона не блокуватиме і не спонукатиме інших блокувати прогрес іншої сторони на її шляху в ЄС». Формально Сербія дала добро на євроінтеграцію Косова. Однак насправді проблема пов’язана з принципами функціонування самого ЄС. У ЄС вимагатимуть тепер від Белграда, сказавши «А», сказати «Б», «В» і так далі. Тобто визнати Косово.

Тепер у двозначному становищі опинилися ті держави, які досі відмовлялися визнати незалежність Косова. У складі ЄС це п’ять держав - Іспанія, Греція, Кіпр, Румунія і Словаччина. Колишній представник ЄС на переговорах щодо статусу Косова, німецький дипломат Вольфганг Ішінгер переконаний, що у п’яти членів ЄС, які не визнають Косова, «більше немає виправдань» для такої позиції. Румунський прем’єр Віктор Понта уже заявив, що Румунія змінить позицію щодо Косова. Сигнали про можливий перегляд позиції надходять і з Афін. Щодо Кіпру, то очікувати його підтримки Сербії не доводиться, зважаючи на фінансові потрясіння і зростання залежності острова від ЄС...

Євроінтеграція для Сербії означає визнання територіального статус-кво на Балканах, втрату своїх земель і примирення з роллю маленької незначної держави на периферії Об’єднаної Європи.

Філіп АНДРІЄВІЧ, 

публіцист, Белград

На мою думку, ця угода — погана. Вона ще не визнає Косова, але до цього вже близько. Згідно з угодою, Белград визнає, що Косово може інтегруватися в ЄС, але не в ООН. Наступні угоди підуть далі на шляху визнання Косова. А вступ Сербії в ЄС — ще далека та примарна перспектива. Нам багато обіцяли, але це були і залишаються лише обіцянки... Ця угода погана, бо визнає конституцію та устрій Косова як незалежної держави. Ця угода не до кінця захищає косовських сербів. Вона не захищає культурну спадщину сербів у Косові — тамтешні пам’ятки архітектури, монастирі, церкви. Тобто ніяк не захищається усе те культурне багатство, яке робить Косовський край сербським Єрусалимом.

http://www.wz.lviv.ua/world/122847


Відкрити

Замість примирення – проект ухвали про «геноцид»


Замість примирення – проект ухвали про «геноцид»

25 квітня 2013 року 9:00
Ігор Тимоць

У Польщі цього року вшановують пам’ять жертв 70-х роковин Волинської різні.

Фото Gazeta Wyborcza

Фото Gazeta Wyborcza

Парламентська фракція Польської селянської партії (PSL) внесла на розгляд сейму проект ухвали «Про геноцид, вчинений ОУН і УПА щодо кресов’яків – польського населення східних кресів (західні землі України, Білорусі та Литви, які входили до складу ІІ Речі Посполитої – Авт.) у 1939–1947 роках». У проекті пропонують, аби сейм визнав ОУН, УПА, дивізію СС «Галичина» і українську поліцію, яка була на службі у німців, «злочинними організаціями».

В обґрунтуванні до проекту заяви, зокрема, читаємо: «Впродовж останніх років спостерігаємо нечуваний розвиток на Західній Україні культу Степана Бандери і УПА. За мовчання Києва і Варшави з’являються пам’ятники Бандері й іншим керівникам ОУН, їхніми іменами називають вулиці та площі, відбуваються марші, які прославляють «героїзм» УПА, видаються публікації, що заперечують участь УПА у вбивствах поляків. Систематично в Україні блокують спроби увічнити жертв терору УПА...».

Пізніше глава Харківської ОДА Михайло Добкін заявив, що хоче звернутися до сейму з пропозицією скласти список прихильників ідей ОУН і УПА, аби заборонити їм в’їзд у ЄС... У «Свободі» ж вважають, що до цього проекту постанови сейму причетна Партія регіонів. Таку ж думку озвучив депутат-«свободівець» Юрій Сиротюк: «Шовіністично налаштовані щодо українців політичні кола в Польщі намагаються скористатися тим, що при владі в Україні перебувають українофоби».

В українському МЗС заявили, що можливе прийняття сеймом скандальної ухвали «не відповідатиме високому рівню польсько-українських відносин». Посол України у Польщі Маркіян Мальський виключає, що сейм ухвалить цю постанову. «Переконаний, спроби окремих політсил у Польщі перевести питання волинських подій у політичну площину, особливо з використанням антиукраїнських формулювань, не зустрінуть підтримки більшості у сеймі», – сказав Мальський.

На думку голови Комісії національних та етнічних меншин сейму Мирона Сича, який є членом правлячої партії «Громадянська платформа», «у такому вигляді заява не може бути прийнята, вона надто радикальна». За словами Сича, PSL постійно гостро підходить до теми Волині. Сич назвав частину інформації, викладеної у проекті ухвали, спотвореною.

Один із авторів проекту, депутат PSL Францішек Стефанюк заявив, що партія ініціювала прийняття цієї заяви на прохання родичів загиблих на східних кресах. «Ця ухвала – вияв пошани до жертв убивств, які сталися в 1940-х, особливо у 1943-му, на колишніх землях Речі Посполитої, в Україні. Вона має показати нашу повагу й увіч­нити апогей геноциду – день 11 липня. Про це просять родини убитих. Вони хочуть помолитися за ці жертви, вшанувати їх».

Мирослав ЧЕХ, публіцист «Газети Виборчої», Варшава

Це проект заяви невеликої парламентської фракції PSL. Вона має лише 29 місць у 460-місному сеймі. Але PSL входить до правлячої коаліції, що створює певні проблеми для влади. Проте їх голос у цьому випадку не буде вирішальним. Ми знаємо позицію уряду і президента Польщі. Вони таку постанову не приймуть.

Цей проект не викликав великого ажіотажу в Польщі, бо це лише позиція PSL і кресових кіл. Наше суспільство змирилося, що існує така радикальна позиція у Польщі. Натомість те, що це викликало велике обурення в Україні, – означає, що примирення між українцями і поляками – важкий і болісний процес, який вимагає зусиль і політичної чутливості.

У 2003-му вже була спільна заява ВР і сейму щодо 60-х роковин Волинської трагедії. Цього року парламенти обох країн теж ведуть переговори щодо прийняття спільної постанови до річниці подій на Волині. Думаю, таку спільну заяву приймуть, і у ній увічнять усіх жертв тих подій, без конфронтації. Дуже позитивне значення для примирення між народами має послання синоду владик УГКЦ і патріарха Філарета (УПЦ КП).

Степан КУРПІЛЬ, депутат ВР, голова підкомітету з питань політичного діалогу, міжлюдських контактів і співробітництва між Україною і ЄС

Дуже прикро, що такий проект ухвали з’явився у сеймі. Там уперше за 70 років вжили термін «геноцид». Звинувачувати українську націю, яка пережила Голодомор-геноцид, у вчиненні геноциду, – це щонайменше блюзнірство і цинізм. Цей термін у даному контексті не має жодного підґрунтя, бо було взаємне знищення українців і поляків, як з боку УПА, так і з боку АК. Натомість у проекті АК подаються як герої, а УПА – як злочинці. Цей проект спрямований на погіршення відносин між народами. 10 років тому для позначення цієї трагедії Україна і Польща знайшли формулу, яку раніше застосували для примирення між собою німці та поляки, – «пробачаємо і просимо пробачення». Тобто йдеться про взаємні кривди і взаємні вибачення.

Це не була одностороння дія УПА. Геноцид – це завжди одностороння дія. Як правило, її здійснюють державні машини, чого не можна сказати про українців у той час. Не слід забувати і про підґрунтя для виникнення взаємної ненависті – політику пацифікації польського уряду 1920-1930-их років у Західній Україні. Тоді українське мирне населення потерпало від дискримінації і приниження. Це створило ґрунт для взаємної ненависті, який підживлювали ззовні гітлерівська Німеччина та СРСР.

Польські радикали мають у ВР союзників у вигляді проросійських шовіністів. Добре, хоча би наше МЗС відреагувало. 70-ті роковини трагедії мали би стати датою чергового примирення. На жаль, навіть польська Римо-католицька церква не підтримала заклику УГКЦ, аби зробити спільну заяву про взаємне прощення і примирення. Керівництво ВР звернулося до керівників сейму з пропозицією спільної заяви щодо подій на Волині, але поки що відповіді немає.

http://www.wz.lviv.ua/world/122777


Відкрити

За злочини німецького нацизму відповідальні... українці?


За злочини німецького нацизму відповідальні... українці?

12 квітня 2013 року 9:00

Польський журнал Uwazam Rze розмістив на першій шпальті колаж із німецьким канцлером Анґелою Меркель — показав її за ґратами у робі в’язня нацистського концтабору.

Це відповідь польських медіа на стрічку німецького телеканалу ZDF «Наші матері, наші батьки». У фільмі показано життя п’яти друзів із Берліна — чотирьох німців і єврея,  їхній шлях через бійню війни 1941-1945 років. Вони вірили у бліцкриг, у фюрера, у непереможність вермахту - і стали жертвами пропаганди, ілюзій, диктатури та жорстокості. А зло тоді... робили всі. Такі основні висновки авторів фільму. У стрічці  бійці польської Армії Крайової показані як люті ненависники євреїв, що готові видавати їх  нацистам і вбивати. Армія Крайова показана як антисеміти. В одній зі сцен польський партизан каже: «Ми топимо євреїв, як щурів». Канал ZDF заявив, утім, що не планував зменшувати відповідальність німців за злочини нацизму. А продюсер фільму Ніко Гофманн повідомив, що  події фільму «засновані на перевірених історичних матеріалах і не ставлять за мету зганьбити поляків».



Але куди гіршими звірами, ніж поляки, у стрічці показані українці. Українська поліція влаштовує погроми євреїв, українці разом із СС без жалю вбивають єврейських жінок і дітей, а концтабір «Освенцім» охороняє... український СС. І ніяких голосів протесту з України наразі не прозвучало... Фільм справді віддає несмаком. Виглядає, що стрічка навмисне формує відповідний образ: наче не німці чинили злочини, а українці та поляки.

Стрічка ”Наші матері, наші батьки” вписує-ться у картину, яку коментатори вже назвали ”німецьким переписуванням історії” (раніше був тривалий суд у Мюнхені над виправданим Ізраїлем українцем Іваном Дем’янюком - за нібито причетність до страт євреїв у концтаборі). Берлін перекладає провину за злочини Другої світової на народи, які були цинічно поділені та окуповані двома жахливими диктатурами — нацистською та радянською, піддані репресіям та кинуті у м’ясорубку бійні...

Польський дипломат у Берліні Єжи Марганці написав листа каналу ZDF, де назвав образ борців польського опору у фільмі «вкрай несправедливим і образливим». Реакцію Uwazam Rze підтримали британські ЗМІ. Але голосу з України ніхто у Німеччині досі не почув.

http://www.wz.lviv.ua/blogs/tymoc/122675


Відкрити

Ностальгія за сильною рукою. В Австрії стають дедалі популярнішими крайні праві політсили


Ностальгія за сильною рукою. В Австрії стають дедалі популярнішими крайні праві політсили

Партії крайнього правого спрямування завжди користувалися популярністю в австрійців. Причина їхнього успіху, вважають експерти, не в економічних чи соціальних кризах, а в політичних факторах
  avs_b.jpg  

До 75-ої річниці аншлюсу Австрії нацистською Німеччиною 12 березня 1938-го консервативна австрійська газета Der Standard опублікувала соцопитування австрійської компанії Market-Institut. Згідно з ним, 42% австрійців, переважно старшого покоління, вважають, що в аншлюсі «не все було так погано», а 53% назвали аншлюс добровільним возз'єднанням. Соціологічне дослідження засвідчило також, що 61% австрійців хотіли би бачити зараз у країні сильну руку, навіть, якщо будуть нехтуватися підвалини парламентаризму і демократії. Схоже опитування 2008-го показало ностальгію за сильною рукою лише 20% австрійців. І, якщо би партія націонал-соціалістів (заборонена законом) могла зараз обиратися на виборах у Австрії, то вона могла би розраховувати на 54% голосів. Соціологи кажуть, що австрійська крайня права Партія свободи зможе здобути чверть мандатів на наступних парламентських виборах у вересні, повторивши успіх 1999-го (27%), коли вона сформувала коаліційний уряд. Ця сила виступає за вихід із ЄС і проти іммігрантів, яких у Австрії майже п'ята частина населення.

Назавершена люстрація нацизму

«Це катастрофа, що показує, що політики не в силі стримати авторитарних тенденцій у нашій країні. Із досліджень з минулого десятиліття ми бачили, що дедалі більше сприймаємо принципи демократії. Але наступила глобальна криза і суспільні настрої змінилися. Діючого австрійського канцлера Вернера Файмана австрійці сприймають як слабку персону, яка керує слабкою країною. Вони сумують за сильною рукою», — каже австрійський публіцист Петер Гуемер.

Попри це, в економіці Відень добре дає собі раду. В Австрії на початку березня Eurostat зафіксував найнижчий рівень безробіття у країнах ЄС — 4,9%, а у січні один із найнижчих показників інфляції — 2,8%. Економіка Австрії та її експорт — продовжують зростати. У 2012-му ВВП країни виросло на 0,7%, що і не так погано на тлі кризи в єврозоні, яка затягнулася. 

Британський професор каталонського походження Монтсеррат Гібернау в книзі «Ідентичність націй» бачить корінь проблеми не в економіці, а у ностальгії австрійців за пангерманізмом, який був характерний їм ще від середини ХІХ століття, а у міжвоєнний період досягнув апогею — аншлюс у 1938-му підтримали 99,7% австрійців. Після звільнення від окупації у 1955-му (тоді можливість союзу Австрії з Німеччиною заборонили союзники) пангерманізм пропагували в республіці лише крайні праві, які з середини 1980-их через певну втрату актуальності цієї теми змінили риторику на захист австрійської ідентичності та виступили проти імміграції, яка їй начебто загрожувала. Однак саме завдяки великому відсотку іммігрантів, які допомогли відбудувати країну після війни, за словами Гібернау, і сформувалася та сама нова австрійська ідентичність у другій половині ХХ століття. Лише з 1970-их австрійці почали вважати себе окремою від німців нацією (див. Малюнок 1). «Молода нація» австрійців, кажуть експерти, досі переживає процес свого формування.

Ще одна причина - ”люстрація минулого”. «Австрійці не попрощалися з минулим, як це зробили німці. Вони не проходили цих болісних дебатів. Австрія, яку визнають першою жертвою Гітлера, ніколи не стояла біля стовпу ганьби міжнародної громадської думки. А співвідповідальність австрійців за злочини нацизму була протягом майже 40 років темою табу. Цю мовчанку перервали лише у середині 1980-их, коли виявилося, що австрійський президент Курт Вальдгейм був співвідповідальним за депортацію грецьких євреїв до концтабору Аушвіц», — каже публіцист німецького видання Die Zeit Гунтер Гофманн.

Мал.1 Розвиток австрійської національної ідентичності, 1964-1993 рр.

Після подій з Вальдгеймом усе змінилося. «Від середини 1980-их у нас не було села, яке би не перевірили на тему причетності до злочинів нацизму. Але молодь дедалі частіше каже, що історія їх не обходить. Згідно з опитуваннями, 61% австрійців вважають, що зведення рахунків з нацистським минулим і дебати про це варто припинити», — стверджує Гуемер.

«Австрія воювала у Другій світовій війні у складі нацистської Німеччини, а багато австрійців допомагали нацистам у таборах смерті. Але після війни Австрія протягом десятиліть повторювала міф, що стала жертвою нацистського гноблення. Опитування мало показати як нині австрійці оцінюють правління нацистів. Німецький журнал Stern назвав результати опитування шокуючими», - пише британське видання The Independent.

Австрійські «свободівці»

Партії крайнього правого спрямування завжди користувалися популярністю в австрійців. Причина їхнього успіху, вважають експерти, не в економічних чи соціальних кризах, а в політичних факторах. Один із них — незавершений процес люстрації нацизму після Другої світової війни. Найбільшою крайньою правою партією Австрії після Другої світової стала Націонал-демократична партія, утворена у 1967-му. У 1988-му політсилу офіційно заборонили через прийняття закону про заборону пропаганди нацизму. Однак у неї з'явилася наступниця — Партія свободи Австрії.

Історик Волтер Лакер каже, що Партія свободи, попри організацію зустрічей з ветеранами СС, не є неонацистською в традиційному розумінні, бо в її програмі та ідеології немає елементів несприйняття демократії і застосування насильства. На його думку, австрійські «свободівці» не є чистими нацистами, а їх ідеологія близька до націоналізму, ксенофобського популізму і авторитаризму. Інша частина істориків та політологів на чолі з професором Алі Мазруї вважає партію неонацистською.

Гібернау пояснює причини популярності австрійських «свободівців» граою останніх на антиіммігрантських страхах австрійців: «Зростання сумнівів у доцільності полікультурності, збільшення чутливостей до відмінностей, страх, що країну поглинуть іммігранти, які сприяють зниженню зарплат, зростанню рівня безробіття і злочинності, переобтяженню системи соцзабезпечення, дають аргументи правим радикалам. Крайні праві говорять про збереження «чистоти» національної ідентичності». Спротив і страх перед напливом іноземців в країну знаходить відгук серед доволі чисельного прошарку населення і не раз давали «свободівцям» путівку до влади.

За даними Eurostat, у 2010-му із 8,38 млн населення Австрії 1,28 млн. (15,2%) були іммігрантами (із них 0,5 млн із країн-ЄС, а 0,78 млн із країн поза межами ЄС). У 2001-му іноземці становили лише 8,9% населення країни (це без урахування нелегальних мігрантів). .

Під час виборів 1999-го Партія свободи зайняла відверту антиіммігрантську позицію і завдяки цьому здобула 27% електорату. Лідер австрійських правих Йорґ Гайдер стверджував, що Австрія не країна для мігрантів, пропонуючи  ускладнити процес набуття австрійського громадянства, виселити з країни іноземців, які тривалий час сидять без роботи, та інші антиіммігрантські заходи.

Формування коаліційного уряду Партією свободи і консервативною Народною партією у 2000-му викликало хвилю критики у 14 європейських країнах, а Ізраїль тимчасово відкликав свого посла. Досі в ЄС існує неписане правило, що забороняє створювати коаліції з крайніми правими. Але австрійські «свободівці» тоді засудили усяку дискримінацію, заявили про свою толерантність, відданість демократії і пообіцяли боротися «з жахливими наслідками злочинів нацизму». Хвилю обурення вдалося утихомирити. Однак коаліція виявилася недовговічною. У 2002-му коаліційному уряду погано вдалося справитися з наслідками руйнівної повені, реформи буксували, а в Партії свободи відбувся розкол. На дострокових виборах у 2002-му політсила отримала лише 10%, сформувавши новий коаліційний уряд із «народинками». Однак її популярність невпинно падала, внаслідок чого австрійські праві втратили владу у 2005-му на користь коаліції ”народників” і соцдемократів. 

У 2005-му Гайдер покинув Партію свободи і заснував Альянс за майбутнє Австрії, який мав стати головною потугою крайніх правих. Однак у жовтні 2008-го він розбився в автокатастрофі і його справу продовжила Барбара Розенкранц, що у 2010-му брала участь у президентських виборах. Вона отримала понад 15% голосів і друге місце після діючого президента Гайнца Фішера. Розенкранц відома завдяки численним заявам на підтримку нацистів. А її чоловік Горст є членом забороненої неонацистської партії та пише книги про гітлеризм. 

У 2008-му на хвилі антиіммігрантської риторики і боротби за захист австрійців  від іноземців «свободівці» знову вийшли на третє місце на парламентських перегонах із 17,5% голосів. Нове політичне об'єднання та опозиційна діяльність країніх правих під час кризи сприяють новому зростанню їх популярності і можуть знову привести їх до влади у Відні вже на чергових перегонах у вересні.

http://tyzhden.ua/World/76226


Відкрити
Назад | Вперед



Мои фотоальбомы

Мои фотоальбомы


Зміст сторінки

Календар
Апрель
ПнВтСрЧтПтСбВск
 
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30

Интересы
акорди, Бреговіч, гітара, журналістика, Кайя, Кустуріца, люлька..., Пиво, танці

Полезные ссылки
ОБОЗ.ua